1. предметна підвідомчість, яка визначається за об´єктивни­ми ознаками (об´єкт, об´єктивна сторона) вчиненого правопо­рушення з урахуванням галузевої сфери публічних правовідно­син. За цими ознаками розмежовуються повноваження кожної ланки системи органів і кожного органу зокрема щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення;
2. територіальна підвідомчість, яка визначається місцем вчи­нення правопорушення або місцем постійного проживання чи перебування правопорушника. За загальним правилом, абсо­лютна більшість правопорушень розглядається уповноважени­ми органами за місцем вчинення правопорушення;
3. виключна підвідомчість, яка визначається тим, що роз­гляд певних справ про адміністративні правопорушення нале­жить виключно до одного органу адміністративно-деліктної юрисдикції. Наприклад, справи про порушення законодавства про працю (статті 41—413); дрібне викрадення чужого майна (ст. 51); виробництво, заготівля, реалізація сільськогоспо­дарської продукції, що містить хімічні препарати понад гра­нично допустимі рівні концентрації (ст. 421); заготівля, пере­робка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 422); виробництво, зберігання, транс­портування або реалізація продуктів харчування чи продоволь­чої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біоло­гічними агентами понад гранично допустимі рівні (ст. 423) та інші підвідомчі тільки суду;
4. альтернативна підвідомчість, яка визначається тим, що розгляд певних справ віднесено до компетенції кількох органів адміністративної юрисдикції. Наприклад, порушення правил охорони і використання пам´яток (ст. 92), порушення правил охорони електричних мереж (ст. 99), потрава посівів (ст. 104), розпивання спиртних напоїв на виробництві (ст. 179) та інші можуть розглядатися як адміністративними комісіями при ви­конавчих органах сільських, селищних, міських рад, так і вико­навчими комітетами сільських, селищних, міських рад. Інший приклад щодо розгляду найпоширеніших правопорушень: не­законне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пе­ресилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту, в невеликих розмірах (ст. 44); дрібне хуліганство (ст. 173) законодавець спеціально встановлює альтернативну підвідомчість цих справ суду і органам внутрішніх справ, що звільняє суди від накопичення дрібних справ, а органу внут­рішніх справ таке положення дає право самостійно застосову­вати стягнення у вигляді штрафу, а у разі необхідності застосу­вання до правопорушника виправних робіт або адміністратив­ного арешту — справа направляється до суду.

На теоретичному рівні можна виділити і персональну підві­домчість, яка, до речі, не впливає на практичне застосування норм права. Персональна підвідомчість визначається суб´єк­тивним складом правопорушників. Наприклад, справи про ко-рупційні правопорушення розглядаються тільки судом, де суб´єктами правопорушень можуть бути лише державні служ­бовці, депутати усіх рівнів, посадові особи місцевого самовря­дування, військові посадові особи та Прем´єр-міністр України, перший віце-прем´єр-міністр, віце-прем´єр-міністри, міністри (ст. 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією»).

Визначення підвідомчості справ про адміністративні право­порушення відіграє важливу роль у забезпеченні принципів верховенства права, законності, об´єктивності, охорони інтере­сів держави і особи та відповідальності посадових осіб.