14.3. Перегляд судових рішень у касаційному порядку. Касаційне провадження
Сторінки матеріалу:
- 14.3. Перегляд судових рішень у касаційному порядку. Касаційне провадження
- Сторінка 2
- Сторінка 3
Перегляд судових рішень у касаційному порядку є третьою інстанцією з розгляду адміністративних справ, виступає як один із процесуальних засобів захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб.
Касація (скасування) — це звернення до суду касаційної (вищої) судової інстанції з проханням переглянути та скасувати рішення суду першої інстанції після його апеляційного перегляду та рішення апеляційної інстанції, які набрали законної сили, внаслідок порушення норм матеріального чи процесуального права.
Завданням касаційного перегляду адміністративної справи за касаційною скаргою на судове рішення першої інстанції після його апеляційного перегляду та судове рішення апеляційної інстанції є:
- встановлення під час касаційного провадження порушень норм матеріального чи процесуального права, допущених судами першої та апеляційної інстанцій, які призвели до неправильного вирішення адміністративної справи;
- виправлення помилок судів першої та апеляційної інстанцій в питаннях застосування норм матеріального чи процесуального права;
- забезпечення правильного та однакового застосування норм матеріального та процесуального права судами нижчого рівня;
4) формування судової практики.
Касаційна інстанція не встановлює нових фактичних обставин в адміністративній справі, не досліджує нових доказів, які не досліджувалися в суді першої чи апеляційної інстанцій, не перевіряє доказів, які досліджувалися судами першої та апеляційної інстанцій з порушеннями вимог КАС України. Касаційна інстанція не може вважати доведеними чи недоведеними ті чи інші обставини, а приймає їх такими, якими визнали їх суди першої та апеляційної інстанцій (ст. 220 КАСУ).
Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України (ст. 210 КАСУ), який розглядає в касаційному порядку справи, віднесені до його підсудності, а також інші справи, визначені процесуальним законом. Суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішень судів нижчого рівня, він переглядає судові рішення в межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі, тобто перевіряє справу за колом осіб і за колом правовідносин у повному обсязі.
Право на касаційне оскарження рішень суду першої інстанції, після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судових рішень суду апеляційної інстанції повністю або частково мають:
а) сторони (позивач, відповідач);
б) особи, які беруть участь у справ (треті особи, представ-
ники сторін та третіх осіб) або особи, які є іншими учасниками
адміністративного процесу (свідок, експерт, спеціаліст, пере-
кладач);
в) особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив пи-
тання про їх права, свободи, інтереси та обов´язки;
г) правонаступники відповідно до ст. 55 КАС України;
ґ) особи, яким законом надане право захищати права, свободи та інтереси інших осіб згідно зі ст. 60 КАС України.
Зазначені особи в будь-який час до закінчення касаційного розгляду справи мають право приєднатися шляхом подання письмової заяви до касаційної скарги, підтримуючи її вимоги (ст. 217 КАСУ).
Предметом касаційного оскарження є (можуть бути) постанови та ухвали судів першої або апеляційної інстанції. Проте, якщо постанови нижчих судових інстанцій всі можуть бути оскаржені в касаційному порядку, то ухвала не кожна може бути окремо оскаржена. Обмеження кола ухвал суду першої та апеляційної інстанції, які можуть бути окремо оскаржені в касаційному порядку, ще більше, ніж існуючі обмеження оскарження в апеляційному порядку. В касаційному порядку підлягають оскарженню окремо лише ті ухвали, які перешкоджають подальшому провадженню у справі. До них належать ухвали про:
- залишення позовної заяви (апеляційної скарги) без руху — статті 108, 189 КАС України;
- повернення позовної заяви (апеляційної скарги) — статті 108, 189 КАС України;
- відмовлення у поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку — ч. 3 ст. 102 КАС України;
- відмову у відкритті провадження (апеляційного провадження) в адміністративній справі — статті 109, 189 КАС України;
- залишення позовної заяви (заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги) без розгляду — статті 155, 186 КАС України;
- зупинення провадження у справі — ст. ст. 156 КАС України;
7) закриття провадження у справі — ст. 157 КАС України.
Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до
касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.
Обмеження кола ухвал судів першої та апеляційної інстанції, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, ґрунтується на тому, що:
а) суд касаційної інстанції перевіряє рішення судів нижчого
рівня лише на предмет правильності застосування норм права,
а не нового розгляду справи;
б) суд касаційної інстанції забезпечує правильне та однако-
ве застосування норм матеріального чи процесуального права,
а також формування судової практики;
в) рішення суду касаційної інстанції є остаточним і оскар-
женню не підлягає, а тому воно має бути на високому рівні
правового обґрунтування, яке б відповідно ідеям справедли-
вості та верховенства права.
