Тваринництво є однією з визначальних для життєдіяльності суспільства галузей, тому в кожній країні на державному рівні створені органи, які відповідають за безпеку цієї галузі. В Україні існує система ветеринарних органів, які об´єднані у Державний департамент ветери­нарної медицини. Ця система функціонує на підставі розвиненого галу­зевого законодавства, що включає Закони України «Про ветеринарну медицину», «Про безпечність та якість харчових продуктів» та низку підзаконних актів.

Окремою галуззю, яка перебуває на стику сільського господарства та використання природних живих ресурсів, є рибництво, що передба­чає спеціальне використання риб та інших водних живих ресурсів згід­но із законодавчим визначенням — усі види використання риб, інших водних живих ресурсів (за винятком любительського та спортивного рибальства у водних об´єктах загального користування), що здійсню­ється шляхом їх вилучення (лов, добування, збирання тощо) з середо­вища перебування.

Ветеринарією називається система наук, що вивчають хвороби тва­рин, методи запобігання і лікування хвороб, питання підвищення про­дуктивності тваринництва і засоби захисту людей від хвороб, власти­вих тваринам і людині.

Діяльність суб´єктів племінної справи у тваринництві врегульова­на Законом України «Про племінну справу у тваринництві». Закон регулює відносини у галузі племінної справи у тваринництві, визначає права та обов´язки власників і споживачів племінних (генетичних) ре­сурсів, встановлює вимоги до якості та порядку використання цих ре­сурсів, визначає систему селекції та основи державного контролю за дотриманням законодавства про племінну справу у тваринництві, а та­кож порядок фінансування племінної справи у тваринництві.

Нормативно-правовою базою функціонування інспекції є Тимча­сове положення про Департамент ринків продукції тваринництва з Го­ловною державною племінною інспекцією Міністерства аграрної полі­тики України, затверджене наказом Мінагрополітики «Про положення про структурні підрозділи Мінагрополітики України» від 8 листопада 2000 р. № 222. У Положенні зазначено, що воно діє до моменту ство­рення, згідно зі ст. 15 Закону України «Про племінну справу у тварин­ництві» від 21 грудня 1999 р., системи державної племінної служби.

Департамент ринків продукції тваринництва з Головною держав­ною племінною інспекцією є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Міністерства аграрної політики України. Депар­тамент очолює начальник, який призначається на посаду і звільняєть­ся з посади міністром. Інші працівники Департаменту призначаються на посаду і звільняються з посад у встановленому у Міністерстві поряд­ку. Начальник Департаменту здійснює керівництво його діяльністю і несе персональну відповідальність за виконання функцій Департамен­ту, організацію роботи, додержання правил внутрішнього трудового розпорядку і дисципліни у Департаменті. Структура і чисельність пра­цівників Департаменту визначається штатним розкладом Міністерства аграрної політики України.

Основними завданнями Департаменту ринків продукції тва­ринництва з Головною державною племінною інспекцією є:

•  участь в реалізації державної аграрної політики у тваринництві та здійсненні заходів щодо продовольчої безпеки;
•  розроблення і координація виконання загальнодержавних та га­лузевих програм розвитку тваринництва і птахівництва;
•  здійснення науково-технічної і технологічної політики в тварин­ництві, птахівництві і бджільництві;
•  розробка проектів законодавчих і нормативно-правових актів та галузевих стандартів, норм і нормативів, що стосуються тваринництва.

Профільний контролюючий орган у галузі ветеринарної медици­ни — Державний комітет ветеринарної медицини (Держкомвет- медицини). У структурі Комітету окремих інспекційних органів не створено, оскільки, по суті, за характером своєї діяльності він сам є ін­спекцією, хоч окрім суто інспекційної діяльності, значна частина пов­новажень Держкомветмедицини полягає в управлінні системою вете­ринарної медицини. Проте в цьому органі завжди існує структурна ланка, як правило, управління ветеринарної інспекції, яка опікується питаннями інспектування і юрисдикційної діяльності.

Характер завдань, що стоять перед Комітетом, і специфіка роботи мають свої особливості, що відрізняють Комітет від більшості держав­них сільськогосподарських інспекцій, оскільки тут також, з одного бо­ку, завданням є боротьба з розповсюдженням хвороб тварин через не­додержання фізичними та юридичними особами спеціальних галузе­вих норм і правил, а з другого боку — безпосередня робота по боротьбі з цими хворобами, їх виникненням і розповсюдженням, а також надан­ня власне ветеринарно-лікарських послуг широкому колу суб´єктів.

Державний комітет ветеринарної медицини функціонує на підста­ві Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украї­ни «Питання Державного департаменту ветеринарної медицини» від ЗО серпня 2007 р. № 1075. Згідно з Положенням Державний комітет ве­теринарної медицини є центральним органом виконавчої влади.

Держкомветмедициии у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами ви­конавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, об´єднаннями громадян, а також відпо­відними органами іноземних держав, міжнародними кваліфікаційни­ми товариствами. Держкомветмедицини у межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства видає накази, організовує і кон­тролює їх виконання.

Організаційне становище Держкомветмедицини є особливим та­кож і тому, що це окремий державний орган, що не входить до структу­ри Мінагрополітики.

Держкомветмедицини будучи центральним органом виконавчої влади, виконує також низку важливих завдань, що характеризують його правове становище:

1.  участь, у межах своєї компетенції, у реалізації державної політи­ки у галузі ветеринарної медицини;
2.  здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю і на­гляду за якістю та безпекою сировини, продовольчої сировини, продук­тів та харчових продуктів (далі — продукція) тваринного походження, а також охорони території України від занесення з території інших дер­жав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин;
3.  узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розроблення пропозицій щодо удо­сконалення цього законодавства;
4.  розроблення та реалізація в установленому порядку комплексу заходів щодо:

•  охорони території України від занесення з території інших дер­жав або з карантинної зони збудників інфекційних хвороб тварин;
•  профілактики, діагностики інфекційних, інвазійних і незараз­них захворювань тварин та їх лікування;
•  захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей;
•  державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду за ви­робництвом доброякісної у ветеринарно-санітарному відношенні про­дукції тваринного походження;
•  державного ветеринарно-санітарного контролю за якістю вете­ринарних медикаментів і препаратів, кормів, кормових добавок;
•  скасування експлуатаційного дозволу та ветеринарних докумен­тів.

Державна інспекція охорони, відтворення водних живих ресур­сів та регулювання рибальства (Держрибінспекція) є спеціально вповноваженим органом державного нагляду в сфері охорони, відтво­рення водних живих ресурсів та регулювання рибальства в рибогоспо­дарських водних об´єктах України (у тому числі в усіх поверхневих, територіальних і внутрішніх морських водах, які використовуються (можуть використовуватися) для рибальства, вирощування чи розве­дення риби), в інших об´єктах водного промислу або об´єктах, які ма­ють значення для природного відтворення запасів риби та інших вод­них живих ресурсів, а також у виключній (морській) економічній зоні України та акваторіях у межах континентального шельфу України, який діє в Державному департаменті рибного господарства (Укрдерж- рибгосп), йому підпорядковується і входить до сфери управління Мі­ністерства аграрної політики України.

Основними завданнями Держрибінспекції є:

— здійснення охорони риби та інших водних живих ресурсів у ри­богосподарських водних об´єктах України (у тому числі в усіх поверх­невих, територіальних і внутрішніх морських водах, які використову­ються (можуть використовуватися) для рибальства, вирощування чи розведення риби), в інших об´єктах водного промислу або об´єктах, які мають значення для природного відтворення запасів риби та інших вод­них живих ресурсів, а також у виключній (морській) економічній зоні України та акваторіях у межах континентального шельфу України, у процесі рибальства, утримання, транспортування, переробки, зберіган­ня, реалізації, знищення риби та інших водних живих ресурсів;

—установлення обмежень та заборон при використанні водних живих ресурсів в окремих водоймах (їх ділянках) за погодженням цен­трального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища або його територіальних органів.