Становлення в Україні державного фінансового контролю відбувалося з процесом державотворення і переходом до ринкових відносин. На жаль, розбудові державного контролю вітчизняного фінансового ринку в перші роки незалежності не було приділено належної уваги, що привело до багаторічного зволікання з формуванням його цілісної системи.

В умовах сучасності у нашій країні запровадження нових законодавчих та інших правових актів значно обмежило державний контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, а в певних сферах зовсім виключило можливість його застосування. Така стриманість щодо контролю з боку держави закономірна та цілком зрозуміла, особливо це стосується приватного сектора економіки. Але слід зазначити, що на сьогодні контроль послаблено не тільки щодо приватних підприємств, але й щодо державних і муніципальних підприємств та бюджетних установ [105, с. 30-31].

Зауважимо, що останнім часом в Україні з'явилася велика кількість різноманітних підприємств і установ недержавної форми власності. Головна мета енергійних підприємців - отримати якомога більше прибутку; досягти цього можна маючи безперервні зв'язки з державними підприємствами, часто недозволеними прийомами. Частина підприємців не має необхідних фахових знань, достатнього професійного досвіду. Іншій частині бракує моральних якостей, коли рішення оцінюються не тільки з огляду на прибуток, а й з огляду на повагу до закону. Ринкові відносини позначилися на джерелах фінансових ресурсів, принципах фінансування, кредитування, ціноутворення, грошових розрахунках, розподілі доходів, складі фінансово-кредитної системи і взаємовідносинах між її ланками. За цих умов з'явилося багато напрямів контролю фінансового сектора економіки країни, яких не було в планах контрольних органів і яким не приділялась належна увага при пануванні адміністративної системи управління [68, с. 97].

Відтак сформувалася величезна сфера діяльності для контролю фінансового ринку України. Ефективність такого контролю залежатиме від наявності чи відсутності чітких законодавчих документів, які міститимуть нормативи, ліміти, санкції, обмеження щодо використання державних коштів тощо. Держава не може байдуже ставитися до того, як ведуться справи на підприємствах і в установах недержавної форми власності.

По-перше, цей сектор має в своєму розпорядженні великі національні скарби, які значною мірою безкоштовно або за пільговою оцінкою перейшли до нього з державної власності.

По-друге, значна частина недержавних підприємств і установ за перехідний період ще не напрацювала власного капіталу, наявну фінансову базу створила за рахунок операцій у фінансово-кредитній сфері, а також мобілізації в своє розпорядження державних фінансових ресурсів різноманітними шляхами, в тому числі недозволеними.

По-третє, у фінансово-банківській структурі, що склалася на великих підприємствах (в об'єднаннях, фінансово-промислових групах), державі і громадянам належить значна частина акцій.

На сьогодні вже відомо, до чого призвело послаблення державного контролю вітчизняного фінансового ринку: мільйони вкладників та інвесторів обдурено; бюджетні мільярди витрачено не за призначенням або розкрадено; багатомісячні несплати заробітної плати стали мало не нормою [77, с. 34].

Незважаючи на окремі недоліки, наближена до ринкової економіки система державного контролю діяльності учасників фінансового ринку в нашій країні все-таки в основному склалася. Вона охоплює як нормативно-правову базу, так і органи, що здійснюють державний контроль, а також форми та методи контролю.

Водночас, наявність останніми роками значних обсягів фінансових порушень вказує на необхідність посилення контрольної функції держави, закріплення на законодавчому рівні права держаним контролюючим та правоохоронним органам проводити ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності на державних підприємства, установах та організаціях незалежно від одержання грошових коштів з бюджетів усіх рівнів.

Крім цього, слід розвивати відомчий контроль діяльності учасників фінансового ринку, який у перспективі може стати підтримуючим та стимулюючим фактором контролю державного.

Відомчий контроль повинен усіляко розвиватися в умовах переходу до ринкових відносин, але його статус, структуру, функції та умови утримання слід істотно реформувати [146, с. 245].

Разом з тим, незважаючи на прийняття законів, указів і постанов з питань перебудови системи управління, в тому числі й контролю, відсутність стратегії реформування органів контролю, непослідовність дій і прямі помилки не дали змогу створити ефективну в умовах переходу до ринку цілісну систему контролю фінансового ринку в Україні. Діюча система державного контролю фінансового ринку потребує серйозного реформування. Сучасний стан державного контролю фінансового ринку в Україні - це, на наш погляд, результат недооцінювання його ролі в успішному господарюванні та розв'язанні соціальних проблем. Реформування системи контролю має не тільки важливе соціально-економічне значення, а й відіграє провідну роль у становленні демократичного суспільства. Практично реформа системи державного контролю вже почалася одночасно з процесами економічних реформ, реформ складових державного устрою. Однак подібне реформування державного контролю може й не привести до бажаних результатів, до формування цілісної системи контролю, оскільки поки що практично відсутня чітка стратегія, яка ґрунтувалася б на достатньо продуманій концепції [246, с. 178].

Таким чином, проблеми удосконалення та посилення державного контролю діяльності учасників фінансового ринку України залишаються актуальними й сьогодні у зв'язку з невирішеністю ряду як теоретичних, так і практичних питань.

Для посилення функцій державного контролю, його подальшого становлення як повномасштабної системи, що охоплює інтереси держави і її громадян у фінансовій сфері, потрібно реально оцінити сучасний стан основних елементів цієї системи й розробити шляхи його удосконалення.

Слід зазначити, що у законодавчих та нормативно-правових актах на сьогодні використовується поняття "система контролю". На наш погляд, державний контроль фінансового ринку може існувати тільки як система, складові якої мають бути взаємопов'язаними і такими, що діють як єдиний організм на всіх етапах економічної діяльності державних органів. Крім того, слід зазначити, що поняття "система контролю" включає і аудиторську діяльність, а аудит не замінює і не усуває традиційних форм державного контролю. Як специфічний різновид контролю він складається з таких же основних елементів [81, с. 132-133].

У зв'язку з цим, вважаємо, що офіційна позиція щодо державного контролю діяльності учасників вітчизняного фінансового ринку остаточно на сьогодні ще не окреслилась.

Зауважимо, що у науковій літературі практично відсутнє чітке визначення поняття "державний контроль фінансового ринку". Вважаємо, що державний контроль фінансового ринку - це контроль, який здійснюється для забезпечення реалізації фінансової політики держави через систему законодавчих, організаційних, адміністративних, правоохоронних та інших заходів.

Щоб конкретизувати завдання та напрями державної системи контролю фінансового ринку України, способи її дій в різноманітних сферах управління та економіки, після оформлення правових підстав цієї системи в Конституції країни і відповідному законі, можна було б розпочати розробку законодавчих актів для встановлення сфери компетенції спеціальних органів контролю. З одного боку, структурна основа державної системи контролю має, на наш погляд, складатися з вищих органів державної влади і управління, визначених Конституцією України [106] та законами. З іншого боку, її складовою частиною можуть стати спеціалізовані органи державного контролю як нині діючі, так і новостворені. Спеціальні органи державного контролю здійснюють свою діяльність в конкретних сферах: адміністративній, фінансовій, виробничо-технологічній, соціальній тощо [135, с. 79].

Відсутність правових вирішень, з одного боку, стає перешкодою для організаційно-практичних дій у сфері контролю, а з іншого - дозволяє залишити фактично безкарним нецільове використання державних коштів. Держава управляє значно більшими коштами, порівняно з тими, що мобілізуються до її бюджету. У зв'язку з цим їй потрібно надати правову базу і відповідний механізм забезпечення цільового та ефективного використання всіх коштів, що їй належать, і контролю за тим, як це здійснюється.

Для підвищення ролі держави у регулюванні ринкової економіки необхідно законодавчо вирішити питання, пов'язані з формуванням міцної нормативно-правової бази державного контролю фінансового ринку, його сучасним методологічним, інструктивним і матеріально-технічним забезпеченням, соціальним забезпеченням працівників контрольного апарату, стимулюванням праці державних контролерів, забезпеченням їх фізичного захисту тощо[162, с. 66].

У зв'язку з цим, можна зазначити окремі недоліки, що мають місце в Україні у даній сфері правовідносин:

• не розроблено чіткої та повної нормативно-правової та методологічної бази державного контролю фінансового ринку та загальних правил його здійснення;
• не застосовуються сучасні випробувані в розвинених країнах технології контролю;
• не розглядаються нові підходи до напрямів і пріоритетів у діяльності контролюючих органів;
• відсутні належні матеріально-технічна та соціальна бази [258, с. 43-44].

Для України, яка стала на шлях побудови правової демократичної держави з ринковою економікою, з метою недопущення паралелізму та дублювання в діяльності контролюючих органів усіх рівнів особливої актуальності набуває розвиток інформаційної бази у сфері здійснення контролю. Саме про створення інформаційної бази державного контролю фінансового ринку йдеться і в Постанові Кабінету Міністрів України від 22 травня 2002 року № 685 "Про здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю" [194]. І саме ця інформаційна база має відіграти значну роль у підвищенні ефективності державного контролю.

Удосконалення контролю на сучасному етапі потрібно здійснювати згідно з Державною програмою створення електронних систем контролю та управління товарним і грошовим обігом, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 1994 року № 390 "Про впровадження електронних систем контролю та управління товарним і грошовим обігом" [166]. Основне призначення не реалізованої з технічних причин цієї Програми - створити електронний обмін інформацією між державними контролюючими та правоохоронними органами. На підставі зазначеної Програми потрібно створити можливість для розвитку і санкціонованого доступу до інформації багаторівневої автоматизованої системи управління фінансовими потоками держави та учасників ринку і на цій основі забезпечити раціональне використання фінансових ресурсів, а також стабільне і в повному обсязі надходження коштів до державного бюджету з усіх галузей народного господарства.

Тож, виходячи з вищевикладеного зазначимо, що окремими напрямами удосконалення контролю діяльності учасників фінансового ринку є: