Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

  • strict warning: Only variables should be passed by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/modules/book/book.module on line 559.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • Умови використання матеріалу. З питання авторського права звертайтеся на: mego-infoo@yandex.ru.

Висновки

Сторінки матеріалу:

Малоефективна державна влада здатна змарнувати найкращий потенціал суспільства, а неправильна інституційна організація держави унеможливлює не тільки конкретні галузеві реформи. Викривлена система державних інституцій не дає змоги поліпшити якість державного управління та зменшити корупцію, перешкоджає громадянському суспільству ефективно реагувати на її недоліки та виправляти їх шляхом швидких змін обраних та призначених керівників у разі їх некомпетентності. Раціональна організація державних інститутів створює умови, за яких суспільство отримує можливість поліпшувати політичну, управлінську та судову еліти, а отже, державну політику, розвиватися.

У монографії запропоновано обґрунтування теоретико- методологічних засад формування інституту публічної служби в Україні та відповідні рекомендації, що забезпечують можливість їх практичного використання. Одержані в процесі дослідження результати дають змогу зробити такі висновки.

  1.  Під публічною службою запропоновано розуміти врегульовану виключно Конституцією та законами України професійну публічну діяльність осіб, які заміщують посади в державних органах та органах місцевого самоврядування щодо реалізації завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування.
  2.  Аналізуючи правову природу публічної служби, особливості її правового регулювання та проходження, можна виокремити такі її види: 1) політична служба; 2) державна служба (цивільна, спеціалізована, військова); 3) служба на посаді судді; 4) служба на посаді в органі місцевого самоврядування.
  3.  Альтернативна (невійськова) служба як різновид публічної служби має подвійну природу. З одного боку, це публічна служба, оскільки вона здійснюється для забезпечення публічного інтересу, а з другого - це трудова діяльність фізичної особи, оскільки вона здійснюється на підприємствах, в установах, аграрних об'єднаннях та ін., але аж ніяк не в державних органах та органах місцевого самоврядування, що є однією з основних ознак публічної служби. Видається, що віднесення альтернативної служби до державної зумовлено не стільки специфікою статусу особи, скільки можливістю ефективного захисту прав службовця саме в порядку адміністративного судочинства.
  4.  Організація публічної служби має базуватися на таких основних принципах: верховенство права, законність, публічність, професійність, відкритість, політична нейтральність, лояльність, стабільність, доброчесність. Уважне вивчення іноземного законодавства дозволяє до перелічених принципових засад функціонування публічної служби додати демократизм, системність, комплексність, функціональність, правову типічність, соціально-правову захищеність публічних службовців.
  5.  Визначаючи сутність поняття "проходження публічної служби", можна виокремити два підходи: а) вузький - згідно з КАСУ; б) розширений - згідно із Законом України "Про державну службу", науково-теоретичними напрацюваннями.

Відповідно до вузького тлумачення цього поняття проходження публічної служби включає такі чинники: а) атестацію; б) відпустки; в) переведення на іншу посаду; г) грошове утримання; ґ) соціальний захист; д) матеріальне забезпечення; е) пенсійне забезпечення; є) дисциплінарну відповідальність. Широке тлумачення цього поняття, крім зазначених елементів, охоплює: а) вступ на публічну службу; б) припинення публічної служби.

  1.  На підставі аналізу чинного законодавства про публічну службу та наявних теоретичних напрацювань у цій сфері запропоновано визначення поняття публічного службовця як громадянина України, який обіймає посаду в державному органі або органі місцевого самоврядування, здійснює публічну діяльність на професійній основі і наділений повноваженнями щодо реалізації визначених завдань і функцій.
  2.  Складовими елементами правового статусу осіб публічної служби є вступ на публічну службу, умови та порядок її проходження, звільнення з публічної служби, соціальний статус публічного службовця. До основних способів вступу на публічну службу віднесено: а) вибори і призначення - на політичну службу; б) конкурс, призначення і зарахування - на цивільну і спеціалізовану державну службу; в) призов і контракт - на мілітаризовану службу; г) призначення - на суддівську службу; ґ) конкурс, вибори - на муніципальну службу.

Питання прийняття на публічну службу потребують більш докладного законодавчого врегулювання. Проведення конкурсу, стажування на посадах, відбору та зарахування до кадрового резерву слід здійснювати з позицій незалежного оцінювання рівня фахової підготовленості та ділових якостей кандидатів на посаду публічного службовця, враховуючи: результати професійного навчання; володіння принаймні однією з офіційних мов Європейського Союзу; наявність у кандидата таких якостей, як ініціативність, спроможність до творчості, новаторства тощо.

