Виконання судових рішень є завершальною стадією про­вадження в адміністративному судочинстві, сутність якого по­лягає в практичній реалізації рішення (приписів) суду щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтере­сів юридичних осіб.

Виконання судових рішень — це функція суду, суб´єктів владних повноважень, їх посадових осіб, здійснення якої по­требує реалізації відповідних процесуальних дій. При цьому головна роль у виконанні судових рішень відводиться суду. Саме суддя адміністративного суду одноособово вирішує пи­тання, пов´язані з виконанням судових рішень (ч. 5 ст. 257 КАСУ), крім питання про поворот виконання судового рішен­ня, якщо воно вирішується судом апеляційної чи касаційної інстанції (ч. 1 ст. 265 КАСУ).

До питань, пов´язаних з виконанням судових рішень, нале­жать:

1. про видачу виконавчого листа, про виправлення помил­ки в ньому або визнання його таким, що не підлягає виконан­ню (ст. 258 КАСУ);
2. про видачу дубліката виконавчого листа у разі його втра­ти (ст. 260 КАСУ);
3. про поновлення пропущеного строку для пред´явлення виконавчого листа до виконання (ст. 261 КАСУ);
4. про визнання мирової угоди між стягувачем і боржником (сторони виконавчого провадження) або про прийняття відмо­ви стягувача від примусового виконання і закінчення, в цьому зв´язку, виконавчого провадження (ст. 262 КАСУ);

5)  про відстрочення і розстрочення виконання, зміну чи 
встановлення способу і порядку виконання судового рішення 
(ст. 263 КАСУ);

6)  про заміну сторони виконавчого провадження (ст. 264

КАСУ);

7)  про поворот виконання судового рішення (за ст. 265

КАСУ);

1. про витребування звіту від суб´єкта владних повноважень про виконання судового рішення (ст. 267 КАСУ);
2. вирішення інших питань щодо забезпечення виконання судових рішень.

Судові рішення в адміністративній справі є обов´язковими до виконання на всій території України з моменту набрання ними законної сили або їх належить виконати негайно з метою забез­печення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтере­сів юридичних осіб, а також забезпечення адміністративного позову. Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або держав­ного виконавця, своєю ухвалою, відповідно до ст. 170 КАС Ук­раїни, роз´яснює рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апе­ляційного оскарження автоматично продовжується строк на­брання судовим рішенням законної сили до закінчення апеля­ційного розгляду справи. В такому випадку одночасно вирі­шується питання про зупинення виконання судових рішень на час апеляційного розгляду справи (ст. 257 КАСУ).

Судове рішення в адміністративній справі звертається до виконання судом, який виніс це рішення шляхом:

— роз´яснення змісту, порядку і строку його виконання;

• визначення в необхідних випадках способу, строку і по­рядку виконання у самому судовому рішенні;
• покладення обов´язків на відповідних суб´єктів владних повноважень щодо забезпечення виконання рішення;

— видання виконавчого листа.

За загальним правилом, судові рішення виконуються доб­ровільно. Проте не виключений і примусовий порядок їх вико­нання, який здійснюється за правилами, встановленими Зако­ном України «Про виконавче провадження»1. Зазначеним За­коном встановлено загальний порядок виконання судових рішень про стягнення майна чи грошових коштів з боржника (глави 5—6 Закону), про зобов´язання відповідача—суб´єкта владних повноважень вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення (ст. 76 Закону), про примусове виселення зі службо­вого житла, якщо це пов´язано з відносинами публічної служби (ст. 79 Закону), про примусовий розпуск (ліквідацію) об´єднання громадян (ст. 82 Закону) тощо.

Однак, як зазначають автори навчального посібника1, прак­тика може виявити недостатність положень Закону «Про вико­навче провадження» для ефективного виконання судових рі­шень в адміністративних справах. Цілком ймовірно, зазначають вони, що виконання судових рішень адміністративних судів ви­магатиме вироблення спеціальних процедур у виконавчому провадженні. На підтвердження цієї думки, не вдаючись до поглибленого аналізу, слід зазначити, що у ст. 19 КАС України передбачено підсудність адміністративних справ щодо примусо­вого розпуску, ліквідації політичної партії, а ст. 82 Закону «Про виконавче провадження» встановлені загальні умови виконання рішення про заборону діяльності лише об´єднання громадян, але правовий статус політичних партій і об´єднань громадян суттєво різниться і може виникнути питання щодо механізму виконання рішення адміністративного суду про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (при­мусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії, оскільки Зако­ном «Про виконавче провадження» умови і порядок виконання рішення про заборону політичної партії не врегульовано.

Підставою для здійснення провадження примусового вико­нання рішень є виконавчий лист як один із видів виконавчих документів. Згідно зі ст. 19 Закону «Про виконавче проваджен­ня», у виконавчому документі повинні бути зазначені:

1. назва документа — виконавчий лист, дата видачі та най­менування адміністративного суду, прізвище та ініціали судді, що видав лист;
2. дата і номер судового рішення, за яким видано виконав­чий лист;
3. найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і міс­це народження боржника, його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

1. резолютивна частина судового рішення;
2. дата набрання чинності рішенням;
3. строк пред´явлення виконавчого листа до виконання. Виконавчий лист має бути підписаний суддею і скріплений

печаткою.

Згідно зі ст. 258 КАС України за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, видається один виконавчий лист за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно. Якщо судове рішення ухвалене на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд може видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину судового рішення треба виконати з кожним із них.

У разі коли суд припустився помилки при оформленні ви­конавчого листа або видав його помилково, стягувач (позивач) або боржник (відповідач) мають право звернутися до суду, який видав виконавчий лист, із заявою про виправлення помилки у виконавчому листі або про визнання його таким, що не підля­гає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за таким виконавчим листом (ч. 2 ст. 259 КАС України).

Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу, якою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов´язок боржника відсутній повністю чи частково у зв´язку з його при­пиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист та­ким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом (ч. 4 ст. 259 КАС України).

У разі втрати оригіналу виконавчого листа адміністратив­ний суд, який видав виконавчий лист, за заявою стягувача або поданням державного виконавця може видати його дублікат. Заява (подання) про видачу дубліката розглядається протягом десяти днів у судовому засіданні з повідомленням стягувача або державного виконавця, що звернулися із заявою (поданням), та осіб, які беруть участь у справі.

Виконавчий лист (дублікат виконавчого листа) можна пред´явити до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили, а коли судове рішення належить виконати негайно — з наступного дня після його ухвалення[8]. Наслідком пропуску зазначеного строку для пред´явлення виконавчого листа до виконання є відмова державного виконавця у прийнятті до провадження ви­конавчого листа, про що державний виконавець виносить від­повідну постанову[9]. Однак стягувач, який пропустив строк пред´явлення виконавчого листа до виконання, може зверну­тися до адміністративного суду, який видав виконавчий лист, або адміністративного суду за місцем виконання судового рі­шення із заявою про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд ви­знає поважними причини порушення строку, то пропущений строк ухвалою суду може бути поновлено.

На стадії виконавчого провадження сторони (стягувач і борж­ник) можуть примиритися. Примирення можливе у двох формах:

1. у формі укладення між сторонами виконавчого прова­дження мирової угоди — як добровільної письмової згоди сто­рін спору про свою домовленість щодо мирного врегулювання спору без подальшого втручання суду або примусового вико­нання. Мирова угода може стосуватися лише прав, свобод, ін­тересів та обов´язків сторін і предмета адміністративного позо­ву. Мирова угода повинна бути визнана (затверджена) судом, про що постановляється відповідна ухвала, яка є підставою для закінчення виконавчого провадження та його закриття[10];
2. у формі заяви стягувача (позивача) про відмову від при­мусового виконання, яке повинно бути прийнято судом, про що постановляється відповідна ухвала, яка є підставою для за­кінчення виконавчого провадження та його закриття[11].

Мирова угода або заява про відмову від примусового вико­нання подається у письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення. Суд у десятиденний строк у судовому за­сіданні розглядає її з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Суд не визнає мирову угоду або не приймає відмову стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить за­кону або порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси.

При виявленні обставин, що ускладнюють виконання судо­вого рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність при­судженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), адміністратив­ний суд, що видав виконавчий лист, за зверненням із поданням державного виконавця, а сторони виконавчого провадження — із заявою або за власною ініціативою, у виняткових випад­ках, може відстрочити або розстрочити, змінити чи встановити інший спосіб чи порядок виконання судового рішення. Питан­ня про це розглядається в десятиденний строк у судовому засі­данні з повідомленням державного виконавця або сторони ви­конавчого провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі.