Однією з кваліфікаційних ознак підприємства як юридичної особи виступає майнова самостійність. Вона передбачає стійке існуван­
 

 
ня підприємства, яке забезпечується наявністю власного майна, достат­нього для ведення розширеного або, як мінімум, простого відтворення, У нинішніх приватно-орендних сільськогосподарських підприємствах названа ознака відсутня. Якщо уявити ситуацію, коли майнові і земель­ні паї не будуть здані в оренду, підприємство фактично припинить своє існування.

Так, згідно з п. 4 ст. 62 ГК підприємство повинно мати відокремле­не майно, правовий режим якого встановлюється ст. 66 ГК. Майно під­приємства складають виробничі й невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підпри­ємства. Практика свідчить, що майже абсолютну кількість засновни­ків приватно-орендних сільськогосподарських підприємств складають особи, майновим внеском яких до статутного фонду, як зазначалося вище, є майновий пай, не виділений із загального майна реформованих КСП, який являє частку в кожному виді майна колишнього цілісно­го майнового комплексу КСП, пропорційну трудовому внеску в його створення. Це колишні керівники і спеціалісти, майновий пай яких не виділений в натурі, як і у інших співвласників. Таким чином, про наяв­ність відокремленого майна не йдеться, що прямо суперечить вимогам закону.

Тому правовий режим майна приватно-орендних сільськогоспо­дарських підприємств відрізняється крайнім ступенем невизначеності. Господарське законодавство до засновника приватно-орендного сіль­ськогосподарського підприємства як унітарного утворення встановлює вимогу тільки щодо створення статутного фонду, не поділеного на част­ки (п. 4 ст. 63 ГК). Щодо інших фондів (як у кооперативів, господар­ських товариств тощо) цієї вимоги не передбачається. Такий порядок значно звужує перелік джерел формування масиву відокремленого майна підприємства. Зазвичай законодавство поряд з визначенням за­гального складу фондів певної організаційно-правової форми встанов­лює необхідність їх періодичного поповнення, як правило за рахунок одержаних доходів після сплати всіх обов´язкових платежів. Відсут­ність законодавчої вимоги до спрямування перерозподілу прибутків на поповнення фондів підприємства суттєво погіршує режим внутрішньо­го інвестування виробництва цих підприємств. Як наслідок, власник ПОСП може вільно використати кошти прибутку на особисті потреби, не пов´язані з виробничо-господарською діяльністю. Це значно утруд­нює можливість ведення відтворювального виробництва, призводячи до надмірного виснаження існуючих матеріальних ресурсів і в недале­кому майбутньому — до падіння рівня виробництва і різкого зниження доходності від виробничо-господарської діяльності підприємства.
 

 
Наприклад, до державних комерційних підприємств, які також ма­ють статус унітарних, п. 8 ст. 75 ГК висувається обов´язкова вимога утворювати за рахунок прибутку (доходу) фонди, призначені для по­криття витрат, пов´язаних з їх діяльністю. До таких фондів належать амортизаційний, фонд розвитку виробництва, фонд споживання (оплати праці), резервний та інші фонди, передбачені статутом під­приємства. Абсолютної аналогії щодо формування подібних фондів приватно-орендним сільськогосподарським підприємством не може і не повинно бути через різницю інвестиційних можливостей держави і окремого засновника. Проте формування резервного і фонду розвит­ку виробництва доцільно передбачити законодавством із закріпленням обов´язкового щорічного відрахування до них певного відсотка від при­бутку підприємства.

Формування резервного фонду надаватиме приватно-орендному сільськогосподарському підприємству необхідний запас міцності для усунення негативного впливу фінансових ризиків. У випадку одержан­ня збитків чи шкоди від несприятливих погодних умов з´являється можливість гарантування безперебійної діяльності підприємства через пом´якшення впливу наведених факторів за рахунок використання кош­тів резервного фонду.

Створення фонду розвитку виробництва завдяки вузькоцільовому спрямуванню дозволяє здійснювати розширене виробництво. У прак­тиці здійснення орендних відносин сьогодні спостерігається надмірна експлуатація орендованих основних засобів, що призводить до їх над­мірної виснаженості. Особливо це стосується приватноорендних сіль­ськогосподарських підприємств, власники яких не приділяють належ­ної уваги інноваційному розвитку виробництва, що дозволяє створю­вати наукоємну конкурентоспроможну продукцію із використанням фундаментальних надбань науки. Це стосується не тільки впроваджен­ня нової техніки, індустріальних технологій, а й запровадження у ви­робництво нових сортів рослин чи порід тварин тощо. Фонд розвитку виробництва незалежно від його величини завжди гарантуватиме від­творення майнової складової ресурсного потенціалу підприємства.

Слід зазначити, що відсутність законодавчої вимоги до визначен­ня мінімального розміру статутного фонду, а також щодо формування резервного фонду та фонду розвитку виробництва не стимулює вироб­ничого розвитку приватно-орендних сільськогосподарських підпри­ємств.

Виходячи з функцій, які повинен виконувати статутний фонд, не- встановлення законодавчої вимоги до формування статутного фонду приватно-орендними сільськогосподарськими підприємствами ставить
 

 
під сумнів можливість формування єдиного майнового комплексу під­приємства з майна, належного їх власникам. З тих майнових і земель­них паїв, що належать власнику нриватно-орендного сільськогосподар­ського підприємства, досить складно утворити технологічно поєднаний майновий комплекс із виробництва, переробки та реалізації власнови- робленої продукції. Вся діяльність таких підприємств базується виключ­но на оренді майнових комплексів колишніх КСП. При цьому стражда­ють майнові інтереси власників майнових і земельних паїв, зданих у оренду. Крім того, що орендна плата має достатньо символічний харак­тер, навіть ці суми вчасно не сплачуються. Все це свідчить про слабку ефективність моделі приватно-орендних підприємств при застосуван­ні II у сільськогосподарському виробництві.

У силу виключного монопольного становища єдиного засновника і власника приватно-орендного сільськогосподарського підприємства внутрішні майнові правовідносини в останньому зводяться до щоріч­ного перерозподілу прибутків або покриття збитків, одержаних від здій­снення виробничої діяльності. Зовнішні майнові правовідносини ви­никатимуть у разі настання майнової відповідальності, припинення підприємства, сплати орендної плати, а також виконання аграрно-пра­вових договорів.