Адміністративні процесуальні норми, що регулюють про­вадження адміністративно-деліктного характеру у своїй сукуп­ності складають (утворюють) правовий інструмент як самостій­ну складову, як елемент системи адміністративного процесу­ального права України, що входить до правової системи України та тісно взаємодіє з іншими правовими галузями та підгалузями. Насамперед, ця взаємодія відбувається у відноси­нах, пов´язаних з адміністративним, кримінальним та цивіль­ним судочинством.

1. З адміністративним судочинством — як процесом про­довження провадження у адміністративно-деліктній сфері. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб´єктів владних пов­новажень у справах про притягнення до адміністративної від­повідальності. Тобто місцеві загальні суди як адміністративні суди розглядають усі адміністративні справи щодо оскарження

(перегляду) постанови у справі про адміністративне правопору­шення.

2.  З кримінальним судочинством — згідно з правилами, вста- 
новленими Кримінально-процесуальним кодексом України, 
якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або пере- 
вірки, поряд з обставинами, що виключають провадження у 
кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки ад- 
міністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, 
прокурор, суд або суддя зобов´язані направити відповідні ма- 
теріали до органу (посадової особи), уповноваженого розгляда- 
ти справу про таке адміністративне правопорушення (ст. 6 
КПК). Аналогічно вирішується питання, якщо в результаті пе- 
ревірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено 
підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали пе- 
ревірки містять дані про наявність у діянні особи адміністра- 
тивного проступку (ст. 99 КПК). У разі закриття кримінальної 
справи, але якщо розслідуванням встановлена необхідність 
притягнення відповідної особи до адміністративної відповідаль- 
ності, слідчий надсилає матеріали справи до суду для застосу- 
вання заходів адміністративного стягнення (ст. 214 КПК).

У всіх зазначених випадках надходження таких матеріалів до органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, адміністративне стяг­нення може бути ними накладене не пізніш як через місяць із дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття (ч. 2 ст. 38 КУпАП).

3.  З цивільним судочинством — у разі вирішенні питання 
про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністратив- 
ним правопорушенням (ст. 40 КУпАП), а також у випадках, 
коли постанова суду в справі про адміністративне правопору- 
шення обов´язкова для суду, що розглядає справу про цивіль- 
но-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено поста- 
нову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони 
цією особою. Не доказуються також обставини, встановлені су- 
довим рішенням в адміністративній справі, що набрало закон- 
ної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі 
особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини (ст. 61 
ЦПК). Щоправда, законодавець віддає перевагу лише судовим 
рішенням. Проте, як вбачається, не можуть пройти поза ува- 
гою суду, при вирішенні відшкодування майнової шкоди, й рі- 
шення (постанови) інших органів (посадових осіб) про притяг- 
нення до адміністративної відповідальності. Це теж певним чином може бути визнано доказом, вже встановленим компе­тентним органом, хоча й потребує відповідної перевірки.

Отже, провадження в справах про адміністративні правопо­рушення мають чітку нормативно-правову регламентацію на законодавчому рівні та як правовий процесуальний інститут тісно пов´язані з іншими процесуальними галузями права, а також правовими інститутами адміністративного процесуаль­ного права.