Фактор актуальності, теоретичного і практичного значення дослідження різних аспектів інформаційної безпеки обумовив звернення ряду науковців та наукових установ до цієї проблематики. Але йдеться про вивчення лише окремих аспектів та питань теми, що і визначило потребу узагальнюючого дослідження. Разом з тим, ґрунтовний комплексний аналіз проблеми організаційно-правових основ державної політики інформаційної безпеки в сучасній Україні потребує характеристики існуючого наукового доробку окремих її сторін.

Перш за все, звернемось до загальнотеоретичних правових досліджень. Саме ці наукові праці допомагають сформулювати і обрати конкретні методологічні підходи та принципи вивчення теми, обґрунтувати загальні теоретико-методологічні засади формування системи правовідносин в інформаційній сфері в цілому і в аспекті інформаційної безпеки, зокрема. За їх допомогою визначаються концептуальні основи політики інформаційної безпеки, формування її правової бази, створення ефективного організаційно-інституціонального механізму її реалізації. Таку роль в дослідженні  визначеної нами теми відіграють роботи фахівців з теорії права, провідних вітчизняних науковців - О. Зайчука, М. Козюбри, А. Колодія, О. Копиленка, В. Копейчикова, Г. Мурашина, Ю. Оборотова, О.Петришина, П. Рабиновича, О. Скакун та інших. [130; 148; 221; 222; 271 - 274; 296]. Важливу роль відіграли також дослідження зарубіжних теоретиків права, передусім російських дослідників - С. Алексєєва, В. Бабаєва, В. Лазарева, М. Марченка, В. Сорокіна та інших. [7; 8; 308; 224; 223; 301] Не стосуючись безпосередньо питань інформації, інформаційної безпеки роботи цих авторів, однак, уможливлюють моделювання механізмів інформаційної безпеки з точки зору розуміння норм, принципів, особливостей формування правовідносин в цій сфері; формування відповідної законодавчої бази.

Важливе значення для обґрунтування функцій держави в сфері інформаційної безпеки мають також роботи, присвячені загальним та конкретним питанням державної політики та державного управління. Не розглядаючи безпосередньо інформаційну сферу ці наукові праці дозволяють характеризувати форми і методи управлінської діяльності, функціональне призначення управлінської системи та її окремих структурних елементів, компетенцію та відповідальність конкретних державних органів за наслідки управління, які окреслені відповідним правовим полем. Це, передусім, роботи вітчизняних фахівців з адміністративного права і теорії управління, серед яких: В. Авер'янов, М. Ануфрієв, О. Бандурка, А. Васильєв, І. Голосніченко, Є. Додін, С. Ківалов, В. Колпаков, А. Комзюк, Є. Кубко, М. Кучерявенко, Н. Матюхіна, В. Олефір, О. Остапенко, І. Пахомов, В. Пєтков, А. Селиванов, В. Шкарупа, інші фахівці адміністративісти. [1; 2; 10; 14 - 17; 28; 29; 42; 44; 54; 55; 5; 124; 125; 126; 132; 134; 189; 225; 227; 229; 127] Широко використані праці російських дослідників-адміністративістів Г. Атаманчука, Д. Бахраха, Ю. Козлова, Б. Курашвілі, інших. [13; 4; 20; 192]

Загальні підходи та висновки цих наукових праць можна використати при аналізі організаційно-інституціонального і правового механізмів регулювання системи інформаційної безпеки. Адже ця група робіт дозволяє показати місце і роль інформації в управлінні суспільством, охарактеризувати проблеми інформаційного забезпечення органів державного управління та місцевого самоврядування, показати значення використання інформаційних технологій для вдосконалення процесу прийняття управлінських рішень, висвітлити роль інформаційно-аналітичних технологій в управлінні. Певною мірою ці міркування можуть бути застосовані щодо управління процесом забезпечення інформаційної безпеки.

Історіографія включає також науковий доробок з питань національної безпеки в цілому. Тут ми маємо достатньо різноманітні дослідження не лише фахівців з права, але й спеціалістів політологів, фахівців з державного управління, філософів і істориків, що розглядають різні аспекти національної безпеки, невід'ємною і важливою складовою якої виступає інформаційний чинник. Даний напрямок представлений рядом аналітичних розробок і досліджень окремих фахівців і різних спеціалізованих інституцій. В них визначено зміст національної безпеки як системного поняття, що дозволяє характеризувати окремі складові, уточнювати компетенцію суб'єктів, аналізувати взаємини між ними, прогнозувати перспективи розвитку як всієї системи, так і внутрішньо системних зв'язків, її структурних компонентів. Такий загальний аналіз дозволяє усвідомити місце і роль саме інформаційного чинника національної безпеки, співвіднести інтереси держави і людини, національні та міжнародні потреби.

Радою національної безпеки і оборони України, Національним інститутом стратегічних досліджень проведено ряд наукових конференцій загальноукраїнського та міжнародного рівнів, де обговорювалися різні аспекти проблеми національної безпеки, хоча при цьому пріоритети, як правило, віддавалися політичним, військовим та економічним складовим.

Серед цієї категорії досліджень виділяються роботи Б. Андресюка, О. Бєлова, І. Бінька, О. Гончаренка, С. Головащенка, В. Глушкова, В. Косевцова, В. Кремня, Г. Почепцова, інших авторів. Спираючись на висновки цих праць можна сформулювати основні концептуальні підходи до розуміння напрямків і завдань державної політики національної безпеки, співвідношення інтересів окремих суб'єктів цієї політики, а також співвідношення національних та міжнародних інтересів і цінностей в аспекті категорії "безпека" [9; 218; 45; 43; 185; 186; 266].

Проблеми національної безпеки виступають також об'єктами досліджень ряду провідних зарубіжних фахівців, серед яких Л. Аксвордси, А. Возженков, Е. Ньюсом, В. Северін, А. Смирнов, М. Федотов, А. Шиверський, Т. Шевцова, Дж. Шерр, В. Ярочкін, [365; 35; 384; 290; 291; 299; 22; 357; 364; 390; 362; 363]. Вивчення розробок російських, канадських, американських, англійських дослідників допомагає з'ясувати загальні тенденції розвитку системи національної безпеки, протиріччя, обумовлені вузько національними інтересами; закономірності формування міжнародного правового поля щодо врегулювання конфліктів, які виникають на цьому ґрунті тощо. В цих роботах акцентується увага на аналізі складної системи захисту національної безпеки в умовах глобалізації, що особливо важливо для розуміння специфіки правового регулювання питань, пов'язаних з інформаційною безпекою.

Визначення змісту правового регулювання суспільних відносин в сфері інформаційної безпеки, передусім, потребує звернення до наукових розробок щодо прав людини в цілому, невід'ємною складовою яких є комплекс прав людини в галузі інформації, та відповідних механізмів реалізації і захисту цих прав. Тому історіографічна база даного дослідження обов'язково включає значний вітчизняний та зарубіжний науковий доробок щодо проблематики прав людини, їх гарантій, механізму реалізації, оцінки ефективності забезпечення, захисту міжнародно-правовими засобами тощо. Тут ми звертаємось до розробок фахівців з конституційного права, а також спеціалістів інших галузей права, в тому числі адміністративного, цивільного, кримінального, міжнародного, істориків права, які розглядають реалізацію та захист прав людини, зокрема, в галузі інформації.

Різні аспекти цієї проблематики висвітлюються такими провідними фахівцями-науковцями України як В. Андрейцев, М. Баймуратов, А. Гетьман, А. Заєць, А. Колодій, Я. Кондратьєв, М. Орзіх, В. Погорілко, О. Фрицький, М. Цвік, Ю. Шемшученко, О. Ярмиш, інші науковці [40; 41; 58; 148; 232; 271; 272], а також юристами-практиками як Н. Карпачова [123]. Це свідчить про невичерпність вивчення цієї проблематики, як і самих прав людини, а також про її актуальність, теоретичну і практичну значимість. Положення та висновки цих досліджень можна використовувати, характеризуючи процеси, пов'язані із захистом інформаційної безпеки.

Всебічний аналіз питань прав людини важливий для дослідження інформаційної безпеки в аспекті правового розуміння досягнення такого рівня безпеки, що визначається, з одного боку, процесом правореалізації в інформаційному суспільстві, а з іншого, - правом на захист від надмірного використання можливостей цього суспільства у змістовному і технологічному аспектах.

Для більш ґрунтовного вивчення теми велике значення має також і узагальнення широкого кола наукових розробок українських і зарубіжних авторів щодо загальних проблем інформації, процесу інформатизації, функціонування інформаційного суспільства та перспектив його розвитку, не юридичного профілю, в яких роль інформації в житті держави і суспільства, зв'язок інформатизації і глобалізації аналізуються в соціальному і технологічному аспектах. В них характеризується і об'єкт нашого дослідження, тобто інформація, визначені моделі розвитку процесів інформатизації і глобалізації, окреслено зв'язок інформатизації з процесами формування правової держави і громадянського суспільства.

В цій групі слід визначити наукові розробки таких українських авторів як В. Литвин, О. Литвиненко, Є. Макаренко, М. Михальченко, З. Самчук, О. Нестеренко, Н. Позницька, Г. Почепцов, В. Тронь, Р. Шпорлюк, інші [341; 197; 198; 202; 205; 219; 234; 265; 311]; російських авторів як І. Засурський, Л. Землянова, К. Колін, В. Донецька, В. Левашов, І. Панарін, О. Потій, А. Салицький, А. Соколов, В. Сеідов, В. Соболев, І. Юзвішин, інші. [111; 131; 195; 228; 264; 288; 292; 300; 360; 362 - 364].

Значне місце проблематика, пов'язана з інформаційною сферою суспільної діяльності, займає в роботах західних дослідників як С. Джонсон, М. Кастельс, Г. Клівленд, М. Кранцберг, А. Тофлер, Дж. Томпсон, Дж. Чен, Г. Шиллер та інші. [380; 122; 369; 381; 309; 310; 391; 367; 358]. Роль інформації, комунікації, комунікативних технологій цими авторами почала досліджуватися набагато раніше і детальніше ніж, нажаль, у вітчизняній науці.

Свого роду початком вивчення масової комунікації як соціального і політичного явища та процесу можна вважати появу праць М. Вебера [31]. Його методологічні обґрунтування отримали подальший розвиток і конкретизацію в роботах американського вченого О. Тофлера щодо концепції постіндустріального інформаційного суспільства [309; 310; 391], французьких дослідників П. Шампаня і Ж. Бодріяра в рамках концепції постструктуралізму [355; 26; 27], у працях іншого французького вченого М. Фуко, про взаємозв'язок і взаємовпливи інформації і влади [347]. Канадські дослідники Г. Інс і М. Маклуан дали визначення поняття "комунікація", американський вчений Дж. Томпсон дослідив залежність обсягу інформації і способів її розповсюдження від еволюції постіндустріальних суспільств [111]. Американські дослідники Г. Лассуелл, С. Маквейл, К. Райт визначили функції засобів масової комунікації [220; 382]. Німецький вчений Г. Вебстер та іспанський вчений М. Кастельс пов'язали інформатизацію з глобалізацією [122]. Німецькі дослідники Ю. Габермас, Н. Луман, П. Бергер, Т. Лукман в рамках системної теорії простежили впливи інформації на конструювання політичної реальності [36; 24; 200; 201]. Західна історіографія визначала функції інформації як явища і процесу одночасно, прогнозувала наслідки функціонування та моделювала структурні механізми взаємовпливів інформації з іншими компонентами соціальної системи.

Знайомство з вітчизняною і зарубіжною літературою такого загального спрямування, хоч ці роботи і не стосуються правового спектру, допомагає усвідомити важливість і необхідність створення дієвого, ефективного правового механізму контролю і врегулювання інформаційного процесу, інформаційного простору в сучасних умовах інформаційного розвитку. Тобто, допомагає зрозуміти місце і роль інформаційного права в реалізації конституційних положень щодо формування правової держави та громадянського суспільства, створення цивілізованої системи міжнародних відносин, забезпечення пріоритету права в сучасну інформаційну епоху розвитку людства.