В.І. Махінін розглядає координацію як методику здійснення функції управління, спрямовану на досягнення основної мети діяльності органів безпеки. Він погоджується з В.Д. Малковим щодо важливості способу координованого розподілу виконавців, тобто виділення мінімальної необхідної кількості виконавців для всіх заходів і створення найбільш підготовленого складу в інтересах реалізації найбільш відповідальних заходів [67].

Ю.Ф. Кравченко у пошуках нових шляхів удосконалення системи та методів управління правоохоронними органами України розглядає необхідність взаємодії правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, у тому числі і з економічною, через вирішення проблем реформування органів внутрішніх справ, розвиток взаємодії міліції України з міліцією Російської Федерації та інших країн СНД, правових і організаційних проблем міжнародного співробітництва по боротьбі з транснаціональною злочинністю [60, 10].

В.Д. Сущенко, С.В. Присяжний та О.І. Коваленко розглядають сучасний процес управління в органах внутрішніх справ шляхом координування їх діяльності на рівні таких важливих функцій, як проектування організаційних структур, створення системи інформації, підбору, розстановки, навчання та виховання кадрів тощо [93, 30-31].

Необхідно погодитися з деякими висновками щодо необхідності покращання спільної діяльності правоохоронних органів, зроблених у своєму дослідженні О.Ф. Долженковим. Він зазначає, що з метою швидкого і повного розкриття злочинів та викриття винних чинне оперативно-розшукове законодавство зобов'язує підрозділи, які проводять оперативно-розшукову діяльність, здійснювати взаємодію з іншими правоохоронними органами, міжнародними правоохоронними організаціями, міністерствами і державними установами по боротьбі зі злочинністю. Проте реалізація принципу взаємодії протягом багатьох років залишається гострою і в деяких питаннях не вирішеною проблемою. До основних причин він відносить недосконалість теоретичного вирішення проблеми взаємодії; відсутність нових підходів до тісної співпраці при розслідуванні та розкритті злочинів; неузгодженість дій слідчих та оперативних підрозділів правоохоронних органів; відсутність єдиного координаційного центру управління слідчою та оперативно-розшуковою роботою; громіздкість організації взаємодії, дублювання ланок управління, але суті їх не розкриває [48, 147],

С.С. Овчинський, розглядаючи проблеми взаємодії суб'єктів оперативно-розшукової діяльності, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю, надавав важливого значення організації належної координації діяльності органів кримінальної юстиції щодо викриття небезпечних державних та інших тяжких злочинів, які мають великий суспільний резонанс. У цьому процесі важливе значення, на його думку, має надання при проведенні розшукових заходів взаємної допомоги оперативними, технічними та інформаційними засобами. Неабияке значення має своєчасне взаємне інформування оперативних підрозділів щодо лідерів і активних учасників злочинних формувань, корумпованих та інших небезпечних осіб, надання даних стосовно їх злочинних намірів, кримінальних зв'язків, а також статусу в кримінальному середовищі, іншої інформації, що може сприяти їх успішній перевірці [74]. З автором зазначених пропозицій необхідно погодитися щодо запропонованих ним заходів відносно концентрації спільних зусиль органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової служби на викриття корумпованих діянь з боку посадових осіб органів державної влади, тих хто став на шлях зради інтересів служби з числа працівників правоохоронних органів та інших відомств, припинення діяльності міжреспубліканських, міжрегіональних та міжнародних організованих злочинних формувань.

Особливої уваги заслуговують пропозиції щодо створення єдиної автоматизованої інформаційно-пошукової системи осіб, причетних до економічних та інших небезпечних злочинів. Проте дослідник не пропонує нормативно-правового врегулювання зазначених заходів [76].

М.В. Ковалів, досліджуючи напрями і форми взаємодії координації правоохоронних органів, рекомендує створити (за необхідністю) спільні оперативні штаби (робочі групи) для координації дій щодо організації спільної роботи по боротьбі зі злочинністю [340, 13].

У висновках свого дослідження з проблем боротьби з організованою злочинністю в Польщі та Україні Тадеуш Серватко пропонує організувати в Україні групи з питань координації дій у частині боротьби з організованою злочинністю за участю представників усіх органів, які займаються профілактикою і боротьбою з організованою злочинністю (міліція, органи прокуратури, митні органи, органи податкової і контрольно-ревізійної служб, органи служби безпеки, підрозділи прикордонних військ) з метою усунення дублювання і неузгодженості у їхніх діях [350, 16].

О.М. Литвак у своєму дослідженні наводить додаткову аргументацію щодо реорганізації загальної антимафіозної системи держави, очолюваної Координаційним комітетом по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, пропонуючи відновити профільну диференціацію спецслужб по боротьбі з організованою злочинністю. Наприклад, спеціальні підрозділи МВС повинні створюватися з урахуванням кримінологічних особливостей двох категорій організованої злочинності - загальнокримінальної та економічної [342, 30].

Значну увагу дослідженню питань координації боротьби зі злочинністю приділяють українські вчені-кримінологи. На підставі здійснених ними досліджень розроблена Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні на початку ХХІ ст., яка схвалена членами Координаційного Бюро з проблем кримінології Академії правових наук України [198]. Вона передбачає всебічне дослідження транснаціональної злочинності, насамперед розробку концепції її протидії з відображенням у ній концептуального розуміння останньої, стратегії, завдань, організаційно-правових засад боротьби з нею, у тому числі запобігання на національному та міжнародному рівнях [295]. В основу цієї діяльності покладено такі правові акти, як конвенція ООН, підписана Україною в Палермо (Італія) наприкінці 2000 року, здійснення практичних заходів щодо інформування про неї населення України, підготовки до її ратифікації та реалізації, наукової підтримки участі України в системах міжнародної координації на двосторонній та багатосторонній основах; спрямування пріоритетної наукової розробки щодо транснаціональної злочинності та проблеми протидії тероризму, незаконним фінансовим операціям, наркобізнесу, нелегальній міграції, торгівлі людьми, зброєю, а також злочинності у сфері міжнародних комп'ютерних, інших електронних систем тощо [244].

Координації в управлінні були присвячені й інші праці, як теоретиків, так і практиків, проте системного дослідження проблем координації ними не проводилось, а аналіз фактичного стану справ по боротьбі з економічною злочинністю та матеріалів щодо спільних заходів правоохоронних органів з виконання зазначеного завдання свідчить про низьку ефективність застосування координації на практиці, що обумовлює необхідність подальшого її всебічного вивчення з метою визначення поняття "координація" в контексті координації діяльності правоохоронних органів та інших державних і недержавних органів, покликаних створити комплексну систему превентивного контролю за криміногенними процесами у сфері економіки і підвищити ефективність боротьби з економічною злочинністю. Для досягнення поставленої мети необхідно здійснити аналіз основних елементів наведених понять та підходів до координації в управлінні правоохоронними органами.

Насамперед слід зазначити, що термін "координація" походить від латинських слів "со" (спільно) й "оrdіnatio" (упорядкування), тому за своєю суттю він означає не просто узгодження, а узгодження, вироблене і встановлене спільно з декількома самостійно існуючими групами або системами. Таке узгодження може здійснюватись безпосередньо системами (підсистемами) у процесі їх функціонування, а може бути результатом діяльності певного органу. Але у будь-якому випадку зміст координаційної роботи полягає у відшуканні доцільного співвідношення між діями різних ланок, систем і підсистем управлінського процесу [158, 763].

Тобто упорядкування спільних узгоджених дій всіх суб'єктів конкретного управлінського процесу повинно мати взаємоузгоджений, методологічний і праксеологічний характер, властивий саме конкретній сфері управління, причому та чи інша конкретна наукова методологія є системою знань про порядок інтерпретації всіх наявних методів і методик, притаманних тому чи іншому об'єкту пізнання і перетворення.

Таким чином, поняття "координація діяльності правоохоронних та інших державних і недержавних органів по боротьбі з економічною злочинністю" у структурно-функціональному, організаційно-правовому і функціонально-рольовому значенні можна визначити як спеціальну систему теоретико-методологічних, організаційно-правових і праксеологічних засад інтерпретації функцій, методів і методик упорядкування та взаємоузгодження організаційно-управлінської діяльності правоохоронних та інших державних і недержавних органів і організацій різного рівня з метою створення комплексної ефективної організаційно-управлінської і правової системи перманентного контролю за криміногенними процесами у сфері економіки та превентивної протидії економічній злочинності.

Аналіз розвитку форм взаємодії правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю свідчить про те, що питання координації їхньої діяльності до переходу економіки України на ринковий шлях ставилося не так гостро, як у теперішній час, тому що не було проблем організованої злочинності у сфері економічних відносин на рівні держави, різкого зростання тінізації економіки та корупції, росту міжрегіональної та транснаціональної злочинності, в результаті яких проблема координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю останнім часом набуває особливої гостроти та вимагає комплексу заходів для термінового вирішення [238].

Створення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, розробка проекту Закону України "Про боротьбу з економічною злочинністю", Програми детінізації економіки свідчать про спроби практичного вирішення зазначеної проблеми, що, в свою чергу, потребує розробки системи нових теоретико-методологічних засад щодо здійснення координації боротьби з економічною злочинністю, які у роботах вчених ще повною мірою не відображені. Законодавством не визначено види, форми і методи координації в управлінні правоохоронними органами, що призводить до різного тлумачення зазначених понять у нормативних актах, а це, у свою чергу, негативно впливає на діяльність правоохоронних органів при проведенні спільних заходів по боротьбі з економічною злочинністю.

 Наявність суперечливих питань, недостатня розробленість певних теоретичних положень, відсутність комплексного дослідження стану правового забезпечення координації управління правоохоронними органами України зумовили вибір теми дисертаційного дослідження. А оскільки найбільш проблемним виявилось питання координації діяльності безпосередньо у сфері боротьби з економічною злочинністю, то при дослідженні саме на ній зосереджено основну увагу.

Аналіз наукової літератури, праць практичних працівників правоохоронних органів дозволив зробити загальний огляд різних думок і поглядів щодо сутності та призначення координації управління правоохоронними органами, а також дозволив викласти позицію автора з цих питань, що і розкривається у дисертації.