У діяльності аграрних товаровиробників ефективність вироб­ничо-господарської діяльності досягається налагодженою системою збуту виробленої ними продукції, правовою формою якої є договір на реалізацію сільськогосподарської продукції — специфічна угода, відпо­відно до якої виробник зобов´язується на відповідних умовах продати сільськогосподарську продукцію та продукти її переробки, а споживач (замовник) зобов´язується прийняти продукцію та оплатити її. Відпо­відно до Указу Президента України «Про заходи щодо реформуван­ня аграрних відносин» від 18 січня 1995 р. встановлено, що виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи за контрактами (включаючи державні) та ін­шими договорами.

Система договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції включає: договір контрактації сільськогосподарської продукції, дого­вір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, договір постав­ки, договір міни, договір комісії.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції являє собою механізм державних закупівель, засіб поповнення державного продовольчого резерву шляхом придбання продукції у недержавних сільськогосподарських підприємств. До складу державного резерву вхо­дять: запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ре­сурсів для забезпечення стратегічних потреб держави; запаси матері­ально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання інших заходів, передбачених законодавством.

Таким чином, державний продовольчий резерв є складовою дер­жавного матеріального резерву. Поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підпри­ємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здій­снюються в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відпо­відальних зберігачів.

Пріоритетні державні потреби — це потреби України в товарах, роботах і послугах, необхідних для розв´язання найважливіших соці­ально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних ма­теріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України. Державне за­мовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом фор­мування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб´єктів господарської діяль­ності України всіх форм власності.

Державними замовниками виступають Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи як голов­ні розпорядники коштів державного бюджету. Виконавцями держав­ного замовлення є суб´єкти господарювання усіх форм власності (ре­зиденти або нерезиденти), які виготовляють чи поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб.

Стаття 183 ГК України визначає особливості укладання господар­ських договорів за державним замовленням. Державний контракт — це договір, укладений державним замовником від імені держави з вико­навцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов´язання сторін і регулюються взаємовідносини замовни­ка і виконавця. Саме держава в особі Кабінету Міністрів України ви­ступає гарантом за зобов´язаннями державних замовників. З метою організації робіт, пов´язаних з формуванням державного замовлення, розміщенням поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів України визначає і затверджує пере­лік державних замовників, обсяги та склад державного замовлення. Державні замовники забезпечуються Кабінетом Міністрів України фі­нансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати держав­ного замовлення, якщо інше не передбачено законом, і є відповідаль­ними за задоволення пріоритетних державних потреб у відповідних товарах, роботах і послугах.

Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контроль­ний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб´єктів господарської діяльнос­ті України всіх форм власності — монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов´язкови­ми, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків за­значеним виконавцям державного замовлення.

Інструкцією Державного комітету України з матеріального резер­ву «Про порядок і умови поставки, закладення, зберігання і відпуску охолодженого м´яса і м´ясних продуктів державного резерву, призначе­них для здійснення заходів стабілізації на ринку», затвердженою нака­зом Держкомрезерву від 22 квітня 2008 р. № 138, визначено, що при поставці охолодженого м´яса яловичини, свинини, баранини та м´яс­них продуктів вітчизняного виробництва або іноземного походження до державного резерву постачальник повинен надати: документ, що під­тверджує якість продукції, виданий виробником, — декларацію вироб­ника (якісне посвідчення); експертний висновок, виданий державною ветеринарною установою; ветеринарне свідоцтво (оригінал); висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи при надходженні но­вих харчових продуктів.

Стаття 272 ГК України визначає поняття та істотні умови догово­ру контрактації сільськогосподарської продукції. За договором кон­трактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогоспо­дарської продукції зобов´язується виробити визначену договором сіль­ськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов´язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановлени­ми цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації за­стосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положен­ня про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або за­коном.

Заготівельником (контрактантом) може виступати закупівельне або переробне підприємство, таким чином, контрактантом може бути підприємство чи організація, тобто юридична особа, що згідно зі свої­ми установчими документами здійснює закупівлю сільськогосподар­ської продукції. Виконавцем державного замовлення є недержавне сіль­ськогосподарське підприємство.

У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гра­нично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов´язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов догово­ру; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільсько­господарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Ка­бінетом Міністрів України.

Виробник повинен не пізніш як за п´ятнадцять днів до початку за­готівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та пого­дити календарний графік її здачі. Контрактант зобов´язаний прийняти від виробника всю пред´явлену ним продукцію на умовах, передбаче­них у договорі.

У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільсько­господарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосе­редньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо ви­робником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розта­шованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням ви­робника. Сторони можуть встановлювати такі способи прийняття про­дукції: замовник приймає продукцію безпосередньо у виробника; за­мовник приймає продукцію на своїх приймальних пунктах (складах, елеваторах); виробник доставляє продукцію третім особам за рішен­ням контрактанта.

Для договору контрактації характерно також те, що він може перед­бачати обов´язок контрактанта надавати виробнику певну допомогу в організації виробництва і здачі продукції, в забезпеченні господарства тарою і пакувальними матеріалами. Транспортні витрати на перевезен­ня продукції за договором контрактації покладаються на виробника за цінами, що встановлені перевізником. Адже обов´язком контрактанта є надання допомоги в транспортуванні сільськогосподарської продукції на приймальні пункти. Контрактант зобов´язаний прийняти доставлену продукцію на своєму приймальному пункті або у виробника в обумов­лений термін, не допускаючи простою транспортних засобів виробни­ка. Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, пе­редбачені договором.

Також до обов´язків контрактанта щодо сприяння виробникам в організації виробництва сільськогосподарської продукції можуть бути віднесені такі види допомоги: надання пільгових кредитів на придбан­ня пального, сприяння в постачанні сільськогосподарської техніки, мі­неральних добрив, хімічних засобів захисту рослин; організація пере­дачі в оренду техніки на період збирання врожаю, транспортування, зберігання сільськогосподарської продукції, а також спеціальні кон­сультації з питань рослинництва, тваринництва, агротехніки тощо.

За нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбаче­ний законом. За невиконання зобов´язання щодо приймання сільсько­господарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі від­мови від приймання продукції, пред´явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п´яти відсотків вартості неприйнятої продукції, врахо­вуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробнико­ві збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, — повну її вартість. У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання- приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник від­шкодовує контрактанту завдані цим збитки.