З урахуванням набуття Україною членства у СОТ першочер­говим завданням держави є проведення належної правової регламента­ції підтримки діяльності фермерів в Україні. Головна мета створення фермерських господарств в Україні — збільшення обсягів продоволь­чих фондів держави і підвищення добробуту сімей селян на основі їх участі в підприємницькій діяльності, максимальне використання сіль­ськогосподарських угідь. За даними Держкомстату України, станом на 1 січня 2009 р. в Україні діяло 42,4 тис, фермерських господарств, за якими закріплено у користуванні 4,3 млн га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4,2 млн га ріллі. Сукупно фермерські господарства виро­били 5,7 відсотка валової сільськогосподарської продукції в Україні у

2008 р.

Базовими нормативними актами, що встановлюють статус і ре­гулюють діяльність фермерських господарств, є ГК України (ст. 114), ЗК України, а також спеціальний акт законодавства — Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону фермерське господарство є формою підприєм­ницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які ви­явили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господар­ства. Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян. Це означає, що засновниками фермерського господарства, а також його членами мають право бути лише фізичні особи—громадя- ни України.

На відміну від законодавства, що регулює діяльність колективних сільськогосподарських підприємств, Закон України «Про фермерське господарство» чітко розрізняє засновників та членів господарства. За-
 

 
сновником фермерського господарства може бути кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського госпо­дарства. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім´ї, родичі, які об´єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визна­ють і дотримуються положень статуту фермерського господарства. Фермерське господарство може бути створене лише родичами або чле­нами сім´ї.

Поняття «родичі», «члени сім´ї» визначаються, зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99, відпо­відно до норм якого до близьких родичів належать чоловік, дружина, діти, рідні брати, сестри, онуки, дід і баба. До членів сім´ї належать осо­би, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші родичі чи особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв´язках (брати, сестри дружи­ни (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші).

Обов´язковою умовою для визнання їх членами сім´ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утри­мання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність ус­них чи письмових домовленостей про порядок користування жилим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Питання про визнання членом сім´ї інших осіб (крім подруж­жя, дітей, батьків) вирішуються відповідними органами, а у спірних випадках — судами загальної юрисдикції, які з´ясовують характер їх відносин при розгляді кожної конкретної справи.

Стаття 1 Закону України «Про фермерське господарство» встанов­лює положення щодо можливості його створення як однією, так і кіль­кома фізичними особами, які, як уже зазначалося, повинні бути ро­дичами або членами сім´ї. При створенні фермерського господарства одним із членів сім´ї інші члени сім´ї, а також родичі можуть стати чле­нами цього фермерського господарства після внесення змін до його статуту.

У разі потреби до роботи в фермерських господарствах можуть бу­ти залучені постійні, сезонні або тимчасові працівники. Трудові відно­сини цих працівників з фермерським господарством оформляються трудовим договором (контрактом, угодою) і регулюються чинним за­конодавством. У трудовому договорі (контракті, угоді) визначається предмет договору, умови праці і відпочинку, розмір оплати праці, мате­ріальна відповідальність сторін, термін дії договору. Оплата праці за­лучених працівників не залежить від кінцевих результатів діяльності фермерських господарств. Голова повинен створити безпечні умови праці як для членів фермерського господарства, так і для залучених працівників.

Члени фермерського господарства та особи, які працюють у ньому за трудовим договором, підлягають державному соціальному страху­ванню і пенсійному забезпеченню. Також засновники та члени фермер­ського господарства повинні бути громадянами України. Фермерське господарство є юридичною особою із притаманними їй ознаками — на­явність майна, самостійність діяльності, ведення бухгалтерського об­ліку і подання звітності, наявність печатки із своїм найменуванням і адресою, право розпоряджатися власними коштами та ін. Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі стату­сом юридичної особи.

Фермерське господарство створюється громадянами, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займа­тися її переробкою та реалізацією. Господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільсь­когосподарської продукції, її переробку та реалізацію. Крім того, у га­лузі фермерського господарства існує інститут професійного відбору громадян—засновників господарства. Згідно зі ст. б Закону «Про фер­мерське господарство» такий відбір проводить районна (міська) профе­сійна комісія з питань створення фермерських господарств, до складу якої включаються представники органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування, представники Асоціації фермерів та приват­них землевласників і громадських організацій. Правовою основою для проведення професійного відбору з питань створення фермерських гос­подарств є спільний наказ Міністерства аграрної політики України та Міністерства праці та соціальної політики «Про затвердження Поло­ження про порядок проведення професійного відбору з питань створен­ня фермерських господарств» від 17 грудня 2003 р. № 452/335, яким було запроваджено єдиний порядок проведення професійного відбору щодо створення фермерських господарств.

Громадяни, які виявили бажання створити фермерське господар­ство, подають до професійної комісії заяву, у якій зазначаються бажані розміри і місце розташування земельної ділянки та кількість членів фермерського господарства. До заяви додаються копії документів, заві­рених у встановленому порядку, які підтверджують їх досвід роботи в сільському господарстві, наявність необхідної кваліфікації або спеці-

16-473 альної підготовки, обгрунтування розмірів земельної ділянки і напря­му діяльності фермерського господарства. Під час вивчення поданих претендентами документів професійна комісія може проводити пере­вірку їх достовірності. У разі виявлення недостовірної інформації або неналежним чином оформлених документів заява претендента залиша­ється без розгляду. Рішення професійної комісії приймається на засі­даннях у присутності не менше двох третин її складу відкритим голосу­ванням простою більшістю голосів. У разі рівності кількості голосів голос головуючого є ухвальним. Рішення професійної комісії оформля­ється протоколом, який підписують головуючий та всі члени комісії, присутні на засіданні. У разі відмови на підставі виявлення недостовір­них даних у поданих документах претендент має право подати до про­фесійної комісії нову заяву не раніше ніж через три місяці з дати при­йняття рішення про відмову. У разі відмови на підставі невідповідності вимогам щодо створення фермерського господарства претендент може подати до професійної комісії нову заяву тільки після усунення при­чин, що стали підставою для відмови. Рішення професійної комісії у разі відмови може бути оскаржене претендентом у встановленому за­конодавством порядку.

Земельні ділянки для ведення фермерських господарств надаються у приватну власність або надаються у користування на умовах оренди із земель державної або комунальної власності. Для одержання земель­ної ділянки громадяни звертаються до районної державної адміністра­ції, якщо землі належать до державної власності, або до місцевої ради, якщо це землі комунальної власності з відповідною заявою. У заяві за­значаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безопла­тне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцево­го самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволен­ня дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рі­шення суду про задоволення позову є підставою для відведення земель­ної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. При цьому відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем. У разі позитив­ного рішення органів державної влади або органів місцевого самовря­дування проект відведення земельних ділянок розробляється за раху­нок Українського державного фонду підтримки фермерських госпо­дарств.

Наказом Міністерства аграрної політики України «Про затвер­дження Статуту Українського державного фонду підтримки фермер­ських господарств» від 2 квітня 2004 р. № 119 та ст. 10 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що Український держав­ний фонд підтримки фермерських господарств є державною бюджет­ною організацією, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо підтримки становлення і розвитку фермерських господарств в Україні.