Одним із основних напрямів комплексного розвитку сіль­ських територій, підвищення соціального захисту і життєвого рівня се­лян є забезпечення надійного функціонування соціальної інфраструк­тури села в нових економічних умовах (п. 5 ст. 4 Закону України від 18 жовтня 2005 р. «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року»). Адже високоякісна інфраструктура не лише до­зволяє безпосередньо підвищити якість життя, а й допоможе модерні­зації сільського господарства та створенню нових робочих місць. Тому формування належної соціальної інфраструктури села є одним із захо­дів, що забезпечують пріоритетність соціального розвитку села та агро­промислового комплексу (ст. 1 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народно­му господарстві».

Для використання об´єктів соціальної сфери за призначенням та зважаючи на їх функціональну важливість для сільських жителів забо­роняються ліквідація, реорганізація та перепрофілювання закладів охо­рони здоров´я, освіти, соціального захисту населення (будинки-інтер- нати для престарілих та інвалідів) у сільській місцевості (ст. 6). Крім того, відповідно до Закону України «Про бібліотеку і бібліотечну спра­ву» від 27 січня 1995 р., бібліотеки, що є юридичними особами, не під­лягають приватизації. У разі приватизації майна юридичної особи, в складі якої перебуває бібліотека, одночасно з зазначеним майном мо­жуть бути приватизовані бібліотечні фонди та майно, необхідне для її діяльності, за наявності зобов´язання нового власника продовжити по­дальше функціонування бібліотеки протягом десяти років (ст. 14). Та­кож не допускається ліквідація та перепрофілювання закладів фізич­ної культури і спорту, баз олімпійської та параолімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувально-фізкульту­рних закладів, крім тих, що перебувають у приватній власності (ст. 29 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р.).

У процесі проведення аграрної реформи здійснювалася привати­зація майна державних сільськогосподарських підприємств (радгос­пів), а також розпаювання майна недержавних сільськогосподарських підприємств (колективних сільськогосподарських підприємств, сіль­ськогосподарських кооперативів, акціонерних товариств тощо). З ме­тою створення сприятливих умов для таких підприємств, а також збе­реження функціонального призначення об´єктів соціальної інфраструк­тури, які знаходилися на їх балансі, вони передавалися до комунальної власності.

Порядок передачі об´єктів соціальної сфери в процесі приватизації майна державних підприємств агропромислового комплексу на сього­днішній день регулюється законами України «Про передачу об´єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998 р., «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 р. та Положенням про порядок приватизації майна рад­госпів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 17 серпня 2000 р. № 1718.

Так, Законом України «Про передачу об´єктів права державної та комунальної власності» передбачено, що рішення щодо передачі об´єк­тів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самовряд­ними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, місь­ких, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних гро­мад сіл, селищ, міст — за згодою районних або обласних рад. Пропози­ції щодо передачі об´єктів соціальної інфраструктури, які належать підприємствам, погоджуються з цими підприємствами, а щодо пере­дачі об´єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок кош­тів підприємств, — також з трудовими колективами цих підприємств (ст. 4—1 Закону). Крім того, встановлюється, що видатки, пов´язані з капітальним ремонтом об´єктів соціальної інфраструктури, що переда­ються в комунальну власність, відшкодовуються з відповідних місце­вих бюджетів за рахунок коштів, передбачених на ці цілі, та пайової участі підприємств, господарських товариств, створених у процесі при­ватизації (корпоратизації), у розмірі по 50 відсотків суми витрат, необ­хідних для проведення капітального ремонту цих об´єктів. Обсяг ви­трат визначається комісією з питань передачі об´єктів (ст. 4—2). Поря­док залучення і використання таких коштів або інших матеріальних активів підприємств, господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), визначається в договорах, які уклада­ються між ними та відповідними органами місцевого самоврядування.

Законом України «Про особливості приватизації майна в агропро­мисловому комплексі» встановлено, що на баланс відповідних рад мо­жуть передаватись об´єкти соціально-побутового призначення. А закла­ди фізкультурно-спортивного призначення передаються на таких са­мих умовах, без зміни їх профілю, сільським спортивним товариствам (ст. 19). Ця норма носить рекомендаційний характер, тобто передбача­ється можливість передачі таких об´єктів колективним сільськогоспо­дарським підприємствам або ж відповідним органам місцевого само­врядування. Але саме рекомендаційний характер, на наш погляд, ство­рив умови, за яких місцеві ради можуть не приймати на утримання об´єкти соціально-побутового призначення. Щодо порядку їх передачі, то в законодавстві встановлювалася лише одна вимога, за якої держав­ний житловий фонд та інші об´єкти (включно з побудованими за ра­хунок коштів фонду соціального розвитку), що не підлягають прива­тизації, передаються органами приватизації у комунальну власність. А саме — згода власників підприємств (п. З Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподар­ських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підпри­ємств, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 17 серпня 2000 р. № 1718).

Що стосується передачі об´єктів соціальної сфери в процесі паю­вання майна недержавних сільськогосподарських підприємств, то по­становою Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Зако­ну України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. № 2115 було передбачено, що об´єкти соціально-по­бутового призначення поділу (паюванню) між членами колективних сільськогосподарських підприємств не підлягають (п. 5). Об´єкти соці­альної інфраструктури мали безоплатно передаватися в комунальну власність відповідних адміністративно-територіальних одиниць (за зго­дою органів місцевого самоврядування) на підставі Положення про по­рядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 р. № 891 (п. 8 постанови Кабінету Міністрів України «Про поетапну передачу у ко­мунальну власність об´єктів соціальної сфери, житлового фонду сіль­ськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності» від 5 вересня 1996 р. № 1060).

На сьогоднішній день порядок безоплатної передачі у комуналь­ну власність об´єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі

32 - 473

незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліо­ративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, затверджений по­становою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 р. № 1253. До об´єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавер­шеного будівництва цим Порядком віднесено: житлові будинки (ра­зом із вбудованими та прибудованими нежилими приміщеннями), жит­лові приміщення в інших будівлях, що належали колективним сіль­ськогосподарським підприємствам, та гуртожитки; навчальні заклади (заклади дошкільної, повної загальної середньої, професійно-техніч­ної освіти тощо); заклади охорони здоров´я — лікувально-профілак­тичні заклади, фельдшерсько-акушерські пункти, сільські лікарські амбулаторії тощо (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочин­ку та аптек); заклади культури — клуби, будинки культури тощо (крім кінотеатрів); заклади фізичної культури та спорту (стадіони, спортив­ні зали, інші об´єкти та споруди, призначені для занять фізичною куль­турою і спортом); заклади побутового обслуговування (перукарні, лаз­ні тощо); зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування об´єктів соціальної сфери, житлового фонду (бойлер- ні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо) (п.2).

Ініціаторами передачі об´єктів у комунальну власність можуть бу­ти місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства-правонаступники, на балансі яких перебувають об´єкти. У разі коли ініціатором такої передачі є місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, пропозиція погоджується з підприємством-правонаступником (п. 4 вказаного Порядку). Переда­ча здійснюється за рішенням комісії з питань передачі об´єктів у кому­нальну власність і оформляється актом приймання-передачі.

На жаль, дії щодо передачі в комунальну власність закладів соці­альної інфраструктури не підкріплювалися відповідним наповненням місцевих бюджетів фінансовими ресурсами, потрібними для їх утри­мання. Практично припинилося фінансування за рахунок бюджетних коштів соціальної інфраструктури села й відшкодування суб´єктам гос­подарювання витрат на її розвиток (преамбула Державної програми розвитку соціальної сфери села на період до 2005 р., затвердженої Ука­зом Президента України від 15 липня 2002 р. № 640). Таким чином, держава усунулася від надання гарантій щодо забезпечення селян на­лежними умовами проживання.

За відсутності коштів у відповідних бюджетах тільки самі підпри­ємства здатні гарантувати розвиток соціальної інфраструктури на селі за рахунок власних доходів та за умови закріплення цього положення в своїх статутах. Як слушно зазначає професор В. М. Єрмоленко, для ви­рішення цієї проблеми необхідно було залишити об´єкти соціальної сфери у власності економічно міцних сільськогосподарських підпри­ємств, що змусило б останні брати активну участь у соціальному розвит­ку населених пунктів, у яких вони здійснюють виробничу діяльність[13].