У сучасних умовах побудова ефективної системи оподатку­вання сільського господарства повинна розглядатися як важливий крок на шляху до створення конкурентоспроможного аграрного сектору, що буде значним внеском у загальний економічний розвиток країни. Зва­жаючи на вступ України до СОТ мають бути переглянуті основні захо­ди державної підтримки сільського господарства, а пільгове оподатку­вання входить до списку тих заходів, які повинні з часом скорочувати­ся (так звана «жовта скринька»).

Основним нормативно-правовим актом, яким закріплено систему як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів (обов´язкових платежів), є Закон України «Про систему оподаткування» 25 червня 1991 р. Особливості в регулюванні відносин агропромислових товаро­виробників і держави за допомогою, зокрема, системи оподаткування, здійснюється із широким застосуванням комплексу пільг, що передба­чено Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовт­ня 1990 р. (ст. 1).

Особливе місце в системі оподаткування сільського господарства посідають: податок на додану вартість (ПДВ); податок на прибуток під­приємств; земельний податок (у т. ч. орендна плата за земельні ділян­ки державної і комунальної власності); фіксований сільськогосподар­ський податок (ФСП); збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. Всі зазначені податки та збори об´єднує їх належність до сфери агропромислового комплексу. Так, деякі з них є такими, що передбачені лише для сільськогосподарських підприємств (ФСП), або встановлюють пільгові умови в оподаткуванні таких суб´єктів господа­рювання (податок на прибуток, ПДВ), або діють при використанні зе­мель сільськогосподарського призначення (земельний податок), або ж надходження від сплати таких податків спрямовуються на підтримку окремих галузей агропромислового комплексу (збір на розвиток вино­градарства, садівництва і хмелярства).

З метою реформування оподаткування сільського господарства та в порядку експерименту Законом України «Про фіксований сільсько­господарський податок» від 17 грудня 1998 р. було запроваджено ФСП. Він сплачується за рахунок таких податків і зборів (обов´язкових пла­тежів): податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плати за придбання торгового патен­ту на здійснення торговельної діяльності; збору за спеціальне водо­користування (ст. 1 Закону України «Про фіксований сільськогоспо­дарський податок»), Інші податки та збори (обов´язкові платежі), ви­значені Законом України «Про систему оподаткування», сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, ви­значених законодавчими актами України.

В економічній літературі виділяється ряд позитивних моментів, пов´язаних безпосередньо із запровадженням ФСП, а саме: прив´язка до кількості та якості основного ресурсу в сільському господарстві — земельних угідь, що спонукає виробників до ефективнішого його вико­ристання; фіксований податок враховує сезонність сільськогосподар­ського виробництва, оскільки найбільші суми ФСП необхідно сплатити в III та IV кварталах року, коли підприємства починають одержувати кошти від реалізації своєї продукції. Крім того, за існування ФСП аграр­ні підприємства не зацікавлені у заниженні даних про обсяги продажу продукції або виплату заробітної плати в натурі лише для мінімізації податків. Це призводить до поступового виведення аграрної економіки з тіні та створює умови для отримання достовірної статистичної інфор­мації щодо виробництва та продажу аграрної продукції. Взагалі ж, за рахунок низького податкового навантаження, ФСП позитивно впли­ває на прибутковість виробників сільськогосподарської продукції. Така система оподаткування може стимулювати виробництво без створення значних фінансових витрат на ведення податкового обліку. Таким чи­ном, запровадження ФСП є досить суттєвою підтримкою для дрібних сільськогосподарських товаровиробників, зокрема фермерських та осо­бистих селянських господарств.

Особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо вони є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-право­вих форм, передбачених законами України, селянськими та іншими господарствами, які займаються виробництвом (вирощуванням), пере­робкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, став­ках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогос­подарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загаль­ної суми валового доходу (п. 1 ст. 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок»).

Наступна група суб´єктів, які підпадають під дію Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», це: рибальські, риб­ницькі та риболовецькі господарства. Визначення рибогосподарського підприємства, яке включає в себе і рибницьке, і рибальське, і рибопе­реробне підприємство, міститься у Законі України «Про загальнодер­жавну програму розвитку рибного господарства України на період до 2010 року» від 19 лютого 2004р. Під таким підприємством розуміється суб´єкт підприємницької діяльності, основними видами діяльності яко­го є вилов (збирання), відтворення, вирощування, переробка риби та інших водних живих ресурсів і продукції з них, а сума, одержана від їх реалізації, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу під­приємства (ст. 1). Розмежувати ж зазначені види господарств (підпри­ємств) можливо лише за сферою їх дії. Так, рибальські підприємства діють у сфері рибальства (підгалузі рибного господарства) і займаються промислом риби та інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об´єктах; рибницькі — у сфері рибництва (підгалузь рибного господарства) і займаються розведенням та вирощуванням риби та інших водних живих ресурсів у спеціально створених штучних умовах або визначених для цього рибогосподарських водних об´єктах (ст. 1 Закону).