Перегляд судових рішень у касаційному порядку є третьою інстанцією з розгляду адміністративних справ, виступає як один із процесуальних засобів захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб.

Касація (скасування) — це звернення до суду касаційної (вищої) судової інстанції з проханням переглянути та скасувати рішення суду першої інстанції після його апеляційного пере­гляду та рішення апеляційної інстанції, які набрали законної сили, внаслідок порушення норм матеріального чи процесуаль­ного права.

Завданням касаційного перегляду адміністративної справи за касаційною скаргою на судове рішення першої інстанції піс­ля його апеляційного перегляду та судове рішення апеляційної інстанції є:

1. встановлення під час касаційного провадження пору­шень норм матеріального чи процесуального права, допущених судами першої та апеляційної інстанцій, які призвели до не­правильного вирішення адміністративної справи;
2. виправлення помилок судів першої та апеляційної інс­танцій в питаннях застосування норм матеріального чи проце­суального права;
3. забезпечення правильного та однакового застосування норм матеріального та процесуального права судами нижчого рівня;

4)  формування судової практики.

Касаційна інстанція не встановлює нових фактичних об­ставин в адміністративній справі, не досліджує нових доказів, які не досліджувалися в суді першої чи апеляційної інстанцій, не перевіряє доказів, які досліджувалися судами першої та апе­ляційної інстанцій з порушеннями вимог КАС України. Каса­ційна інстанція не може вважати доведеними чи недоведеними ті чи інші обставини, а приймає їх такими, якими визнали їх суди першої та апеляційної інстанцій (ст. 220 КАСУ).

Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України (ст. 210 КАСУ), який розглядає в касаційному порядку справи, віднесені до його під­судності, а також інші справи, визначені процесуальним зако­ном. Суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрун­тованість рішень судів нижчого рівня, він переглядає судові рішення в межах касаційної скарги, але при цьому може вста­новлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі, тобто пе­ревіряє справу за колом осіб і за колом правовідносин у повно­му обсязі.

Право на касаційне оскарження рішень суду першої інстан­ції, після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судових рішень суду апеляційної інстанції повністю або частково мають:

а)  сторони (позивач, відповідач);

б)  особи, які беруть участь у справ (треті особи, представ- 
ники сторін та третіх осіб) або особи, які є іншими учасниками 
адміністративного процесу (свідок, експерт, спеціаліст, пере- 
кладач);

в)  особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив пи- 
тання про їх права, свободи, інтереси та обов´язки;

г)  правонаступники відповідно до ст. 55 КАС України;

ґ) особи, яким законом надане право захищати права, сво­боди та інтереси інших осіб згідно зі ст. 60 КАС України.

Зазначені особи в будь-який час до закінчення касаційного розгляду справи мають право приєднатися шляхом подання письмової заяви до касаційної скарги, підтримуючи її вимоги (ст. 217 КАСУ).

Предметом касаційного оскарження є (можуть бути) поста­нови та ухвали судів першої або апеляційної інстанції. Проте, якщо постанови нижчих судових інстанцій всі можуть бути ос­каржені в касаційному порядку, то ухвала не кожна може бути окремо оскаржена. Обмеження кола ухвал суду першої та апе­ляційної інстанції, які можуть бути окремо оскаржені в каса­ційному порядку, ще більше, ніж існуючі обмеження оскаржен­ня в апеляційному порядку. В касаційному порядку підлягають оскарженню окремо лише ті ухвали, які перешкоджають по­дальшому провадженню у справі. До них належать ухвали про:

1. залишення позовної заяви (апеляційної скарги) без руху — статті 108, 189 КАС України;
2. повернення позовної заяви (апеляційної скарги) — стат­ті 108, 189 КАС України;

1. відмовлення у поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку — ч. 3 ст. 102 КАС України;
2. відмову у відкритті провадження (апеляційного проваджен­ня) в адміністративній справі — статті 109, 189 КАС України;
3. залишення позовної заяви (заяви про апеляційне оскар­ження, апеляційної скарги) без розгляду — статті 155, 186 КАС України;
4. зупинення провадження у справі — ст. ст. 156 КАС Ук­раїни;

7)  закриття провадження у справі — ст. 157 КАС України. 
Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до

касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Обмеження кола ухвал судів першої та апеляційної інстан­ції, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, ґрун­тується на тому, що:

а)  суд касаційної інстанції перевіряє рішення судів нижчого 
рівня лише на предмет правильності застосування норм права, 
а не нового розгляду справи;

б)  суд касаційної інстанції забезпечує правильне та однако- 
ве застосування норм матеріального чи процесуального права, 
а також формування судової практики;

в)  рішення суду касаційної інстанції є остаточним і оскар- 
женню не підлягає, а тому воно має бути на високому рівні 
правового обґрунтування, яке б відповідно ідеям справедли- 
вості та верховенства права.

Законодавець не передбачає спеціальної процедури оскаржен­ня в касаційному порядку судових рішень щодо виборчого проце­су та процесу референдуму («виборчих спорів»). Для таких спорів рішення суду апеляційної інстанції є остаточним (ч. 9 ст. 177 КАСУ). Воно й не дивно. Чи потрібне відміняти (скасовувати) рішення суду, яке вступило в законну силу, після закінчення ви­борчого процесу? Проте, якщо рішення суду першої та апеляцій­ної інстанції, прийняті з порушенням норм матеріального чи про­цесуального права, суттєво вплинули на результати виборів, то чому б і не переглянути їх в касаційному порядку. Хоча в юридич­ній літературі має місце твердження, що, виходячи зі швидкоп­линності виборчого процесу, законодавець встановив оскарження рішень з «виборчих спорів» лише в апеляційному порядку1.

В касаційній інстанції не може оскаржуватися рішення суду, яке не було предметом розгляду в апеляційній інстанції (ч. 1 ст. 211 КАСУ), а також суд касаційної інстанції не може розгля­дати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції (ч. 3 ст. 220 КАСУ). З цього випливає, що особи, які не брали участі у справі, але якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та обов´язки, мають право заявляти вимоги, що не були заявлені у суді пер­шої інстанції. В такому випадку суд касаційної інстанції пови­нен скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд (ч. 3 ст. 227 КАСУ), оскільки позовні вимоги, що не були заявлені у суді першої інстанції, потребують додаткового дослідження фактичних обставин, а це виходить за межі пере­гляду судом касаційної інстанції (ст. 220 КАСУ).

Підставами касаційного оскарження є порушення або не­правильне застосування норм матеріального чи процесуально­го права. Порушення норм матеріального права полягає в тому, що суд при прийнятті рішення не застосував закон, який треба було застосувати, або застосував помилково інший закон, або суд неправильно витлумачив матеріальну норму, або було за­стосовано нечинні норми. Порушення норм процесуального права полягає в тому, що суд порушив порядок ведення судо­вого процесу, порушено предметну, територіальну та інстан-ційну підсудність, порушено порядок і строки розгляду і вирі­шення адміністративних справ тощо.

Реалізація права на касаційне оскарження з додержанням зазначених у законі порядку, умов та строків призводить до відкриття касаційного провадження. Касаційне провадження — це врегульований законом про адміністративне судочинство комплекс взаємопов´язаних і взаємообумовлених процесуаль­них дій з перегляду постанов і ухвал судів першої та апеляцій­ної інстанції, що набрали законної сили на предмет їх відповід­ності нормам матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження складається з кількох стадій (еле­ментів):

1. відкриття касаційного провадження;
2. підготовка справи до касаційного розгляду;
3. попередній розгляд справи;
4. касаційний розгляд справи у судовому засіданні;
5. судові рішення та їх ухвалення (постановлення).

Відкриття касаційного провадження починається з подання касаційної скарги з дотриманням порядку, строків та вимог до касаційної скарги.

Порядок подання касаційної скарги. На відміну від апеляцій­ного оскарження, касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції — Вищого ад­міністративного суду України (ч. 1 ст. 212 КАСУ). Деякі автори вважають, що закріплення цієї норми у Кодексі адміністратив­ного судочинства України є позитивним, оскільки виключає можливість за будь-яких підстав залишити судом першої чи апеляційної інстанції касаційну скаргу без руху з причин її не­відповідності вимогам процесуального законодавства. В даному випадку Вищий адміністративний суд України вирішує питан­ня щодо відповідності або невідповідності касаційної скарги встановленим законом вимогам1. Цю слушну думку слід під­тримати, оскільки касаційне оскарження — це ще одна гаран­тія прав, свобод та інтересів людини і громадянина.

Строк подання касаційної скарги на судові рішення вста­новлено в один місяць після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції. За загальним правилом, рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його оголошення. Отож, касаційна скарга повинна бути подана протягом одного місяця з моменту оголошення рішення суду апеляційної інстанції.

Однак залежно від складності справи, складання постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більше ніж п´ять днів з дня закінчення справи (ч. 3 ст. 160 КАСУ). Вихо­дячи зі змісту зазначеної статті, якщо суд апеляційної інстанції прийняв відповідне рішення з урахуванням ч. 3 ст. 160 КАС України, касаційна скарга подається протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі.

1 Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­ний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. I. Харитонової / С. В. Ківалов, О. I. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 413.