Правовою основою щодо визначення складу земель фермер­ського господарства є ст. 12 Закону України «Про фермерське госпо­дарство» та ст. 31 ЗК України. Землі фермерського господарства мо­жуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам—членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермер­ським господарством на умовах оренди. Право володіння та користу­вання земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фер­мерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до перехідних положень ЗК України до 1 січня 2015 р. максимальний розмір земельної ділянки, яка може перебувати у влас­ності фермерського господарства, складає до 100 га сільськогосподар­ських угідь. Члени фермерського господарства мають право на одер­жання безоплатно у власність із земель державної і комунальної влас­ності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств можуть передаватися безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у роз­мірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприєм­ства, розташовані на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані жилі будинки, господарські будівлі та споруди фер­мерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Фермерське господарство має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корис­ні копалини (пісок, глина, гравій, торф), лісові угіддя, водні об´єкти та прісні підземні води, що знаходяться на цій земельній ділянці.

У ст. 27 Кодексу України про надра визначено, що землевласники і землекористувачі можуть бути позбавлені права видобування корис­них копалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод та пра­ва користування надрами для господарських і побутових потреб у разі порушення ними порядку і умов користування надрами на наданих їм у власність або користування земельних ділянках. Фермерське госпо­дарство та його члени мають право: самостійно господарювати на зем­лі, право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на від­шкодування збитків; споруджувати жилі будинки, господарські будів­лі та споруди; реалізовувати вироблену сільськогосподарську продук­цію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт.

Землі фермерських господарств підпадають під дію мораторію щодо заборони зміни цільового призначення та купівлі-продажу зе­мель сільськогосподарського призначення, який діятиме до набран­ня чинності законами України «Про державний земельний кадастр» та «Про ринок земель», які ще й досі залишаються на рівні законопро­ектів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвер­дження Порядку і правил проведення обов´язкового страхування вро­жаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень держав­ними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових куль­тур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності» від 11 липня 2002 р. № 1000 фермерські господарства здійснюють обов´язкове страхування врожаю зернових культур на ви­падок настання таких страхових ризиків: град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, сель, посуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками тощо. Не підлягає обов´язковому страхуванню врожай: природних сінокосів і пасовищ; сільськогоспо­дарських культур, що посіяні на зелене добриво; сільськогосподарських культур, що висівалися понад три роки і жодного разу сільськогос­подарські підприємства не одержали врожаю; підпокривних та без­покривних багаторічних трав; посівів, та багаторічних насаджень пло­доносного віку, які не розміщені в зоні офіційного землевпорядку­вання.

Обов´язки фермерського господарства та його членів передбача­ють: забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону до­вкілля; сплачувати податки та збори; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; не допускати зни­ження родючості ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природ­них ресурсів; дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції, виходячи із положень Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», дотримуватися правил доб- росусідства та встановлених обмежень у використанні земель і земель­них сервітутів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, ме­режі зрошувальних і осушувальних систем.

На землях фермерських господарств особи мають право вільного проходу, проїзду дорогами всіма видами транспорту, пересування на човнах, купання у водоймах на належних фермерським господарствам на праві власності або праві оренди земельних ділянках, розміщення наметів і проживання в них, розведення багаття та інші дії, що дозволя­ються за згодою їх власників, крім випадків встановлення за рішенням суду земельних сервітутів, за умови збереження природних компонен­тів у екологічно чистому вигляді. Юридичні особи—власники об´єктів (газо-, нафтопроводів, ліній електропередач, зв´язку тощо), що прохо­дять через земельні ділянки фермерських господарств, мають право доступу до таких об´єктів на підставі угоди, укладеної з відповідним фермерським господарством, відповідно до затвердженої документації із землеустрою або встановленого земельного сервітуту. Фермерське господарство має право споруджувати жилі будинки, господарські бу­дівлі та споруди на належних йому, його членам на праві власності зе­мельних ділянках відповідно до затверджених документації із земле­устрою та містобудівної документації у встановленому законом поряд­ку. Будівництво на орендованій земельній ділянці жилих будинків, господарських будівель та споруд фермерське господарство-орендар погоджує з орендодавцем.

Стаття 19 Закону України «Про фермерське господарство» визна­чає, що до складу майна фермерського господарства можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні напери, продукція, вироблена господарством у результаті господарської діяль­ності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборо­нені законом, майнові права, грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його капіталу.

Майно фермерського господарства належить йому на праві влас­ності. Спільна сумісна власність є переважним різновидом власності у фермерських господарствах. Стаття 89 Земельного кодексу України визначає, що земельна ділянка може належати на праві спільної суміс­ної власності лише громадянам. У спільній сумісній власності перебу­вають земельні ділянки подружжя та членів фермерського господар­ства, якщо інше не передбачено угодою між ними. Розпорядження май­ном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину що­до розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. У власності фермерського господарства мо­же перебувати будь-яке майно, в тому числі жилі будинки, господар­ські будівлі і споруди, засоби виробництва, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у влас­ність не заборонено законом. Фермерське господарство має право здій­снювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фер­мерського господарства здійснюється відповідно до його статуту, якщо
 

 
інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припи­нення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та поря­док її отримання визначаються Статутом фермерського господарства. Майнові спори між фермерським господарством та його членами вирі­шуються судом.

Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобо­в´язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господар­ства. За порушення кредитно-розрахункової і податкової дисциплі­ни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості про­дукції та інших нормативно-правових актів, що регулюють здійснення господарської діяльності відповідає голова фермерського господар­ства.

Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс вклю­чає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибу­ток, майнові та інші зобов´язання. За рішенням членів фермерського господарства фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогоспо­дарського виробництва. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно- правової угоди, подають у встановленому порядку Статут фермерсько­го господарства на державну реєстрацію. Успадкування фермерського господарства або його частини здійснюється відповідно до вимог Ци­вільного законодавства України.