Стаття 33 Римського договору 1957 р. регламентує зміст спільної аграрної політики ЄС: забезпечити населення Європи продовольством за розумними цінами, а фермерів — справедливими доходами. Така по­літика швидко забезпечила Європу продовольством, але штучне під­тримання високого рівня життя фермерів призвело до того, що ціни на європейську сільськогосподарську продукцію значно вищі за світові, які формувалися або під впливом субсидованого експорту з розвину­тих країн, або дешевого експорту з країн третього світу. Досягти обох цілей одночасно — розумних цін і справедливих доходів — виявилося неможливим. Справедливість доходів фермерів зумовлювала зависокі ціни. Щоб розірвати замкнене коло, ЄС вирішив компенсувати части­ну вартості сільськогосподарської продукції і запровадив систему суб­сидування фермерів. У результаті роздрібні ціни стали доступними, а доходи фермерів справедливими саме за рахунок субсидій. Так, з 1992 р. почалося поступове реформування аграрної політики ЄС, і част­ка витрат на сільське господарство скоротилася з 45 до 38% його бю­джету. Реформування також спрямоване на припинення виробництва надлишкової сільгосппродукції, яке ставало дедалі важчим тягарем для бюджету ЄС (адже надвиробництво теж субсидувалося). На період до 2013 р. спільна аграрна політика передбачає поступове зменшен­ня обсягів фінансування сільського господарства, адже мета спільної аграрної політики залишається — створення умов для розвитку багато­функціонального, стійкого та конкурентоспроможного сільського гос­подарства в ЄС.

Головними елементами спільної аграрної політики є: 1) система платежів фермерам не залежить від обсягів виробництва; 2) прив´язка платежів до екологічних стандартів, стандартів харчової безпеки, охо­рони здоров´я та умов утримання тварин, а також підтримки високих аграрних та екологічних умов утримання земель; 3) вдосконалення по­літики розвитку сільської місцевості за рахунок надання додаткових коштів, нових заходів щодо захисту навколишнього середовища, покра­щення якості продуктів харчування та допомоги фермерам у досягнен­ні виробничих стандартів ЄС; 4) скорочення прямих платежів для біль­ших фермерських господарств з метою фінансування розвитку сіль­ської місцевості; 5) угода щодо фінансової дисципліни гарантує, що аграрний бюджет до 2013 р. не буде перевищено.

Нова спільна аграрна політика ЄС почала діяти з 1 січня 2005 р. Вона спрямована на відмову ЄС від прямого субсидування сільського господарства. Фермерам будуть компенсувати тільки витрати, пов´яза­ні із захистом навколишнього середовища, відтворенням ґрунтів, по­кращенням умов утримання тварин, виконанням стандартів харчової безпеки. Тепер основною умовою отримання сільськогосподарських субсидій у ЄС стає дотримання високих стандартів та екологічна спря­мованість аграрного виробництва. Виробники сільськогосподарської продукції будуть позбавлені стимулу збільшувати виробництво, орієн­туючись лише на дотації. У підсумку, за відсутності прямої залежності між субсидіями й обсягом виробництва фермери повинні будуть при плануванні орієнтуватися лише на попит на продукцію сільського гос­подарства. Сума платежів фермам визначатиметься на основі обсягів субсидій, отриманих ними у період з 2000 по 2002 рр. Крім цього, пла­тежі будуть здійснюватися у формі одноразових виплат на основі ви­робничих результатів за попередній рік і можуть бути зменшені на 25% при порушенні екологічних норм, стандартів якості при виробництві продуктів харчування та законодавства щодо охорони праці. Додатко­ве фінансування фермерів передбачається на здійснення заохочення схем розвитку сільської місцевості, що дозволяють фермерам диверси- фікуваги аграрне виробництво. Ще одне важливе положення спільної аграрної політики - «модуляція», що передбачає щорічне скорочен­ня протягом 2005-2012 років прямого субсидування господарств, які отримують пряму допомогу в розмірі понад 5 тис. євро. Кошти, що за­лишаються, будуть перерозподілені між країнами—членами ЄС та спря­мовані на розвиток сільської місцевості. Тепер, відповідно до вимоги Німеччини, не менше 80% коштів, що були зекономлені в одній країні

ЄС, завдяки виплаті прямих субсидій, повинні бути витрачені в цій самій країні. При збереженні старих принципів субсидування темпи розвитку сільського господарства нових членів могли б розорити ЄС. Тому вони не відразу одержать доступ до субсидій у повному обсязі.

Так у 2004 р. фермери нових членів ЄС отримували сільськогоспо­дарські субсидії в розмірі 25% рівня старих членів, у 2005 р. вони отри­мали 30%, у 2007 р. — 40%, а потім цей показник буде зростати на 10% щорічно, поки обсяги допомоги не зрівняються в 2013 р. Розмір витрат на фінансування аграрного сектору до 2013 р. залишається на рівні 43 млрд євро на рік, що означає скорочення обсягів субсидій у порів­нянні зі старими членами ЄС. Введення нового механізму фінансової дисципліни покликане забезпечити виконання фінансування в межах бюджетного обмеження. У 2006 р. 55% усієї фінансової допомоги отри­мали фермери старих членів ЄС. Але сам факт членства цих країн у ЄС створює для фермерів відмінні перспективи. Просте застосування рин­кових механізмів ЄС приведе до зростання доходів фермерів у таких державах як Болгарія, Румунія, Словаччина. Поетапне збільшення суб­сидій для країн, які нещодавно приєдналися до ЄС, створить кращі умови для адаптації відповідних процесів у аграрному секторі.

Як свідчить досвід спільної аграрної політики країн ЄС та бага­тьох держав—членів СОТ, сільське господарство не може існувати без цілеспрямованої державної підтримки (субсидування). Країни, що при­єднуються до СОТ, відповідно до Угоди СОТ про сільське господар­ство, беруть на себе певні зобов´язання щодо державної підтримки сіль­ського господарства; доступу на ринок сільськогосподарських і про­довольчих товарів; санітарних і фітосанітарних заходів, експортної конкуренції в сільськогосподарській і продовольчій торгівлі.

Держави—члени ЄС можуть у кожній окремій галузі сільського господарства використати 10% свого національного бюджету для пря­мих виплат, що йдуть на захист довкілля або поліпшення якості чи просування на ринок продуктів у даній галузі, при цьому кошти не по­винні обов´язково бути використані в одному й тому самому секторі; вони можуть бути використані для допомоги фермерам, що виготовля­ють молоко, яловичину, м´ясо кіз та овець у менш заможних регіонах; вони також можуть бути використані для підтримки заходів із управ­ління ризиками — наприклад схем страхування від природних катакліз- мів чи спільних фондів для боротьби із хворобами тварин.

Нині всім фермерам, що отримують пряму допомогу обсягом понад 5000 євро на рік, скоротили підтримку на 5%, а виділені в такий спо­сіб кошти перевели до бюджету Фонду розвитку сільської місцевості. Європейська Комісія пропонує протягом наступних років (до 2012 р.) збільшити обсяг відрахувань на розвиток сільської місцевості до 13%. Також допомогу буде зменшено для більших ферм (для тих, хто отри­має понад 100 тис. євро на рік — збільшення відрахувань ще на 3%; 200 тис. на рік — на 6%; 300 тис. — на 9%). Кошти, що будуть у такий спосіб отримані, використають у державах—членах ЄС для посилення програм у сферах боротьби зі змінами клімату, розвитку відновлюва­них джерел енергії, управління водними ресурсами та захисту біороз- маїття.