Розгляд і вирішення адміністративних справ, пов´язаних із вчиненням адміністративних проступків, та умови і порядок притягнення правопорушників до адміністративної відпові­дальності чи застосування до них інших заходів адміністратив­ного примусу компетентними органами на основі закону ви­знається як провадження у справах про адміністративні право­порушення.

Разом із тим, слід зазначити, що застосування адміністра­тивних стягнень чи інших заходів адміністративного примусу зачіпає або може зачіпати суттєві інтереси майнового та осо­бистого характеру (оплатне вилучення предмета, конфіскація, виправні роботи, штраф, адміністративний арешт, позбавлення спеціального права, доставлення правопорушника, адміністра­тивне затримання тощо) громадянина, що гарантовані Консти­туцією України (статті 3, 29, 41 та ін.), зумовлюють необхід­ність високого ступеня формалізації провадження та врегулю­вання його процесуальними правовими нормами, а в деяких випадках й нормами матеріального права, наприклад, установ­лення строків накладення адміністративних стягнень (ст. 38 КУпАП, ст. 328 МКУ, ст. 12 Закону України «Про боротьбу з корупцією»); визначення обставин, що виключають адміністра­тивну відповідальність (ст. 17 КУпАП) тощо.
 

 
Забезпечуючи вимоги щодо формалізації провадження за­конодавець чітко визначає:

1)  органи, що уповноважені розглядати справи про адміні- 
стративні правопорушення;

2)  підвідомчість справ про адміністративні правопорушення;

1. завдання, порядок та принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення;
2. осіб, які мають право складати протоколи про адміністра­тивні правопорушення;

1. заходи забезпечення провадження у справах про ад­міністративні правопорушення;
2. права та обов´язки осіб, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративні правопорушення;
3. місце, строки та порядок розгляду справ про адміністра­тивні правопорушення;
4. порядок винесення та оголошення постанови у справі про адміністративне правопорушення;
5. порядок, строки та повноваження щодо оскарження чи опротестування постанови у справі про адміністративне право­порушення;

10)  порядок звернення та виконання постанови про накла- 
дення адміністративного стягнення.

Зазначені вимоги щодо провадження в справах про адміні­стративні правопорушення врегульовані адміністративно-про­цесуальними нормами, основну частину яких містить КУпАП — статті 213—330. Вони встановлюють правила провадження у справах про адміністративні правопорушення, виступають основ­ним елементом механізму правового регулювання процесуаль­них відносин адміністративно-деліктного характеру, регулюють порядок реалізації відповідних матеріальних норм та процедури їх застосування. Разом із тим, деякі адміністративно-процесу­альні правовідносини регулюються також нормами, які міс­тяться у інших законодавчих актах. Наприклад, враховуючи особливості порушень митних правил, законодавець у Митно­му кодексі України закріплює цілу низку норм, що регулюють порядок провадження у справах про порушення митних правил (статті 356—406 МКУ). При цьому зазначає, що в частині, що не регулюється Митним кодексом, провадження здійснюється відповідно до законодавства України про адміністративні пра­вопорушення (ст. 357 МКУ).

Аналогічним шляхом вирішується питання щодо прова­дження про адміністративні правопорушення в інших законах, що передбачають адміністративну відповідальність. У Законі «Про боротьбу з корупцією» ст. 12 передбачено, що порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діян­ня або інші правопорушення, пов´язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стяг­нень визначаються Кодексом України про адміністративні пра­вопорушення, за винятком положень, встановлених цим Зако­ном. Ці виняткові положення зводяться до наступного: 1) про­токол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов´язаного з корупцією, складається від­повідними підрозділами органів, що ведуть боротьбу з коруп­цією: Міністерства внутрішніх справ; податкової міліції, Служ­би безпеки України; 2) протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов´язаного з корупцією, разом із матеріалами перевірки у триденний строк з моменту його складання надсилається до районного (міського) суду за місцезнаходженням органу, який склав про це протокол; 3) ад­міністративне стягнення за корупційні діяння або інші право­порушення, пов´язані з корупцією, може бути накладено не пізніш як через шість місяців з дня його вчинення, а справи розглядаються відповідними судами у п´ятнадцятиденний строк з часу їх надходження до суду.

У законах України «Про державне регулювання ринку цін­них паперів в Україні» (ст. 13), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (ст. 47), «Про прива­тизацію державного майна» (ст. 29) встановлюється, що про­вадження у справах про адміністративні правопорушення здій­снюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Інших законів, які б передбачали адміністративну відпові­дальність, установлювали склади адміністративних правопору­шень та порядок провадження у них автором не виявлено, будь там що пишуть в юридичній літературі, особливо щодо ад­міністративної відповідальності юридичних осіб, яку автор ка­тегорично не визнає і не підтримує інших авторів, які стверджу­ють про наявність у законодавстві адміністративної відповідаль­ності юридичної особи, з приводу чого мав нагоду вестидискусію[13]. Удосконалюючи адміністративно-деліктне законо­давство, не можна забувати висловлювання А. П. Шергіна, що «адміністративно-деліктне законодавство завжди формувалось під потужним пресом міністерств і відомств, котрі обґрунтову­вали не тільки доцільність установлення тих чи інших заборон, а й пробивали юрисдикційні повноваження для своїх урядов­ців»[14]. «Колектив як організація, орган управління не можуть скоїти адміністративне правопорушення. Скоєння адміністра­тивних правопорушень здійснюється виключно фізичними осо­бами юридичної особи», — слушно зазначає А. А. Крамник[15].

Отже, щодо зазначених законів Кодекс України про ад­міністративні правопорушення є базовим законодавчим актом, у якому містяться адміністративно-процесуальні норми (статті 213—330), що регламентують провадження у сфері адміністра­тивно-деліктних відносин.

Звідси випливає: по-перше, що будь-які адміністративно-процесуальні норми, встановлені іншими законами України, крім КУпАП, навіть специфічні правила розгляду окремих ка­тегорій справ, не можуть вносити зміни до загального порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Вони можуть лише визначати окремі особливості провадження у тій чи іншій сфері адміністративно-деліктних правовідносин; по-друге, процесуальні норми підзаконних актів (інструкцій, положень, правил, методик), що приймаються в основному центральними органами виконавчої влади, органами влади, повноваження яких поширюється на всю територію України, а також органами місцевого самоврядування (районними, об­ласними радами), не визначають умови та порядок проваджен­ня у сфері адміністративно-деліктних правовідносин. На відмі­ну від матеріальних норм, вони ніколи не уточнюють і не кон­кретизують норми КУпАП чи інших законів, що регулюють провадження у справах про адміністративні правопорушення. Такі процесуальні норми підзаконних нормативних актів не можуть ані дублювати норми законодавчого акта, ані вводити нові правила поведінки учасників адміністративного процесу. Вони носять лише допоміжний характер та спрямовані в ос­новному на врегулювання діяльності суб´єктів владних повно­важень у сфері процесуальних відносин з метою надання мето­дичної допомоги для правильного застосування процесуальних норм, визначених законом.

З цією метою законодавець часто залишає місце в процесу­альному законі для врегулювання, з урахуванням особливостей тієї чи іншої сфери, публічних відносин на рівні підзаконних актів. Наприклад, вилучення транспортного засобу проводить­ся відповідно до порядку, визначеного Міністерством внутріш­ніх справ України (ст. 265 КУпАП); направлення осіб, які ке­рують транспортними засобами, для огляду на стан сп´яніння, якщо є достатні підстави вважати, що вони керують у стані сп´яніння, провадиться в порядку, що визначається Міністер­ством внутрішніх справ України, Міністерством охорони здо­ров´я України і Міністерством юстиції України (ст. 266 КУпАП); при винесенні адміністративного стягнення у вигляді поперед­ження на місці вчинення правопорушень (порушення правил дорожнього руху), передбачених статтями 116, 1162, 117, 125, ч. 1 ст. 127 КУпАП, воно оформлюється способом, встановле­ним відповідно Міністерством внутрішніх справ України або Міністерством транспорту України (ст. 306 КУпАП) тощо. Основною підставою (приводом) для прийняття таких актів є особливості конкретної сфери управління, які не підлягають узагальненню в процесуальному законі, тому законодавець де­легує повноваження щодо прийняття процедурних норм для врегулювання окремих конкретних відносин.

Але виникає питання стосовно інших нормативних актів, наприклад, інструкції, правила, положення, методики з оформ­лення матеріалів про адміністративні правопорушення в тій чи іншій сфері публічних відносин. Чи є такі акти нормативно-процесуальними, чи містять вони процесуальні норми? Адже законодавець не делегував повноважень щодо прийняття таких актів. Ні в КУаАП, ні в інших законах, що регулюють прова­дження у справах про адміністративні правопорушення, не на­дається право органам владних повноважень приймати такі акти, а практично реально кожним органом влади, що уповно­важені розглядати справи про адміністративні правопорушен­ня, такі інструкції прийняті і зареєстровані у Міністерстві юс­тиції України. На нашу думку, ці питання потребують більш поглибленого вивчення.

Таким чином, провадження в справах про адміністративні правопорушення — це врегульовані нормами права суспільні відносини у формі певної сукупності послідовно вчинених про­цесуальних дій (всіма) учасниками процесу щодо розгляду і ви­рішення адміністративних справ та виконання постанов про накладення адміністративних стягнень в адміністративно-де­ліктній сфері.

Змістом провадження у справах про адміністративні право­порушення є суспільні відносини, що спрямовані на розгляд і вирішення адміністративної справи та виконання постанови про накладення стягнення, а не притягнення правопорушників до відповідальності[16], яке може закінчитися виправданнями не­винного або звільненням від адміністративної відповідальності (ст. 22 КУпАП) чи закриттям провадження з підстав, передба­чених ст. 247 КУпАП. Крім цього, змістовною ознакою також є вчинення процесуальних дій всіма учасниками процесу, а не тільки органом владних повноважень.