  1.  Атестація як елемент публічної служби включає систему правових норм, які регулюють атестаційно-службові відносини, що складаються при проходженні публічної служби, щодо оцінювання ділових, особистих, моральних якостей службовців з метою: а) визначення рівня професійної підготовки та відповідності державного службовця займаній посаді на державній службі; б) підвищення ефективності управління діяльністю публічного службовця.

У той же час слід наголосити на необхідності законодавчого (а не на рівні підзаконних актів) врегулювання інституту атестації. Крім того, існуючий механізм атестації потребує реформування, а саме: впровадження більш простої і гнучкої процедури, яка б, з одного боку, унеможливлювала суб'єктивний підхід керівника установи, а з другого - стимулюва- ла професійне зростання та досягнення високих результатів публічними службовцями.

  1.  Під соціально-правовим захистом пропонується розуміти сукупність економічних, соціальних, побутових і правових гарантій, які передбачаються чинним законодавством і гарантуються державою для забезпечення ефективності виконання ними посадових обов'язків.

Незважаючи на декларування законодавством України необхідності забезпечення достатніх матеріальних умов для належного та незалежного виконання публічними службовцями обов'язків, фактичний стан матеріального забезпечення службовців свідчить про невідповідний рівень їх соціально- правового захисту. На практиці не створено навіть тих економічних, соціальних, побутових і правових гарантій, які передбачені чинним законодавством, не говорячи про те, що існуюча система матеріального і соціального забезпечення публічних службовців потребує реформування, в результаті якого були б створені відповідні умови для залучення на публічну службу високопрофесійних службовців: встановлення належного рівня заробітної платні, запровадження прозорих механізмів медичного та пенсійного страхування тощо. Заробітна плата публічних службовців наразі є неконкурентоспроможною на ринку праці та не забезпечує зацікавленості публічних службовців у просуванні по службі.

У зв'язку з цим слід змінювати структуру заробітної плати: збільшувати частку посадового окладу, переглянувши існуючу систему надбавок. Водночас підвищення розміру доплати за ранг у межах однієї категорії має стати стимулом для підвищення результативності праці публічного службовця та його кар'єрного зростання.

  1.  До підстав припинення публічної служби належать: 1) загальні, передбачені КЗпП України (статті 36, 38, 39, 40, 41), та 2) спеціальні, передбачені спеціальними законами: Конституцією України, законами "Про державну службу", "Про Кабінет Міністрів України", "Про прокуратуру", "Про міліцію" та ін.

У разі виникнення спірних питань з приводу припинення перебування публічного службовця на займаній посаді пріоритетними для застосування є норми спеціальних законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування" тощо. Однак, ураховуючи, що наразі чинним законодавством про публічну службу докладно не врегульовано питання її припинення і не закріплено вичерпного переліку підстав для звільнення публічного службовця, норми трудового законодавства підлягають застосуванню тільки у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні правовідносини або коли це безпосередньо зазначено у спеціальному законодавчому акті.

Отже, питання припинення публічної служби потребує більш докладного законодавчого врегулювання, а саме: визначення і закріплення в законах України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування" вичерпного переліку підстав для звільнення публічного службовця із займаної посади.

  1. Однією з основних є проблема вдосконалення теоре- тико-правових засад щодо регулювання спірних відносин з публічної служби в Україні.

У монографії зроблено спробу дати визначення поняття "спір щодо публічної служби", висвітлити особливості спорів та окремих категорій адміністративних справ, що виникають з відносин публічної служби.

Під спором щодо публічної служби запропоновано розуміти втілену в юридично значущих діях сторін суперечність з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження публічної служби та її припинення.

До особливостей спорів щодо публічної служби належать такі чинники: а) втілення в юридично значущих діях сторін, що породжують правові наслідки; б) виникнення при здійсненні публічно-владних управлінських функцій; в) теоретична рівність сторін (орган публічного управління в спорі реалізує не владні повноваження, а такі самі права і обов' язки, що має й інша сторона, тобто права і обов'язки, що виражаються у формулюванні, обґрунтуванні і доведенні своїх вимог і заперечень, а тому й не має можливості в односторонньому порядку ліквідувати публічно-правовий спір); г) його розв'язання потребує специфічних, відмінних від розв'язання приватноправових спорів, правових процедур (зокрема, у порядку адміністративного судочинства); ґ) фактична нерівність його сторін, незважаючи на законодавчо визначену юридичну рівність; д) предметом спору є публічна служба; е) однією із сторін обов'язково є фізична особа.