Європейська Рада 11 грудня 1999 р. схвалила спільну страте­гію ЄС щодо України, яка спрямована на зміцнення партнерства між Україною та ЄС, передбачає підтримку процесу демократичних та еко­номічних перетворень в Україні, вирішення спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки на Європейському континенті, зміцнення співпраці між ЄС та Україною у контексті розширення Євро- союзу. До основних положень стратегії ЄС належать питання приско­рення проведення аграрної та земельної реформ з метою створення високоефективного, конкурентоспроможного АПК та сільського гос­подарства України. План дій «Україна—Європейський Союз», схвале­ний Кабінетом Міністрів України 12 лютого 2005 р., визначає, що до першочергових завдань України в процесі здійснення інтеграції до ЄС належать: підвищення безпеки продуктів харчування для споживачів, приєднання до Комісії Кодексу Аліментаріус та міжнародної конвенції про захист рослин, забезпечити імплементацію угод СОТ «Про сіль­ське господарство» та «Про застосування санітарних та фітосанітарних заходів», забезпечити прогрес у наближенні до законодавства ЄС у сфе­рі відстеження харчового ланцюга «від лану до столу»; загальних прин­ципів та вимог до безпеки продуктів харчування; ефективно імпле- ментувати систему (НАССР) на підприємствах та в органах контролю, включаючи рибне господарство..

З 16 травня 2008 р. Україна набула повноправного членства у СОТ на підставі Закону України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» від 10 квітня 2008 р. № 250. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження пла­ну заходів щодо адаптації української економіки до вимог СОТ» від ЗО жовтня 2008 р. № 1381 у сфері сільського господарства необхідно: підвищення якості та безпеки сільськогосподарської продукції вітчиз­няного виробництва; просування вітчизняної сільськогосподарської продукції на зовнішній ринок; удосконатення існуючих і запроваджен­ня нових програм державної підтримки сільського господарства відпо­відно до норм СОТ; створення ефективної системи охорони та раціо­нального використання земель сільськогосподарського призначення; забезпечення виконання загальнодержавних програм у сфері сільського господарства України (Загальнодержавної програми селекції у тварин­ництві на період до 2010 року, Загальнодержавної програми розвитку рибного господарства України на період до 2010 року). Розпоряджен­ням Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану першочер­гових заходів щодо виконання зобов´язань України в рамках членства у СОТ» від 17 грудня 2008 р. № 1570 визначено: приведення держав­них стандартів у відповідність з рекомендаціями Кодексу Аліментаріус, зокрема встановлення вимог до строків зберігання риби, надання внут­рішньої підтримки виробникам сільськогосподарської продукції відпо­відно до механізму, передбаченого угодами СОТ тощо.

Україна— повноправний член СОТ і саме відповідним статусом учасника міжнародної торгівлі передбачається право вільного доступу продуктів харчування та продовольчої сировини вітчизняного вироб­ництва до світових аграрних ринків, але з урахуванням дотримання виробниками вимог міжнародних стандартів якості та безпечності ви­робленої продукції та правил добросовісної конкуренції. Міжнародна торгівля продовольчими товарами включає торгівлю продукцією рос­линництва, тваринництва, рибальства, морського промислу, а також напівфабрикатами. Основним видом продукції, на яку завжди є попит на світових товарних ринках, є зернові культури: пшениця, кукурудза, рис та жито, оскільки рівень забезпечення продовольчої безпеки будь- якої держави визначається саме за показниками стратегічних запасів зерна. Таким чином, розвиток сільського господарства України безпо­середньо залежить від політики державного протекціонізму, заходи якої передбачаються Угодою про сільське господарство СОТ 1994 р. і повинні обов´язково бути враховані у чинному законодавстві країни— члена СОТ.

Законом України «Про основні засади державної аграрної політи­ки на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 р. визначено, що держав­на аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору.

За таких умов перед державою постає завдання щодо створення та запровадження виваженої аграрної політики, яка б сприяла розвитку організованого аграрного ринку, запобігала проявам демпінгу продо­вольчих товарів та сільськогосподарської продукції, захищала населен­ня країни від низькоякісного дешевого імпорту продуктів харчування, сприяла збільшенню експортних поставок основних продовольчих то­варів та давальницької сільськогосподарської сировини вітчизняного виробництва, зокрема зерна, цукру, насіння до світових продовольчих ринків з метою повернення Україні репутації «житниці Європи» та сві­тового експортера зерна.

Україна є членом СОТ з 16 травня 2008 р. при цьому аграрна полі­тика підтримки має бути більше сфокусована на питанні ефективності бюджетних програм підтримки, чіткому визначенні індикаторів для оцінки результативності кожної бюджетної програми, ніж збільшенні фінансування галузі. Визначальним напрямом державної політики під­тримки сільського господарства має стати розробка та впровадження нових програм так званої «зеленої скриньки» відповідно до вимог Уго­ди «Про сільське господарство СОТ». Перспективи сільського госпо­дарства України будуть формуватися під впливом зобов´язань, які взя­ла на себе країна в ході переговорного процесу, конкурентоспромож­ності національних виробників на внутрішньому і зовнішніх ринках, тенденцій розвитку світових агропродовольчих ринків. Виробництво та торгівля сільськогосподарськими і продовольчими товарами регу­люється в державах СОТ такими угодами цієї міжнародної організації: «Про технічні бар´єри у торгівлі» «Про сільське господарство», «Про санітарні та фітосанітарні заходи» тощо.

Положення Угоди «Про технічні бар´єри у торгівлі» встановлю­ють, що члени СОТ повинні забезпечити у частині технічних регламен­тів товарам, що імпортуються з території будь-якого члена СОТ, надан­ня режиму не менш сприятливого, ніж той, що надається аналогічним товарам вітчизняного походження та аналогічним товарам, що похо­дять з інших країн. При цьому члени СОТ повинні забезпечити, щоб технічні регламенти не розроблялися, не приймалися і не застосовува­лися у спосіб, метою або наслідком якого є створення невиправданих перепон для міжнародної торгівлі. Для цього технічні регламенти не повинні мати більш обмежувального впливу на торгівлю, ніж це є необ­хідним для виконання законних завдань, з урахуванням ризиків, які б виникли в результаті їх невиконання.

Угода про сільське господарство визначає особливості регулюван­ня торгівлі сільськогосподарськими товарами, механізми застосування заходів державної підтримки виробництва і торгівлі в цьому секторі. Угода про застосування санітарних і фітосанітарних норм визначає умови застосування заходів санітарного і фітосанітарного контролю. СОТ реалізує принцип справедливої конкуренції на ринках сільсько­господарської продукції (як зовнішніх, так і внутрішніх). Відповідно до цього принципу заходи державної підтримки сільського господар­ства, що справляють найбільший протекціоністський і стимулюючий вплив на виробництво сільгосппродукції, а також заходи, спрямовані на захист внутрішнього агропродовольчого ринку, мають скорочувати­ся. Адже вважається, що вони впливають «викривлюючим чином» на ринок, тобто на обсяги виробництва та ціни. Отже, країни, що приєдну­ються до СОТ, беруть на себе певні зобов´язання з чотирьох напрямів: щодо державної підтримки сільського господарства; доступу на ринок сільськогосподарських і продовольчих товарів; санітарних і фітосані­тарних заходів, експортної конкуренції в сільськогосподарській і про­довольчій торгівлі.

Україна в ході переговорів відмовилася від застосування експорт­них субсидій для сільськогосподарської продукції, отже, зміни у вітчи­зняному АПК відбуватимуться під впливом перших трьох чинників. Слід зауважити, що поступова відмова країн—членів СОТ від засто­сування експортних субсидій та поступове зменшення фермерських субсидій вигідні Україні як нетто-експортеру сільськогосподарської продукції з обмеженими фінансовими можливостями субсидування експорту і підтримки сільського господарства, адже ці чинники зумов­люють поступове зростання світових цін на сільськогосподарську про­дукцію.

Згідно з додатком 2 до Угоди «Про сільське господарство СОТ» 1994 р. всі заходи щодо державної підтримки сільського господар­ства умовно поділені на три групи, або розкладені по різнокольорових скриньках: «зеленій», «блакитній» і «жовтій» (чи «бурштиновій»).

До «зеленої скриньки» належать заходи, не спрямовані на підтрим­ку обсягів виробництва та цін виробників, отже, не порушують принци­пів справедливої конкуренції. У додатку 2 визначені два основні крите­рії, яким мають відповідати ці заходи: підтримка повинна надаватися через урядові бюджетні програми, а не за кошти споживачів; наслідком

37 - 473 підтримки не повинне бути надання цінової підтримки виробникам. Державні витрати в межах «зеленої скриньки» можуть здійснюватись у таких напрямах:

•  наукові дослідження, підготовка та підвищення кваліфікації кад­рів, інформаційно-консультаційне обслуговування;
•  ветеринарні та фітосанітарні заходи, контроль безпеки продук­тів харчування;
•  сприяння збуту сільгосппродукції, у тому числі збирання, об­робка та поширення ринкової інформації;
•  удосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електро­мереж, меліоративних споруд) за винятком операційних витрат на її утримання;
•  утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня про­довольча допомога;
•  забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удоско­налення землекористування тощо;
•  підтримка доходів виробників, не пов´язана з видом і обсягом виробництва;
•  сприяння структурній перебудові сільськогосподарського вироб­ництва;
•  охорона навколишнього середовища;
•  програми регіонального розвитку.

Держава, що є членом СОТ, має право фінансувати заходи «зеле­ної скриньки» в будь-якому обсязі залежно від можливостей свого бю­джету.

Немає також заперечень проти бюджетного фінансування заходів «блакитної скриньки», оскільки вони спрямовані на обмеження пере­виробництва (скорочення поголів´я худоби, посівних площ тощо).