Розгляд справ про адміністративні правопорушення, як це визначено ст. 213 КУпАП та іншими законами, здійснюється значною кількістю уповноважених державних органів. Але який конкретно орган повинен розглядати ту чи іншу справу про адміністративне правопорушення, залежить від підвідом­чості цих справ. Тому виникає певна необхідність розмежувати повноваження різних ланок системи органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Таке розмежування вимагає дотримання певних правил, а саме:

1. забезпечення швидкості реагування на вчинене правопо­рушення з метою оперативного і вчасного впливу на проти­правну поведінку правопорушника. На відміну від криміналь­ного, цивільного, господарського та адміністративного судо­чинства, де справи розглядаються місяцями, ст. 277 КУпАП, ст. 389 МКУ, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про боротьбу з коруп­цією» та іншими законами встановлено загальний 15-денний термін розгляду справи від дня одержання компетентним орга­ном протоколу та інших матеріалів справи про адміністративне правопорушення. Разом із тим КУпАП для окремих правопо­рушень встановлено 7-денний, 5-денний, 3-денний та 1-денний термін розгляду справи, а в деяких випадках — й на місці вчи­нення правопорушення;
2. забезпечення всебічного, повного розгляду справи та з´ясування усіх обставин, виявлення причин і умов, що сприя­ють вчиненню адміністративних правопорушень;
3. встановлення компетенції кожного органу щодо розгля­ду тієї чи іншої справи про адміністративне правопорушення з урахуванням галузевої сфери публічних правовідносин, наяв­ності чи відсутності галузевих органів чи інспекцій адміністра­тивно-деліктної юрисдикції та визначенням місця розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4. закріплення повноважень на законодавчому рівні поса­дових осіб, які мають право розглядати справи від імені кон­кретного уповноваженого державою органу;
5. визначення справ про адміністративні правопорушення особливої складності щодо кваліфікації дій правопорушника та застосування більш суворого адміністративного стягнення з участю в розгляді таких справ ланки судової системи;
6. встановлення механізму оскарження і опротестування постанови у справі про адміністративне правопорушення та за­безпечення її виконання.

Отже, швидкість, всебічний і повний розгляд справи, ком­петентність органів у відповідній сфері публічних відносин та механізм оскарження і виконання постанови у справі є тією сукупністю юридичних властивостей, на основі яких закон визначає орган (посадову особу), що має право і зобов´язаний розглядати справу про адміністративне правопорушення, вирі­шувати її по суті та застосовувати заходи адміністративного стягнення.

Відповідно до зазначених правил законодавець досить жорстко, чітко і в деяких випадках виключно визначає повно­важення органів, їх посадових осіб стосовно розгляду справ про адміністративні правопорушення шляхом відповідного пе­реліку складів правопорушень, які мають право і зобов´язані розглядати той чи інший орган адміністративно-деліктної юрисдикції. Кожен орган (посадова особа) має право розгляда­ти і вирішувати лише ті питання, які віднесені до його відання. Законодавство встановлює і розмежовує підвідомчість справ: адміністративним комісіям при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад; виконавчим комітетам сільських, се­лищних, міських рад; районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судам; органам внутрішніх справ, органам дер­жавних інспекцій, іншим органам, визначеним КУпАП та ін­шими законами України, їх посадовим особам.

Так, до відання адміністративних комісій при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад віднесені склади
 

правопорушень (ст. 218 КУпАП), які вчиняються в тій сфері відносин, в якій не створені органи чи інспекції, що контролю­ють виконання приписів норм матеріального права. Напри­клад, порушення у сфері локалізації венеричних хвороб (статті 45, 46 КУпАП), збереження і охорони пам´яток історії та куль­тури (статті 92, 921 КУпАП), порушення правил користування енергією чи газом (статті 1031—1032 КУпАП) житлово-кому­нальним господарством та порушення правил благоустрою (статті 150—152 КУпАП) тощо.

За такими ознаками з урахуванням місцевих особливостей визначена компетенція виконавчих комітетів сільських, селищ­них, міських рад (ст. 219 КУпАП), які розглядають справи про порушення правил охорони і використання пам´яток історії та культури (ст. 92 КУпАП), охорони електричних мереж (ст. 99 КУпАП), охорони смуги відводу автомобільних шляхів (ст. 141 КУпАП) та утримання ділянок, прилеглих до автомобільних шляхів (ст. 142 КУпАП), благоустрою (ст. 152 КУпАП), торгів­лі на ринках (ст. 159 КУпАП) тощо.

