У другій половині ХІХ століття в урядових кабінетах Російської імперії, на сторінках наукових видань, в журналах та газетах розгорілася досить гостра дискусія з приводу подальшої долі комерційних судів.

Справа в тому, що на той час загальною тенденцією у Європі стало скасування цих судів: ще у 1817 році їх було ліквідовано в Нідерландах, у 1868 - в Іспанії, в 1877 - у Німеччині, у 1888 - в Італії та Греції. При цьому слід зазначити, що в такій торговій і морській державі як Англія таких судів взагалі ніколи не існувало. Щоправда, захисники комерційних судів вказували на те, що в цій країні функції комерційних судів виконували суди в справах про неспроможність і суди з морських справ.

Поява комерційних судів у Російській імперії, як уже вказувалося, була історичною традицією. Але з іншого боку, головною причиною створення першого з них - Одеського комерційного суду, і в цьому слід погодитись з професором Г. Шершеневичем, були ,повільність провадження, хабарництво, повне незнання побутових умов торгівлі і промисловості з боку суддів, [21, с.41]. Застаріла судова система з її становою структурою вступала в гостре протиріччя з бурхливим розвитком промисловості і морської торгівлі в Одесі. Тому запровадження тут у 1808 році комерційного суду відповідало нагальним потребам і було цілком виправданим кроком, що і довели наступні півстоліття. Але проведення у 1864 році демократичної судової реформи, проголошення буржуазно-демократичних принципів судоустрою і судочинства зробили непотрібною цю ланку судової системи.

11 січня 1865 року імператорським указом була створена спеціальна комісія для складання Уставу торгового судочинства, яка після детального вивчення суті проблеми висловилася за ліквідацію комерційних судів. Отже, загальноєвропейська тенденція скасування комерційного судочинства докотилася і до Російської імперії. У 1867 році ліквідується комерційний суд в області війська Донського, в 1876 - в Тифлісі, в 1896 - в Архангельську, в 1898 - в Керчі, Таганрозі і Кишиневі. В тих комерційних судах, які продовжували діяти, спостерігалося поступове обмеження їх компетенції. Так, законом від 12 червня 1885 року всі залізничні справи були виведені з підсудності комерційним судам [145, №78. - Ст. 671]. З-під юрисдикції комерційних судів були вилучені також всі спори відносно пільг, хоча за Уставом про промисловість фабричну, заводську і ремісничу 1857 року вони були підсудні виключно комерційним судам [146, Ст.160]/

Таким чином, історичний хід розвитку комерційних судів сам по собі визначив їх подальшу долю. Зупинимося більш детально на оцінці всіх ,за, і ,проти,, які висовувалися тоді прихильниками і противниками існування комерційного судочинства в Російській імперії.

Перш за все, треба визначитися у тому, представники яких кіл були зацікавлені у збереженні комерційних судів і наскільки аргументованими були докази про доцільність їх збереження з точки зору загальнодержавних інтересів.

Як відомо, у другій половині ХІХ століття найбільш послідовними і настирними захисниками комерційних судів були торгові кола тих міст, де такі суди існували. Якби комерційні суди були життєвою необхідністю для всього купецького стану, то зрозуміло, що їх запровадження вимагали б торгові кола таких торгових центрів країни як Київ, Харків, Ростов, Рига, Батум, Казань та інші. Проте купецький стан цих міст виявляв вражаючу байдужість до подальшої долі комерційних судів. І навіть купці Тифлісу і Архангельська, де ці суди були ліквідовані, не вимагали їх відновлення, що вже породжувало сумніви про доцільність їх відновлення. Прихильники збереження комерційного судочинства були і в середовищі юристів-практиків: тих, хто мав відношення до їх діяльності, тобто, були зацікавленими особами. Але справи, пов'язані з торгівлею розглядали не тільки комерційні суди Одеси, Москви та інших міст, де вони ще існували. Судді окружних судів, наприклад, Києва і Харкова щоденно розглядали на своїх засіданнях не менше, а іноді і більше торгових справ і якби їх діяльність не задовольняла торгові кола останні вже давно поставили б питання про запровадження комерційних судів, або принаймні, постало б питання про незадовільну діяльність окружних судів у вирішенні торгових справ. Проте, цього не спостерігалося.

Головними доказами прихильників існування комерційних судів і аргументами проти передання їх повноважень окружним судам були наступні: а) діяльність суддів-купців не потребує фінансових затрат; б) комерційні суди сприяють розвитку торгівлі; в) при розгляді торгових справ більш обізнаними у їх специфіці є судді-купці, а не судді-юристи.

