Добровільний поділ майна передбачає наявність взаємного волевиявлення подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм житла. Поділ здійснюється тільки щодо наявного житла, а не житла, яке буде придбано подружжям у майбутньому. Виходячи зі ст. 71 СК подружжя може добровільно вирішувати питання про поділ їх спільного житла, визначивши розміри часток кожного з них, а також порядок і спосіб поділу.

Законодавство не містить спеціальних вказівок щодо форми договору поділу спільного житла подружжя. Але поділ майна може здійснюватися таким чином, коли подружжя отримує нотаріально посвідчене свідоцтво про право власності на частку в спільній сумісній власності подружжя на житло. Таке свідоцтво може бути видане кожному з подружжя як під час перебування їх у шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Недодержання належної форми договору між подружжям не сприяє захисту їхніх прав. Крім того, це не забезпечує захисту прав подружжя при виконанні судових рішень у справах про звернення стягнення на майно та відшкодування збитків, заподіяних одним із подружжя. Оскільки той з подружжя, хто є боржником, або один з подружжя, який вчинив злочин, завжди можуть стверджувати, що належне їм майно раніше вже було подароване іншому з них, а насправді ж могло б і надалі належати їм на праві спільної чи роздільної власності[89]. Наприклад, під час спільного проживання подружжя чоловік на своє ім’я придбав квартиру. Дружина звертається до суду з позовом про передачу прав власності на квартиру, бо квартиру їй подарував чоловік. Однак, якщо цю угоду не було належним чином оформлено, суд повинен визнати квартиру спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу.

Як свідчить практика, з усіх видів майна особливу цінність для подружжя становить саме жилий будинок, квартира. Поділ житла супроводжується значними труднощами, оскільки кожен з подружжя бажає отримати певну частку жилого будинку в натурі. Задоволення їх домагань залежить від розміру жилого будинку, кількості кімнат, взаємовідносин між подружжям, наявності дітей та інших обставин. Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 р. № 7 за неможливості поділу будинку, що є спільною власністю подружжя, в натурі та якщо немає згоди подружжя про спосіб поділу спільного майна, суд з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей та інтересів одного з подружжя, що заслуговують на увагу, може залишити будинок одному з подружжя і покласти на нього обов’язок компенсувати право на частку будинку другого за рахунок іншого спільного майна або грішми.

Примусовий поділ житла між подружжям (за рішенням суду) може здійснюватися у випадках:

– якщо між подружжям виникає спір та вони не можуть дійти згоди щодо необхідності такого поділу або його умов;

– якщо питання про примусовий поділ майна подружжя ставлять інші особи (кредитори одного або обох із подружжя);

– якщо один із подружжя помер, а між другим з подружжя та іншими спадкоємцями виник спір про майно.

Відповідно до ст. 371 ЦК кредитор співвласника майиа, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, може пред’явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення на неї стягнення (виділ такої частки здійснюється у порядку, встановленому ст. 366 ЦК).

Спори про поділ житла є достатньо поширеними в судовій практиці, і хоча поділ завжди порушує майнову рівновагу в сім’ї, він ловииен здійснюватися таким чином, щоб після поділу майнові інтереси кожного з подружжя було обмежено в найменшому ступені та кожен з них отримав житло, яке найбільше необхідне йому для подальшого проживання.

Здійснюючи поділ спільното житла, суд при визнанні розміру часток подружжя в праві власності повинен виходити з такого: принципів справедливості, добросовісності, розумності; наявності або відсутності підстаи для відступу від принципу рівності часток кожного з подружжя; можливості або неможливості поділу житла в натурі; бажання подружжя щодо способу поділу майна; претензій третіх осіб на майно тощо.

При цьому суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, наприклад, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, зиищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. Також частка майна може бути збільшена на користь одного з подружжя, якщо з ним проживають неповнолітні чи непрацездатні повнолітні діти. Суд, відступаючи від принципу рівності, повинен обов’язково вказати у своєму рішенні, які саме інтереси одного з подружжя або неповнолітніх дітей були для цього підставою.

Слід зазначити, що особливістю спільної сумісної власності подружжя є те, що вона, переважно, не має часток. Доки подружжя проживає однією сім’єю, їх майно становить єдиний неподільний комплекс житла, речей, грошей, цінних паперів, майнових прав та обов’язків. В процесі сімейного життя подружжя не набуває права власності на частку в їх спільному майні. Це відповідає специфіці відносин подружжя, які мають особисто-довірчий характер. Натомість, коли визначаються частки у випадку розподілу майна та припинення спільної сумісної власності подружжя, то можна говорити і про припинення сім’ї.

Згідно зі статтями 366, 371 ЦК України можливе звернення стягнення на частку в майиі, що є у спільній частковій власності та спільній сумісній власності. Так, кредитор співвласника майна, що є у спільній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред’явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

У випадках неможливості виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

Внаслідок поділу має припинятися спільна власність на квартиру. Виходячи з неподільності квартири як речі за неможливості виділу в натурі частини майна, призначається матеріальна компенсація.

Виходячи з неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов’язків співвласника-боржника з проведенням відповідного перерахунку (ч. 2 ст. 366 ЦК).

Законодавець залишив поза увагою права інших співвласників на житло. На нашу думку, за неможливості виділу в натурі частини майна матеріальна компенсація учаснику, який вимагає виділу, вартості його частки може проводитись тільки за згодою усіх співвласників, а за відсутності такої згоди про проведення компенсації не може йтися внаслідок неподільності речі.

За неможливості поділу майна квартири між усіма учасниками спільної власності або виділу долі в натурі суд має право зобов’язати інших учасників спільної часткової власності сплатити грошову компенсацію, з отриманням якої співвласники втрачають право на частку у спільному майні. Особливо це стосується випадків, коли доля співвласників незначна, не може бути реально виділена і особа не має суттєвого інтересу у використанні спільного майна. Неможливість поділу майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, не виключає права учасника спільної часткової власності вимагати визначення порядку користування майном, якщо цей порядок не встановлений угодою сторін.

Відповідно до пунктів 36, 37 постанови Пленуму Верховного суду Російської Федерації «Про деякі питання, пов’язані з застосуванням частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації» від 1 липня 1996 р. «в окремих випадках з урахуванням конкретних обставин справи суд може передати неподільну річ у власність одному з учасників часткової власності, що мас суттєвий інтерес в її використанні, незалежно від розміру часток інших учасників спільної власності з компенсацією вартості їх частки». Питання, чи має учасник дольової власності суттєвий інтерес у використанні спільного майна, вирішується судом у кожному конкретному випадку на підставі дослідження і оцінки у сукупності даних сторонами доказів, що підтверджують потребу у використанні цього майна в силу віку, стану здоров’я, професійної діяльності, наявності дітей, інших членів сім’ї, в тому числі й непрацездатних.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Чи можна поділяти жиле приміщення, що знаходиться в багатоквартирному жилому будинку, і як це здійснити?

2. Перелічіть способи поділу житла.

3. Чи впливає на виділення або визначення порядку користування житлом, якщо в будинку зроблене самовільне переобладнання?

4. Які критерії визначатимуть належність будинку до спільної сумісної власності, а які – до спільної часткової?

5. 3 якого моменту переходить право власності на жилий будинок (квартиру)?

6. За яких правових підстав може створюватися спільна власність на жилий будинок (квартиру)?

7. В якому порядку призначається грошова компенсація при поділі спільної власності?