Процеси формування аграрної політики ЄС ще й досі трива­ють. Історично аграрна політика ЄС створювалася у форматі регулю­вання системи цін та ринкового механізму сільськогосподарського ви­робництва щодо наявності доступних та якісних продуктів харчування з метою забезпечення продовольчої безпеки. При проведенні аграрної політики ЄС було визначено два основних її завдання: державне регу­лювання аграрного виробництва та ринку і проведення структурних реформ щодо укрупнення господарств з використанням програм сти­мулювання інтенсифікації аграрного виробництва. При цьому перше завдання допомагало виконувати стратегічну мету — забезпечити роз­виток стабільного економічного середовища для функціонування сіль­ського господарства держав ЄС. Водночас було здійснено розподіл за­вдань аграрної політики на загальну (ЄС) та національну (на рівні кожної держави окремо). Цінова та зовнішня політика були виведені у розпорядження загальних органів ЄС, а національна політика концент­рувалася на створенні інфраструктури, стимулюванні аграрного вироб­ництва та збереженні природного навколишнього середовища, а також на вирішенні соціальних питань села. При проведенні спільної аграр­ної політики ЄС її організатори та виконавці зіткнулося із багатьма проблемами, внаслідок різного економічного розвитку аграрного вироб­ництва в окремих країнах ЄС, різної кількості та розміру господарств; тому її реалізація мала певні регіональні відмінності та особливості. Важливе місце в процесі реалізації аграрної політики ЄС посідають питання забезпечення продовольчої безпеки. Так, 12 січня 2000 р. була схвалена «Біла книга про безпеку харчових продуктів» ЄС. У Європі «Біла книга» означає офіційне видання, у якому висвітлюються важли­ві події та процеси у певних галузях суспільного життя. Таким чином, Європейською комісією з питань безпеки харчових продуктів було ви­значено коло стратегічних заходів, необхідних для поліпшення стандар­тів безпеки харчових продуктів на декілька наступних років. Підстава­ми для запровадження «Білої книги про безпеку харчових продуктів» стало те, гцо за останні десятиріччя спостерігався надзвичайний розви­ток як методів виробництва і переробки харчових продуктів, так і кон­тролю, необхідного для забезпечення додержання прийнятних стан­дартів безпеки. Зрозуміло, що в деяких сферах існуюче європейське законодавство повинне бути приведеним у відповідність до вимог су­часності. Було встановлено відповідний офіційний контроль за якістю харчових продуктів на національному і європейському рівнях.

Завданням «Білої книги» стали: прозорість політики ЄС у сфері безпеки харчових продуктів на усіх рівнях й сприяння зростанню дові­ри споживачів, визначення пропозицій, які перетворять продовольчу політику ЄС на випереджаючий, динамічний, логічно послідовний і всеохоплюючий інструмент для забезпечення високого рівня людського здоров´я і захисту споживачів від існуючих загроз продовольчій безпеці. У «Білій книзі про безпеку харчових продуктів» деталізовано основні принципи продовольчої безпеки держав ЄС. Провідним принципом «Білої книги» в цілому є те, що політика безпеки продуктів харчування має базуватися на всеохоплюючому, інтегрованому підході. Це стосу­ється продовольчого ланцюга в системі «від лану до столу» на усіх ета­пах від заготівлі кормів і закінчуючи реалізацією готової до споживан­ня продукції. Також усі учасники продовольчого ланцюга (виробники кормів, фермери й виробники продуктів харчування) повинні бути чіт­ко визначені: виробники кормів, фермери й оператори продуктів харчу­вання несуть першочергову відповідальність за безпеку продовольства; компетентні органи проводять моніторинг й несуть відповідальність через організацію спостережень і функціонування систем контролю. Споживачі також мають визнати, що вони відповідальні за належне зберігання, обробку й приготування їжі. Таким чином, продовольча політика «від лану до столу», яка охоплює усі ланки продовольчого ланцюга, включаючи виробництво кормів, вирощування сировини, пе­реробку, зберігання, транспортування й роздрібну торгівлю, повинна втілюватися систематично й послідовно.

Аналіз ризиків має стати основою, на якій базуватиметься політи­ка безпеки харчових продуктів, при цьому ЄС має будувати свою про­довольчу політику на застосуванні трьох компонентів аналізу ризиків: оцінка ризиків (наукові рекомендації й аналіз інформації), управління ризиками (регулювання і контроль) й інформація про ризики. Успіш­на продовольча політика вимагає, щоб існувала можливість відстежу- вати корми й продукти харчування та їх інгредієнти, таким чином, необ­хідно запровадити відповідні процедури, що полегшують відстеження і вони включають у себе зобов´язання суб´єктів агробізнесу, що займа­ється кормами та продуктами харчування, дотримуватися відповідних процедур й відкликати з ринку корми й товари в тих випадках, коли виникає ризик для здоров´я споживачів. Оператори продуктів харчу­вання також мають вести ретельні записи про постачальників сирови­ни та складники, що в разі потреби дасть змогу визначити джерело проблеми. Однак потрібно звернути увагу на те, що чітке відстеження кормів і продуктів харчування та їх інгредієнтів — складна проблема й потрібно зважати на специфіку різних галузей і товарів. Обов´язковим є усебічний, інтегрований підхід, що є запорукою логічно послідовної, ефективної й динамічної продовольчої політики у ЄС. Збір інформації та її аналіз є основними елементами політики безпеки харчових продук­тів і відіграють важливу роль у визначенні потенційної небезпеки кор­мів і продуктів харчування.

Фундаментальними актами законодавства ЄС у сфері сільського господарства та забезпечення безпеки харчових продуктів стали: Регла­мент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1257/1999 «Про під­тримку розвитку сільський районів з боку Європейського гарантійного фонду розвитку сільського господарства» від 17 травня 1999 р.; Регла­мент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 178/2002 «Про встано­влення загальних принципів та вимог законодавства щодо харчових продуктів, створення Європейського органу з безпеки харчових про­дуктів та встановлення процедур у галузі безпеки харчових продуктів» від 28 січня 2002 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1831/2003 «Питання кормових добавок для використання в годівлі тварин» від 22 вересня 2003 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1782/2003 «Про встановлення єдиних правил для про­грам прямої підтримки в рамках спільної сільськогосподарської полі­тики, програми підтримки фермерів і внесення змін в регламенти (ЄС) № 2019/93, (ЄС) № 1452/2001, (ЄС) № 1453/2001, (ЄС) № 1454/2001» від 29 вересня 2003 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ра­ди ЄС № 852/2004 «Щодо гігієни харчових продуктів» від 29 квітня 2004 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 853/2004 «Про встановлення спеціальних санітарних норм для харчових продук­тів тваринного походження» від 29 квітня 2004 р.; Регламент Європей­ського Парламенту та Ради ЄС № 882/2004 «Про офіційний контроль за підтвердженням відповідності законодавчих норм щодо кормових та харчових продуктів, ветеринарних норм та правил догляду за тварина­ми» від 29 квітня 2004 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ра­ди ЄС № 854/2004 «Про встановлення спеціальних правил організації офіційного контролю щодо продуктів тваринного походження, при­значених для споживання людиною» від 29 травня 2004 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1290/2005 року «Про фінан­сування спільної аграрної політики» від 21 червня 2005 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1698/2005 «Щодо підтрим­ки розвитку села з боку Європейського Сільськогосподарського Фон­ду Розвитку Села» від 20 вересня 2005 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 2073/2005 «Про мікробіологічні критерії для харчових продуктів» від 15 листопада 2005 р.; Регламент Європей­ського Парламенту та Ради ЄС № 1198/2006 «Про Європейський фонд рибного господарства» від 27 липня 2006 р.; Регламент Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1974/2006 «Про визначення правил застосу­вання Регламенту Європейського Парламенту та Ради ЄС № 1698/2005 «Щодо підтримки розвитку села з боку Європейського Сільськогоспо­дарського Фонду Розвитку Села» від 15 грудня 2006 р.; Директива Ра­ди ЄС № 89/397 «Про офіційний контроль за якістю продуктів» від 14 червня 1989 р.; Директива Ради ЄС № 90/496 «Про маркування хар­чової цінності продуктів харчування» від 24 вересня 1990 р.; Директива Ради ЄС № 91/492 «Про санітарно-гігієнічні вимоги виробництва та продажу на ринку живих молюсків» від 15 липня 1991 р.; Директива Ради ЄС № 91/493 «Про санітарно-гігієнічні вимоги до виробництва та продажу на ринку риби та рибних продуктів» від 22 липня 1991 р.; Директива Ради ЄС № 92/46 «Про встановлення вимог виробництва та розміщення на ринку сирого молока, молока, підданого термічній обробці та молокопродуктів» від 16 червня 1992 р.; Директива Ради ЄС № 93/43 «Про гігієну харчових продуктів» від 14 липня 1993 р.; Дирек­тива Ради ЄС № 94/36 «Про барвники, призначені для застосування у їжі» від ЗО червня 1994 р.; Директива Ради ЄС № 94/65 «Про вимоги до виробництва та продажу рубленого м´яса та м´ясних напівфабрика­тів» від 14 грудня 1994 р.; Директива Ради ЄС № 94/62 «Про упаков­ку та відходи пакування» від 20 грудня 1994 р.; Директива Ради ЄС № 77/96 «Про постачання дитячих зернових продуктів харчування як продовольчої допомоги» від 19 січня 1996 р.; Директива Ради ЄС № 98/83 «Щодо якості води, призначеної для споживання людиною» від 3 листопада 1998 р.; Директива Ради ЄС № 2000/13 «Про набли­ження законів держав—членів стосовно маркування, презентації та рек­лами харчових продуктів» від 20 березня 2000 р.; Директива Ради ЄС № 2000/29 «Щодо запобіжних заходів від проникнення на територію

ЄС організмів, які можуть завдати шкоди рослинам або рослинним про­дуктам та їх розповсюдження на території Співтовариства» від 8 трав­ня 2000 р.; Директива Комісії № 2001/95/ЄС «Про загальну безпеку продукції» від 3 грудня 2001 р.; Директива Ради ЄС № 2001/111 «Про певні види цукру, призначені для споживання людиною» від 20 грудня 2001 р.; Директива Ради ЄС № 2001/112 «Про фруктові соки та деякі подібні продукти, призначені для споживання людиною» від 20 грудня 2001 р.; Директива Ради ЄС № 2002/99 «Про встановлення ветеринар­них норм виробництва, обробки, розповсюдження та імпорту продук­тів тваринного походження, призначених для споживання людиною» від 16 грудня 2002 р.

Розвиток аграрного виробництва у державах ЄС неможливий без здійснення фермерам субсидій. Аграрний сектор ЄС споживає 40% усього бюджету, при цьому у сільському господарстві задіяно лише 5,7% населення і виробляється приблизно 2% ВВП. Започаткувати системи субсидування історично було пов´язане з потребою забезпечи­ти, з одного боку, максимальну доступність продуктів харчування для населення європейських країн, а з другого — високий рівень життя фер­мерів.