Критичною на сьогоднішній день є ситуація, яка склалася із побутовим обслуговуванням сільського населення. Адже в сільській місцевості немає умов для одержання необхідних побутових послуг. До того ж, у сільській місцевості один такий об´єкт припадає на 5 посе­лень, або 2600 жителів. Технічний рівень переважної більшості підпри­ємств, що надають побутові послуги, дуже низький. Близько 60 відсот­ків обладнання експлуатується понад 15—20 років (Концепція розвитку сфери побутового обслуговування населення, затверджена розпоря­дженням Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 569).

Для розвитку системи побутового обслуговування на селі важливу роль відіграє споживча кооперація. Адже вона має потужну матеріаль­но-технічну базу підприємств торгівлі, громадського харчування, заго­тівельної та виробничої діяльності. Крім того, серед об´єктів, які нале­жать їй на праві приватної власності, є велика кількість непрацюючих, які можна використовувати для відкриття перукарень, ремонтних май­стерень, інших необхідних сільським жителям підприємств. Первин­ною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство — самостій­на, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об´єдну­ються для спільного господарювання з метою поліпшення свого еконо­мічного і соціального стану (п. 1 ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію»).

У сфері торговельного обслуговування сільського населення спо­живча кооперація відіграє також важливу роль. Вона здійснює торго­вельну діяльність, забезпечуючи своїх членів та мешканців села товара­ми гарантованої якості, за прийнятними цінами; скуповує у пайовиків та інших жителів села продукцію їх особистих селянських господарств, дикорослі ягоди, горіхи, гриби, лікарські трави тощо; надає транспорт­ні, житлово-комунальні, консультаційні, ритуальні та інші послуги; сприяє отриманню освіти та інформації. Також розвиток споживчої кооперації сприяє формуванню кадрового потенціалу на регіонально­му рівні.

Забезпечення жителів села послугами поштового зв´язку здійсню­ється на підставі Нормативів розвитку та розміщення у містах і сільсь­кій місцевості мережі об´єктів поштового зв´язку та поштових скри­ньок національного оператора поштового зв´язку, затверджених нака­зом Міністерства транспорту та зв´язку України від 28 жовтня 2005 р. № 688. Ними передбачається, що стаціонарні відділення поштового зв´язку відкриваються в сільських поселеннях адміністративно-тери­торіальної одиниці (району), які мають найбільш зручне сполучення з іншими населеними пунктами зони обслуговування. Для сільських на­селених пунктів з чисельністю жителів понад 2000 чоловік встановлю­ється нормативний показник не менше одного стаціонарного відділен­ня поштового зв´язку. Крім того, законодавством передбачено, що у сільських поселеннях із чисельністю населення понад 500 чоловік роз­міщується не менше однієї поштової скриньки.

Забезпечення селян телекомунікаційними послугами здійснюєть­ся на підставі Закону України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 р. та Правил надання та отриманім телекомунікаційних послуг від 9 серпня 2005 р. № 720. Концепцією розвитку телекомунікації в Україні, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 червня 2006 р. № 316, передбачається забезпечити доступ спожива­чів до загальнодоступних телекомунікаційних послуг через створення і розвиток пунктів колективного доступу (універсальні таксофони, пе­реговорні пункти тощо) в усіх населених пунктах України з кількістю населення понад 50 чоловік. При цьому час доступу до найближчого пункту надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг без за­стосування транспортних засобів не повинен перевищувати ЗО хвилин. Крім того, планується збільшити абонентську ємність сільської теле­фонної мережі і телефонізувати усі соціально значимі об´єкти: навчальні та дитячі дошкільні заклади, медичні установи, клуби, бібліотеки тощо.

Законами України «Про освіту» (ст. 14), «Про загальну середню освіту» (ст. 21) та «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 32) пе­редбачено забезпечення у сільській місцевості регулярного безоплатно­го підвезення до місць навчання і додому учнів та педагогічних праців­ників. З метою створення умов для забезпечення у сільській місцевості регулярного безоплатного перевезення до місць навчання і додому уч­нів та педагогічних працівників Кабінетом Міністрів України від 16 січ­ня 2003 р. № 31 затверджено Програму «Шкільний автобус». Органі­зація перевезення учнів і педагогічних працівників повинна здійсню­ватися шляхом: створення державних і комунальних спеціалізованих автотранспортних підприємств; укладення договорів з автотранспорт­ними підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та перевізниками-фізичними особами на здійснення організованого під­везення або підвезення рейсовими автобусами. Для придбання шкіль­них автобусів для перевезення учнів загальноосвітніх шкіл, що прожи­вають у сільській місцевості, Законом України «Про Державний бю­джет на 2009 рік» передбачено виділення із Стабілізаційного фонду 150 млн три (ст. 76).

З метою надання психологічних, соціально-педагогічних, соціаль­но-медичних, соціально-економічних, інформаційних і юридичних по­слуг сім´ям, дітям та молоді на селі створюються центри соціальних служб для сім´ї, дітей та молоді, загальне положення про які затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2004 р. № 1126. Крім того, створюються Мобільні консультаційні пункти соці­альної роботи в сільській та гірській місцевостях.

Для задоволення потреб сільськогосподарських товаровиробників та сільського населення у розширенні професійних знань і вдоскона­ленні практичних навичок, підвищенні ефективності господарювання, на селі активно створюються дорадчі служби, діяльність яких регулю­ється Законом України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» від 17 червня 2004 р. Основними завданнями дорадчої діяльності є: підвищення рівня знань і вдосконалення практичних навичок прибут­кового ведення господарства суб´єктів господарювання, які здійсню­ють діяльність у сільській місцевості, та сільського населення в умовах ринкової економіки; надання суб´єктам господарювання, які здійсню­ють діяльність у сільській місцевості, та сільському населенню дорад­чих послуг з питань економіки, технологій, управління, маркетингу, обліку, податків, права, екології тощо; надання дорадчих послуг орга­нам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з питань підготовки та реалізації планів соціально-економічного розвитку, фор­мування громадянського суспільства; поширення та впровадження у виробництво сучасних технологій, новітніх досягнень науки і техніки; сприяння розвитку несільськогосподарського підприємництва в сіль­ській місцевості, у тому числі сільського зеленого туризму, зайнятості сільського населення тощо; робота з сільською молоддю, ініціювання та реалізація молодіжних програм (ст. 4).

При отриманні деяких послуг для сільських жителів передбачено ряд пільг. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народно­му господарстві» сільські жителі та працівники агропромислового ком­плексу, які проживають у селищах міського типу, використовують елек­троенергію за пільговими тарифами. Кількість електроенергії, що опла­чується за пільговими тарифами, встановлюється урядом. Ці пільги поширюються також на пенсіонерів, які перед виходом на пенсію пра­цювали в сільськогосподарському виробництві та соціальній сфері се­ла не менше 15 років і мають особовий рахунок на використання жит­ла, а також працівників селянських (фермерських) господарств, рад­госпів, колективних та інших сільськогосподарських підприємств, які проживають у містах обласного і районного підпорядкування (ст. 12 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві»). Збитки, за­вдані сільським споживачам позаплановим чи аварійним відключен­ням електроенергії, компенсуються у полуторному розмірі за рахунок винних у цьому підприємств і організацій Міністерства палива та енер­гетики України.

Обґрунтована потреба сільських жителів у паливі забезпечується в повному обсязі (ч. З ст. 13 України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господар­стві»), Крім того, законодавством передбачено надання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг і придбання скрапленого газу та твердого палива. Громадянам надається щомісячна адресна безготівко­ва субсидія для відшкодування витрат на оплату користування жит­лом або його утримання та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопо­стачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміт­тя та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидія готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.

Контрольні запитання та завдання для самоперевірки

1.  Що включає в себе поняття «соціальний розвиток села»?

2.  Розкрийте поняття сільської поселенської мережі. Що являють со­бою трудонедостатні населені пункти?

1.  Розкрийте порядок передачі об´єктів соціальної інфраструктури в процесі приватизації підприємств агропромислового комплексу до комунальної власності.
2.  У чому полягає процес передачі об´єктів соціальної сфери до ко­мунальної власності в процесі паювання майна недержавних сіль­ськогосподарських підприємств?
3.  Розкрийте порядок надання довгострокових кредитів індивідуаль­ним забудовникам на селі.
4.  Яким чином здійснюється на селі розвиток інженерної інфраструк­тури?
5.  Які заходи планується здійснити для покращення торговельного та побутового обслуговування на селі. Згадайте, що являють со­бою споживчі кооперативи та яка їх роль у таких заходах?
6.  Які нормативи встановлені законодавством для забезпечення жи­телів села послугами поштового зв´язку?
7.  У чому полягає зміст програми «Шкільний автобус»?

10. Які пільги для жителів села встановлені при сплаті за електроенер­гію, оплаті житлово-комунальних послуг і придбанні скрапленого газу та твердого палива?