Законодавець не передбачає спеціальної процедури оскарження в касаційному порядку судових рішень щодо виборчого процесу та процесу референдуму («виборчих спорів»). Для таких спорів рішення суду апеляційної інстанції є остаточним (ч. 9 ст. 177 КАСУ). Воно й не дивно. Чи потрібне відміняти (скасовувати) рішення суду, яке вступило в законну силу, після закінчення виборчого процесу? Проте, якщо рішення суду першої та апеляційної інстанції, прийняті з порушенням норм матеріального чи процесуального права, суттєво вплинули на результати виборів, то чому б і не переглянути їх в касаційному порядку. Хоча в юридичній літературі має місце твердження, що, виходячи зі швидкоплинності виборчого процесу, законодавець встановив оскарження рішень з «виборчих спорів» лише в апеляційному порядку1.
В касаційній інстанції не може оскаржуватися рішення суду, яке не було предметом розгляду в апеляційній інстанції (ч. 1 ст. 211 КАСУ), а також суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції (ч. 3 ст. 220 КАСУ). З цього випливає, що особи, які не брали участі у справі, але якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та обов´язки, мають право заявляти вимоги, що не були заявлені у суді першої інстанції. В такому випадку суд касаційної інстанції повинен скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд (ч. 3 ст. 227 КАСУ), оскільки позовні вимоги, що не були заявлені у суді першої інстанції, потребують додаткового дослідження фактичних обставин, а це виходить за межі перегляду судом касаційної інстанції (ст. 220 КАСУ).
Підставами касаційного оскарження є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм матеріального права полягає в тому, що суд при прийнятті рішення не застосував закон, який треба було застосувати, або застосував помилково інший закон, або суд неправильно витлумачив матеріальну норму, або було застосовано нечинні норми. Порушення норм процесуального права полягає в тому, що суд порушив порядок ведення судового процесу, порушено предметну, територіальну та інстан-ційну підсудність, порушено порядок і строки розгляду і вирішення адміністративних справ тощо.
Реалізація права на касаційне оскарження з додержанням зазначених у законі порядку, умов та строків призводить до відкриття касаційного провадження. Касаційне провадження — це врегульований законом про адміністративне судочинство комплекс взаємопов´язаних і взаємообумовлених процесуальних дій з перегляду постанов і ухвал судів першої та апеляційної інстанції, що набрали законної сили на предмет їх відповідності нормам матеріального і процесуального права.
Касаційне провадження складається з кількох стадій (елементів):
- відкриття касаційного провадження;
- підготовка справи до касаційного розгляду;
- попередній розгляд справи;
- касаційний розгляд справи у судовому засіданні;
- судові рішення та їх ухвалення (постановлення).
Відкриття касаційного провадження починається з подання касаційної скарги з дотриманням порядку, строків та вимог до касаційної скарги.
Порядок подання касаційної скарги. На відміну від апеляційного оскарження, касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції — Вищого адміністративного суду України (ч. 1 ст. 212 КАСУ). Деякі автори вважають, що закріплення цієї норми у Кодексі адміністративного судочинства України є позитивним, оскільки виключає можливість за будь-яких підстав залишити судом першої чи апеляційної інстанції касаційну скаргу без руху з причин її невідповідності вимогам процесуального законодавства. В даному випадку Вищий адміністративний суд України вирішує питання щодо відповідності або невідповідності касаційної скарги встановленим законом вимогам1. Цю слушну думку слід підтримати, оскільки касаційне оскарження — це ще одна гарантія прав, свобод та інтересів людини і громадянина.
Строк подання касаційної скарги на судові рішення встановлено в один місяць після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції. За загальним правилом, рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його оголошення. Отож, касаційна скарга повинна бути подана протягом одного місяця з моменту оголошення рішення суду апеляційної інстанції.
Однак залежно від складності справи, складання постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більше ніж п´ять днів з дня закінчення справи (ч. 3 ст. 160 КАСУ). Виходячи зі змісту зазначеної статті, якщо суд апеляційної інстанції прийняв відповідне рішення з урахуванням ч. 3 ст. 160 КАС України, касаційна скарга подається протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі.
1 Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. I. Харитонової / С. В. Ківалов, О. I. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 413.