Районним, районним у місті, міським чи міськрайонним су­дам підвідомчі справи (ст. 221 КУпАП), які зачіпають суттєві інтереси людини, складні за кваліфікацією дій правопорушника та потребують застосування більш суворої міри стягнення. На­приклад, порушення законодавства про працю (ст. 41 КУпАП), дрібне викрадення чужого майна (ст. 51 КУпАП), порушення права на об´єкт права інтелектуальної власності (ст. 512 КУпАП), незаконна торговельна діяльність (ст. 1602 КУпАП), злісна не­покора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції (ст. 185 КУпАП), прояв неповаги до суду (ст. 1853 КУпАП) тощо, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

До відання органів внутрішніх справ, органів державних інс­пекцій, інших органів, визначених статтями 222—24415 КУпАП та законами України, віднесена значна кількість складів ад­міністративних правопорушень (орієнтовно не менше двох тре­тин усіх правопорушень визнаних законами. Вони розглядають, наприклад, справи щодо несвоєчасного здавання виторгу (ст. 1644 КУпАП), порушення паспортних правил (статті 197— 201 КУпАП), порушення прикордонного режиму (ст. 202 КУпАП), порушення правил на транспорті (статті 109—120 КУпАП), порушення законодавства про оподаткування (статті 1641—1642 КУпАП), порушення санітарно-епідемічних правил

(ст. 42 КУпАП), порушення законодавства в галузі використан­ня і охорони земель (статті 52—56 КУпАП), порушення правил у галузі охорони екології та природних ресурсів (статті 47—50, 52—55, 57—74, 76—771 КУпАП) та значну кількість інших право­порушень, які розглядаються і вирішуються органами, що здій­снюють контроль і нагляд у відповідній сфері правовідносин.

Розмежовуючи компетенцію між органами адміністратив­ної юрисдикції, законодавець особливу увагу приділяє розме­жуванню повноважень посадових осіб. По-перше, він чітко і повно визначає коло посадових осіб, які можуть розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати ад­міністративні стягнення. По-друге, в деяких випадках він вста­новлює межі повноважень посадових осіб щодо розміру накла­дення адміністративного стягнення у вигляді штрафу залежно від статусу посадової особи, займаної посади на ієрархічному щаблі штатно-посадового розпису, за якими що вища посада, то більший розмір штрафу має застосувати посадова особа. Такі норми містяться у статтях 223 , 229 , 2301, 231, 238 , 2382, 2 3 83, 2 3 84 , 2 3 9 , 24413, 24414, 24415 КУпАП. Наприклад, за порушення правил надання послуг на автомобільному транспорті директор Державного департаменту автомобільного транспорту має пра­во застосувати штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мі­німумів доходів громадян; заступники начальників авто­транспортних управлінь Міністерства транспорту України в Автономній Республіці Крим та областях — до двадцяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, а контролери авто­транспортних управлінь Міністерства транспорту України, в Автономній Республіці Крим та областях — до трьох неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 228 КУпАП).

В окремих випадках законодавець, обмежуючи повнова­ження посадових осіб, встановлює максимальний розмір штра­фу, який можуть застосувати ті чи інші посадові особи, перед­бачені законом. Наприклад, розмір штрафу, що накладається начальниками пасажирських поїздів, дорожними майстрами, начальниками відділень (караулів) команд, пожежних поїздів воєнізованої охорони залізниць, метрополітенів, не може пере­вищувати чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян (ст. 244 КУпАП). Аналогічна норма щодо обмеження повноважень посадових осіб щодо розміру накладення адмі­ністративного стягнення у вигляді штрафу міститься у ст. 228

КУпАП.

У разі відсутності обмежень компетенції посадових осіб, посадові особи застосовують адміністративні стягнення у ви­гляді штрафу в розмірі, визначеному в санкції адміністративно-правової норми, якою встановлено склад правопорушення та адміністративну відповідальність.

Таким чином, підвідомчість — це розмежування компетен­ції в системі відносин між різними органами адміністративно-деліктної юрисдикції щодо розгляду і вирішення справ про ад­міністративні правопорушення на підставі і у межах закону та притягнення винуватих осіб до адміністративної відповідаль­ності.

Залежно від ознак правопорушення (об´єкта, характеру вчиненого правопорушення, місця його вчинення тощо) мож­на визначити такі види підвідомчості: