Вітчизняний фінансовий ринок, тільки вступає в стадію свого становлення. І відбувається це на тлі повільного відродження виробництва та поступового просування вітчизняних товарів на світові ринки.

Формування фінансового ринку нерозривно пов'язано з процесом активізації інших складових цього ринку: ринку страхових послуг, ринку цінних паперів та ринку кредитних ресурсів. Навіть за умови швидкого, а, головне, "розумного" його розвитку, навряд чи на перших етапах варто очікувати відчутного росту прибутковості більшості його учасників. Більше того, значна кількість учасників фінансового ринку вже опинилися на межі банкрутства.

Зрозуміло одне - якщо в умовах, що склалися сьогодні, загине українська промисловість, особливо її наукомісткі галузі, то ми будемо жити в звичайній "банановій республіці" з усіма наслідками, що звідси випливають. Та й фінансовий ринок у цьому випадку практично не потрібний. Але, як відомо, безвихідних ситуацій не буває. Варто згадати і про те, що, насправді, у світі набагато більше країн "що здалися", "переможених" [12, с. 87].

Розвиток та становлення фінансового ринку України є необхідною передумовою розвитку інших секторів економіки держави. Добре функціонуючий страховий ринок, розвинені небанківські кредитні установи, пенсійні фонди та інші фінансові установи сприяють стабільному та прогнозованому розвитку усіх економічних процесів у суспільстві. Акумулюючи значні обсяги грошових коштів, фінансові установи є потужним джерелом інвестицій в економіку країни, що розвивається досить динамічно.

Фінансовий сектор є однією з найважливіших ланок національної економіки. Вивчення та аналіз актуальних проблем його функціонування є підґрунтям для вироблення ефективних стратегічних рішень, спрямованих на забезпечення економічного розвитку країни та побудови демократичного суспільства [56, с. 12].

В Україні вже зроблено перші кроки на шляху стратегічного аналізу та прогнозування розвитку окремих видів фінансових установ та ринків, зокрема здійснено аналіз банківської системи, ринку цінних паперів, страхового ринку.

При цьому фрагментарно для окремих сегментів фінансового ринку України вирішувалися тактичні питання на короткий період часу. Невизначеними залишалися і пріоритети фінансового сектору України в умовах глобалізації світових фінансових ринків.

Відсутність цілісного бачення концептуальної моделі всього фінансового сектору України на довготермінову перспективу призводить до нескоординованого розвитку фінансових установ і ринків із існуючими потребами у відповідних фінансових послугах з боку реального сектору економіки та населення України.

Подальший розвиток економіки є не можливим без розвинутого, стабільного, надійного та ефективного фінансового ринку нашої держави. Таким чином, однією з найважливіших цілей нинішнього етапу розвитку економіки країни є втілення обґрунтованих та системних реформ у фінансовому секторі для забезпечення додаткових джерел фінансування економічного зростання. Це в свою чергу потребує розробки та послідовного впровадження довготермінової комплексної стратегії розвитку фінансового сектора України, враховуючи існуючі економічні реалії та стратегічні пріоритети України в умовах глобалізації світових фінансових ринків [40, с. 22].

Слід зазначити, що за умов глобалізації фінансових ринків та посилення вразливості фінансових систем окремих країн внаслідок впливу зовнішніх та внутрішніх факторів, все більше країн світу приділяють підвищену увагу стратегії розвитку фінансових ринків та координації діяльності різних органів влади, включаючи органи регулювання фінансових ринків. За останні роки в багатьох країнах світу відбулися значні зміни в системі регулювання та нагляду за діяльністю фінансових ринків і створені засад для більш ефективної співпраці та міжвідомчої координації діяльності по розвитку фінансових установ та ринків з метою сприяння інвестиціям, підвищення конкурентоспроможності та зменшення вразливості фінансового сектора. Так, у Великобританії, Сполучених Штатах Америки, Канаді, Японії, Австралії та багатьох інших країнах створено спеціальні органи, робочі групи та проводяться регулярні форуми по обговоренню стратегічних питань розвитку фінансового сектора та координації діяльності між Центральним банком, Міністерством фінансів, Казначейством, Комісією по цінних паперах, органами нагляду за діяльністю банків та небанківських установ, законодавчою владою тощо [96, с. 65].

Даний світовий напрям необхідно всебічно вивчати в Україні та втілювати в життя у нашій державі, так як це відповідає сучасним світовим тенденціям та вимогам ефективного розвитку фінансових ринків.

Регулювання та нагляд за діяльністю учасників фінансового ринку країни є важливим елементом фінансової політики держави в цілому.

При розгляді умов та шляхів створення системи ефективного регулювання нагляду за діяльністю фінансових установ та ринків слід розглядати наступні питання:

• повнота та ефективність існуючої системи нагляду за діяльністю усіх фінансових установ (включаючи банки, небанківські фінансові установи та інститути фінансового ринку);
• розмір фінансового сектора, в тому числі обсяги фінансових операцій та фінансових активів (глибина ринку, розвиненість фінансових установ та їх активи, обсяги залучених ресурсів, тощо)
• стан чинного законодавства та нові ініціативи
• наявність достатньої кількості досвідчених кадрів та технічного забезпечення
• рівень довіри до фінансового сектора, традиції та передумови створення системи нагляду та регулювання (такі як наявність кризових явищ, рівень ділової етики та традиції ведення бізнесу, законодавче забезпечення адекватного захисту прав інвесторів та вкладників, тощо) [103, с. 75].

Крім того, при виборі типу системи регулювання та нагляду (як то створення відокремлених органів нагляду за діяльністю окремих фінансових установ (таких як банки, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, тощо) або заснування/ перехід до інтегрованого нагляду за діяльністю всіх небанківських фінансових установ, а в деяких випадках, і всього фінансового ринку, слід звернути увагу на наступні питання створення системи регулювання та контролю за діяльністю фінансових установ:

• якість координації та узгодженість дій різних наглядових органів по регулюванню та нагляду за діяльністю фінансових установ;
• структура фінансового ринку (як то жорстка спеціалізація фінансових установ або наявність умов створення фінансових конгломератів/ фінансових холдингових груп);
• законодавча та фактична гарантія незалежності окремих органів нагляду та регулювання, а також можливість уникнення будь якого політичного впливу в процесі прийняття операційних рішень;
• найбільш ефективна та раціональна система використання фінансових та людських ресурсів за умов збереження високої якості нагляду та регулювання та вмілого використання наявних людських ресурсів та матеріально-технічної бази. Можливість досягнення ефекту економії на масштабах операцій та уникнення дублювання наглядових функцій;
• найбільш сприятливі умови для інституційного та професійного розвитку органу нагляду та регулювання: юридична та фінансова незалежність, відсутність конфлікту інтересів, власна кадрова політика, в тому числі система мотивацій та підвищення кваліфікації кадрів;
• фінансова стабільність - ефективність дій різних представників влади, зокрема органів нагляду за діяльністю фінансових установ, у випадку кризових явищ (наскільки НБУ, МФУ, ДКРРФПУ та інші органи нагляду мобільні та ефективні в пошуках спільного рішення в найкоротший термін з метою збереження стабільності ринку та довіри до фінансових установ та дій уряду).

Саме з метою розробки та впровадження цілісної довгострокової стратегії розвитку фінансового сектору України в цілому та його окремих елементів, а також для координації дій різних органів влади в сфері впровадження заходів щодо розвитку фінансового сектору [260, с. 47].

Основною метою такої діяльності повинно бути: