До стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяль­ності, визначених ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями ін­новаційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 р., включено й висо- котехнологічний розвиток сільського господарства і переробної про­мисловості. На жаль, ця норма не містить навіть приблизного переліку складових цього напряму розвитку сільськогосподарської сфери. При цьому одним із середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, визначених п. 4 ст. 8 зазначеного Закону, є розвиток генно- інженерних технологій, генетично модифікованих культур та організ­мів. Це означає, що створення та запровадження генетично модифіко­ваних організмів (ГМО) є потенційно привабливим з боку державної політики інноваційного розвитку. При цьому використання трансгенів має прямий зв´язок з виробництвом якісної і безпечної сільськогоспо­дарської продукції, адже «тиражування» результатів генної інженерії можливе поки що лише за допомогою сільськогосподарського вироб­ництва.

Щодо застосування генетично модифікованих організмів як у нау­ковій, так і у періодичній літературі склалася досить неоднозначна оцін­ка, яка загалом зводиться до переважаючої думки про існування потен­ційної загрози здоров´ю людини та генофонду нації в цілому. Ставлення до ГМО як до ризикованої технології виробництва сільськогосподар­ської продукції найяскравіше можна проілюструвати словами М. І. Ва- вилова: «Краще проявити надмірну обережність тепер, ніж піддати зни­щенню те, що тисячами й мільйонами років створювалося природою».

Серйозність проблеми з ГМО підкреслюють положення ст. 7 Зако­ну України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р., де серед загроз національним інтересам і національній безпеці України у екологічній сфері визначається не контрольоване ввезення в

Україну трансгенних рослин, екологічно необгрунтоване використан­ня генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних про­дуктів, а також посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у по­пуляціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій.

Крім того, чинне законодавство містить прямі заборонні приписи щодо використання генетично модифікованих організмів. Так, Зако­ном України «Про дитяче харчування» від 14 вересня 2006 р. у ч. 6 ст. 8 та ч. 6 ст. 9 прямо заборонено використання сировини, що містить гене­тично модифіковані організми, для виробництва продуктів дитячого харчування, а ч. З ст. 10 забороняє обіг таких продуктів. Остання нор­ма, безперечно, стосується імпортованої продукції. За даними ЗМІ, у продукції відомих компаній, за дослідженнями, проведеними Сгееп Peace, використовуються ГМ-інгредієнти: Мезїіе (шоколад, кава, ди­тяче харчування), Соса-соїа (напої «Спрайт», «Фанта», «Кока-кола»), Оапоп (йогурти, кефір, дитяче харчування), Ке11о№£5 (готові сніданки, в тому числі кукурудзяні пластівці), імієуєг (дитяче харчування, ма­йонези, соуси та ін.), Мага (шоколад М&М, Зпікегз, т\уіх, Мііку \¥ау, Магз). Між тим, на телебаченні здійснюється постійна реклама цих про­дуктів, зокрема дитячого харчування, яке є забороненим.

Зазначені положення деталізує Порядок надання статусу спеціаль­ної зони з виробництва сировини, що використовується для виготов­лення продуктів дитячого та дієтичного харчування, затверджений по­становою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. № 1195, у п. 4 якого заборонено вирощувати і використовувати генетично мо­дифіковані організми рослинного та тваринного походження у спеці­альних зонах.

Одним із засобів застереження населення, а в цілому й непрямого моніторингу використання трансгенів є запровадження написів на ети­кетках продуктів харчування про наявність ГМО. В Україні було здій­снено спробу врегулювання питання про інформування споживачів щодо наявності у продукції ГМО. У ч. 5 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону від 1 грудня 2005 р. вста­новлено, що інформація про продукцію повинна містити позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів. Відповід­но до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання обігу харчо­вих продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми» від 1 серпня 2007 р. № 985, прийнятої на розвиток ви- щенаведених положень, ввезення та реалізація харчових продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми в кіль­кості більш як 0,9%, повинні були здійснюватися лише за наявності відповідного маркування із зазначенням якісного складу таких продук­тів. Заборонялося також ввезення, виробництво та реалізація харчових продуктів, призначених для дитячого харчування, що містять генетич­но модифіковані організми та/або мікроорганізми. Постанова набира­ла чинності з 1 листопада 2007 р. Але вже 21 листопада 2007 р. зазначе­ні положення були відмінені іншою постановою Кабінету Міністрів України «Питання маркування сільськогосподарських товарів, вироб­лених із застосуванням генетично модифікованих організмів» за№ 1330 без жодного пояснення причин такого вердикту.

У країнах ЄС прийнято 0,9-відсотковий пороговий рівень ГМО у продуктах харчування. Це той мінімум, який відслідковується прила­дами. Такий самий порядок введено й у найближчих сусідів по СНД. Так, п. 2 ст. 10 Закону Російської Федерації «Про захист прав спожива­чів» у редакції Федерального закону від 25 жовтня 2007 р. передбачено надання у обов´язковому порядку серед інформації про товари і послу­ги відомостей про наявність у продуктах харчування компонентів, одер­жаних із застосуванням генно-інженерно-модифікованих організмів, якщо їх вміст складає більше 0,9%. Законодавство Республіки Біло­русь також містить вимогу щодо маркування продуктів, котрі містять ГМО. Це п. 4 ст. 10 Закону Республіки Білорусь «Про якість і безпеку продовольчої сировини та харчових продуктів для життя і здоров´я лю­дини» від 9 червня 2003 р., п. 2.4. ст. 5 «Про захист прав споживачів» від 9 січня 2002 р. тощо. У Республіці Білорусь діє Положення про ре­єстр недобросовісних виробників і постачальників, що виробляють і реалізують продовольчу сировину та харчові продукти, які є генетично модифікованими або містять генетично модифіковані складові (ком­поненти), з порушенням встановлених законодавством вимог до інфор­мування споживачів, затверджене постановою Міністерства торгівлі Республіки Білорусь від 29 липня 2008 р. № 29. Реєстр є відкритим для публічного ознайомлення і розміщується на сайті Міністерства торгів­лі Республіки Білорусь.

При цьому у вітчизняному та зарубіжному законодавстві містять­ся різні підходи до маркування. Так, у законодавстві Республіки Біло­русь закріплено якісний принцип «нульового порогу», коли маркуван­ня трансгенної продукції вимагається незалежно від вмісту генетич­но модифікованих організмів. Законодавство Росії та Європейського Союзу сприйняло кількісний метод інформування споживачів про на­явність конкретної відповідної частки трансгенів у товарах. Нарешті, вітчизняне законодавство сприйняло «концепцію еквівалентності по суті», яка визнає не абсолютну безпеку генетично модифікованого про­дукту, а відносну, коли за початковий рівень безпеки приймається тра­диційний аналог генно модифікованого продукту. Саме на такому під­ході й базується процедура державної реєстрації ГМО, яка сприймає відносну безпечність цих продуктів, висновок про яку базується на від­повідній науковій експертизі. При цьому ігнорується об´єктивний факт, що жодна експертиза не може дати однозначного висновку про безпеч­ність чи шкідливість продукції генної інженерії як сьогодні, так і в по­дальшому для наступних поколінь. Поряд із цим, ч. 5 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагає маркування продукції про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів.

На даний час прийнято окремий спеціальний нормативно-право­вий акт, яким є Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31 травня 2007 р„ покликаний комплекс­но розв´язати проблему з ГМО. Закон має позитивні сторони: виокрем­лення, розкриття і легальне закріплення основних понять, що належать до об´єктів генної інженерії. Найважливішою його перевагою є імпера­тивні положення щодо обов´язковості державної реєстрації продукції, що містить ГМО, та встановлення обмежень їх застосування. Водночас такі обмеження стосуються лише можливості відмови у реєстрації ге- нетично-модифікованої продукції у разі недостатньої обґрунтованості їх безпечності, а також вирощування їх на певних категоріях земель.