в)  службові права та обов'язки характеризуються єдністю, своєрідність якої полягає в тому, що їх права одночасно є обов'язками, адже вони повинні використовуватися в інтересах служби, а обов'язки - правами, оскільки інакше обов' язки неможливо буде здійснити; г) здійснення службовцем своїх прав та обов'язків гарантується законодавством; д) законні приписи і вимоги державного службовця повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані; е) вони мають право на просування по службі, тобто на службову кар'єру; є) передбачені обмеження його загальногромадянських прав з метою ефективності службової діяльності; ж) для них передбачені певні пільги, а також підвищена відповідальність за вчинення правопорушень [6, с. 145].

С.  Д. Дубенко зазначає, що державний службовець має певне правове становище або, інакше кажучи, правовий статус. Правовий статус державних службовців - це сукупність прав, свобод, обов'язків, обмежень, заохочень, відповідальності, що встановлені законодавством і гарантовані державою [37, с. 41-42].

Натомість Ю. П. Битяк, Б. М. Габрічідзе, О. Г. Черняв- ський більш широко тлумачать зміст правового статусу державного службовця. Так, на думку Ю. П. Битяка, "правовий статус державних службовців поєднує елементи інституту державної служби від вступу на державну службу до її завершення. Він являє собою сукупність правил проходження державної служби - прав, обов' язків, обмежень, заборон, гарантій, соціального захисту, відповідальності" [11, с. 144]. Тобто автор вважає, що проходження особою державної служби є формою реалізації правового статусу державного службовця. Саме тому він доповнює структуру правового статусу державного службовця таким елементом, як соціальний захист. Ще ширше тлумачать структуру правового статусу державного службовця Б. М. Габрічідзе і О. Г. Чернявський, які виокремлюють такі чинники: 1) поняття і права державного службовця; 2) основні обов'язки державного службовця;

1. обмеження, пов'язані з державною службою; 4) відомості про доходи державного службовця і майно, яке належить йому на праві власності; 5) заохочення державного службовця; 6) гарантії державного службовця; 7) правовий стан державного службовця при ліквідації і реорганізації державного органу; 8) грошове утримання державного службовця;

1. відпустка державного службовця; 10) пенсійне забезпечення державного службовця і членів його сім'ї; 11) стаж державної служби державного службовця [21].

Слід зазначити, що такий, надто широкий, підхід до визначення сутності правового статусу державного службовця не дає чіткого уявлення про нього, оскільки включає такі складники, які слід розглядати як умови державної служби (грошове утримання, відпустка, стаж), а не елементи статусу. Підтвердженням цього положення є позиція О. В. Петришина, який наголошує на тому, що правовий статус державного службовця не може бути докладним відображенням соціального становища цього різновиду суб'єктів права. Він, по- перше, охоплює не всі сторони фактичного становища державних службовців, а лише найважливіші з них; по-друге, змінюється згідно з удосконаленням суспільних відносин, але й сам впливає на них, сприяє їх розвитку, або навпаки - консервації [91, с. 40].

Дещо інший підхід при характеристиці правового статусу державного службовця використовує В. М. Манохін, який, по-перше, розглядає не сам статус, а лише його основи, а по- друге, вбачає ці основи в такому: а) державний службовець - громадянин держави; б) державний службовець обіймає державну посаду державної служби; в) службові обов'язки державний службовець виконує в порядку, встановленому чинним законодавством; г) праця державних службовців оплачується державою з бюджетних коштів [72, с. 159-260]. Уявляється, що ця точка зору дійсно характеризує тільки основи правового статусу державного службовця, та й ці основи більше характеризують не правовий статус державного службовця, а особливості самої державної служби як публічно- правового інституту.

Таким чином, аналізуючи наявні точки зору, можна зазначити, що поняття "правовий статус публічного службовця" є багатогранним та різноаспектним явищем. Правовий статус публічного службовця похідний від інституту публічної служби, оскільки акумулює в собі основні завдання, функції, принципи, форми її організації і функціонування. Особливістю правового статусу публічного службовця є те, що він одночасно характеризується як сталістю і постійністю, так змінністю і динамічністю, що, у свою чергу, впливає на публічну службу.

Виходячи з особливостей публічної служби, її завдань і функцій, публічно-службових відносин, публічно-правового характеру діяльності публічного службовця, вважаємо, що правовий статус публічного службовця слід розглядати як в широкому, так і у вузькому розумінні. У широкому розумінні правовий статус публічного службовця являє собою систему обов'язків, прав, правообмежень, етико-правових вимог, соціального захисту і відповідальності, визначених нормативно- правовими актами та гарантованих державою. У вузькому розумінні правовий статус публічного службовця становить систему обов'язків, прав і відповідальності, визначених нормативно-правовими актами та гарантованих державою.