Проти збереження комерційних судів приводились наступні міркування: особливі комерційні суди є привілеєм для торговців, якою не користуються інші професії, тому з таким же успіхом можна вводити, наприклад, особливі суди для фабрикантів, для адвокатів, для моряків тощо. Всі спори повинні розглядатися тільки компетентними у праві суддями, які здатні оцінити факти з юридичної точки зору і підвести їх під правові норми. Стверджувалось, що при сучасній спеціалізації торгівлі, кожний торговець добре розумівся тільки у своїй вузькій спеціальності. Кодифікація торгового права пішла далеко вперед, в ній знайшли широке застосування засади цивільного права, які торгові люди не завжди добре знали. Спір цей так і не отримав остаточного рішення. Як компроміс комерційні суди або були скорочені чисельно, або отримали характер установ, додаткових до загальних судів.

У 1865 році комісія, під головуванням статс-секретаря В.П. Буткова висловилась за повну ліквідацію комерційних судів. Навпаки, інша комісія, затверджена у 1871 році, прийшла до висновку про необхідність розширення мережі комерційних судів, з підпорядкуванням їх особливій торговій палаті у Санкт-Петербурзі, а в якості касаційної інстанції - цивільному касаційному департаменту Сенату.

У цілому, з введенням Судових уставів наступило негативне відношення влади до організації особливих торгових судів, у результаті чого, ряд з них було закрито. Так, у 1867 році ліквідували комерційний суд у Новочеркаську, у 1878 році - у Тифлісі, у 1896 році - в Архангельську, у 1898 році - у Керчі, Кишиневі і Таганрозі. Справи, які відносились до підсудності комерційних судів, почали розглядатись загальними цивільними судами.

За законом від 24 липня 1875 року функції Одеського комерційного суду скоротились до ведення справ з торгової неспроможності, вексельним позовам і охороні торгового спадку.

Особливе місце серед великих реформ належало реформам місцевого самоврядування. В Одесі проблема місцевого самоврядування почала вирішуватись раніше, ніж в інших частинах Російської імперії. Записка про основні засади реформування міського самоуправління була складена професором Рішельєвського ліцею Одеси О.М. Богдановським 4 травня 1859 року. Як уже вказувалося, Положення про громадське управління Одесою було затверджене 30 квітня 1863 року і являло собою важливий крок вперед у порівнянні з таким же положенням для Москви (1862) і Санкт-Петербургу (1864). Це перш за все свідчило про те, що в Одесі раніше ніж в цілому по Російській імперії усвідомили необхідність реформи самоуправління і її положення багато в чому випередило процеси, які у 1870 році закінчилися реформою міського самоврядування в загальноросійському масштабі. Велику роль у цьому відіграла специфічність становища Одеси, якій з боку уряду приділялась значна увага. Одеса була третім за значенням після Санкт-Петербургу і Москви містом у державі. Також треба вказати на вплив європейських традицій самоврядування на суспільно-політичне життя цього чорноморського порту. Проведення в Одесі реформ міського управління у 1863-1872 рр. було значним кроком вперед у порівнянні з дореформеною організацією міського управління. На зміну становим засадам прийшло представництво, що базувалося на засадах майнового цензу.

Суть Городового положення 1870 року полягала у наступному: виборчим правом могли користуватися усі піддані Російської імперії, які досягли 25-го віку, постійно проживали у місті і регулярно сплачували податки на його користь. Виконавчим і господарсько-розпорядчим органом була міська управа, чисельність якої встановлювалась міською думою. Засідання міської думи призначались міським головою або за ініціативою гласних.

Міському громадському самоуправлінню надавалось право діяти самостійно у межах відведених йому повноважень. За губернатором і градоначальником зберігалось право нагляду за діями міської думи, але межі цього нагляду були точно визначенні і розгляд усіх справ про ,незаконність визначень Міського громадського управління, за новим Положенням надавалось Присутствію з міських справ, до якого входили: градоначальник, як голова комерційного суду, начальник митного округу, прокурор окружного суду, голова з`їзду мирових суддів, голова місцевої повітової земської управи і міський голова.

З проведенням поряд з судовою реформи міської у громадське життя міцно увійшов принцип всестановості. Значно зросло значення органів самоврядування, розпорядча влада перейшла до міських дум, а виконавча - до міських управ і їх голів.