Як і будь-яке інше правопорушення, корупційне правопорушення, як адміністративний проступок має свій склад до якого входять об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона.

Аналізуючи врегульовані адміністративним правом відносини, приходимо до висновку, що корупційні правопорушення є не що інше як торгівля владними повноваженнями, якими наділена особа, тобто шкода завжди завдається інтересам суб'єкта, який наділив особу владними повноваженнями, - в даному випадку - держава. Тобто об'єктом протиправного посягання є суспільні  відносини, які існують між державою та наділеною нею владними повноваженнями особою, яка здійснює на основі цих повноважень управління в державі. Ґрунтуючись на цьому, можна стверджувати, що загальним об'єктом корупційних правопорушень є суспільні відносини з приводу встановленого порядку управління в державі.

Об'єктивна сторона всіх корупційних правопорушень характеризується дією чи бездіяльністю (прикладом бездіяльності може бути не складення протоколу про вчинення корупційного діяння). Аналізуючи положення Закону України "Про боротьбу з корупцією", автор доходить висновку, що всі корупційні правопорушення в розумінні цього Закону можливо поділити на дві групи: 1) саме корупційні діяння, які передбачені статтею 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією"; 2) інші правопорушення, пов'язані з корупцією (відповідно статті 5, 6, 10, 11 вищевказаного Закону).

Наступним елементом складу адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупційними діяннями, і, з нашої точки зору найважливішим, є суб'єкт корупційного правопорушення. Організація  ефективної протидії та  боротьби з корупційними проявами передусім вимагає правильного і чіткого визначення кола суб'єктів, які можуть вчиняти корупційні правопорушення. Фактично Закон України "Про боротьбу з корупцією" визначив дві групи суб'єктів корупційних правопорушень: перша група - це державні службовці, тобто особи, які підпадають під дію Закону України "Про державну службу"; по-друге, - це депутати Верховної Ради України, Рад усіх рівнів, голови Рад відповідних рівнів та посадові особи місцевого самоврядування.

Аналізуючи сам Закон України "Про боротьбу з корупцією" та чинне законодавство України, стверджуємо, що воно не тільки не визначає поняття суб'єкта корупції та корупційних діянь, але й не дає повного переліку осіб, які належать до категорії державних службовців, та осіб, уповноважених на виконання функцій держави. У зв'язку з чим пропонуємо свою класифікацію суб'єктів корупційного правопорушення. До яких належать:

- працівники органів внутрішніх справ, прокуратури, СБУ, митної служби;

- військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби);

- судді, народні та присяжні засідателі;

- посадові особи контролюючих та наглядових органів (державної податкової служби України, державної контрольно-ревізійної служби України);

- всі інші державні службовці, які не підпадають під наведені категорії;

- керівники та головні бухгалтери банків, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності;

- особи, які постійно чи тимчасово виконують державні функції на громадських засадах: посадові особи виборчих комісій;

- громадяни, зареєстровані у встановленому законом порядку кандидатами у Президенти України, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих Рад, на посаду сільського, селищного, міського голови;

- посадові особи органів місцевого самоврядування;

- уповноважені представники офіційно зареєстрованих юридичних осіб та фізичні особи, які незаконно надають переліченим вище особам блага, пільги та переваги.

Суб'єктивна сторона корупційного правопорушення характеризується прямим умислом, тобто винна особа усвідомлює суспільну небезпеку  і протиправність свого діяння (у формі дії чи бездіяльності) і бажає його вчинити.

У процесі проведення розмежування між корупційним  діянням як адміністративним проступком та як злочином  доходимо висновку, що основна відмінність корупційного правопорушення як адміністративного проступку та такого корупційного діяння, як хабарництво, полягає в тому, що для визначення діяння корупційним проступком достатньо того, що особа, яка уповноважена  на виконання функцій держави, незаконно отримує  в зв'язку з виконанням таких функцій матеріальні блага, послуги, пільги, тобто має місце прийняття даними особами матеріальних цінностей чи послуг матеріального характеру, то для хабарництва дана ознака не є основною для визначення діяння кримінально-карним злочином.