Проаналізуємо ці твердження. По-перше, не витримує критики посилання на фінансовий бік проблеми. Правосуддя у всі часи було і є нині найважливішою сферою діяльності держави і коли мова йде про справедливий і неупереджений суд, у крайньому разі дивною є постановка питання про економію коштів у цій справі. Слушним є твердження Д. Азаревича, який писав з цього приводу: ,Ніде бережливість не може принести стільки шкоди, як при застосуванні її до судових установ, [13, с.165]. По-друге, дійсно до середини ХІХ століття комерційні суди були прогресивними і сприяли розвитку торгівлі, оскільки існуюча судова система базувалася на становому критерії, була громіздкою, незграбною і не відповідала потребам розвитку підприємництва, промисловості і торгівлі. Але з середини ХІХ століття, особливо після судової реформи 1864 року навіть у тих містах, де збереглися комерційні суди ми не бачимо скільки-небудь значного піднесення торгівлі: у Кишиневі обсяг торгових операцій різко зменшувався, постійно коливався її стан в Одесі. Навпаки, в таких містах Миколаїв, Батум, Новоросійськ спостерігався справжній торговий бум. І це при тому, що там ніколи не було комерційних судів. Знову ж таки, громадськість тих міст, де комерційні суди існували, а потім були ліквідовані не проявляла ніяких зусиль для їх відновлення. Отже, висновок напрошується сам по собі: у другій половині ХІХ століття розвиток торгівлі ніяк не залежав від наявності чи відсутності комерційних судів.

Прихильники збереження комерційних судів були і серед юристів, але тільки тієї їх частини, яка безпосередньо мала відношення до комерційного судочинства, а отже, захищаючи комерційні суди вони захищали і свої особисті інтереси.

Не витримує критики і третій аргумент прихильників існування комерційних судів. Дійсно, торгові відносини своєрідні і дуже мінливі, писане право не завжди встигає за змінами, що відбуваються у цій сфері людської діяльності. Проте ці зміни не були такими , щоб у них не могли розібратися професійні судді, які мали юридичну освіту і відповідний рівень освіченості. Для цивіліста будь-яка торгова справа не перевищувала ступінь складності кожної з цивільних справ, які вони щоденно розглядали.

На середину ХІХ століття торгові відносини набули форми і змісту, які відповідали розвитку суспільства на той час, стали більш регламентованими юридично і процесуально. Цивільне судочинство стало складнішим, набуло більшого різноманіття, практичного досвіду і значно випереджало архаїчне комерційне судочинство. Як вказував Д. Туткевич, який мав дванадцятирічний стаж роботи у комерційному суді, за весь час роботи він розглядав тільки дві справи, які вимагали кваліфікованої допомоги від бухгалтерів [18, с. 10]. Більш складними для суддів були усні торгові угоди, але подібні справи мали солідну практику. Можна навіть говорити про застосування судового прецеденту при розгляді подібних справ.

Таким чином, навряд чи можна погодитись з твердженням, що юридичний характер торгових відносин і угод такий, що без допомоги досвідченого купця судді-юристу їх просто не зрозуміти. У 1892 році Міністерство юстиції звернулося до суддів окружних судів з запитом: чи виникають у них труднощі з розглядом торгових справ і чи існує необхідність у запровадженні комерційних судів. Всі суди Російської імперії(крім Полтавського) дали на цей запит негативну відповідь. Це не дивно, бо такої ж думки притримувались і провідні вчені-юристи того часу. Так, відкидаючи необхідність обов'язкової присутності у складі комерційного суду представників від купецького стану, Д. Азаревич відзначав: ,Кожний з юристів, які присвятили себе юрисдикції у торгових справах має можливість набути достатніх для цього знань, [13, с.154]. А професор Г. Шершеневич продовжував: ,Торговий обіг постійно висовує нові форми угод... для юриста ця обставина навряд чи має утруднення: маса нових юридичних відносин лише за формою є новими. Досвідчений і теоретично підкований юрист легко може розгледіти під побутовою оболонкою знайомі йому юридичні форми, [21, с.49].

Доступність торгових справ аналізу юриста знаходить своє підтвердження і в тому, що апеляційні суди розглядали ці справи без участі купців і, як показує аналіз цих рішень, їх характеризує глибоке розуміння суті як торгових відносин взагалі, так і конкретних торгових справ зокрема.

Ще раз підкреслимо: до середини ХІХ століття професійні судді, які не мали юридичної освіти і відповідної правової підготовки дійсно потребували допомоги представників купецького стану і введення їх до складу комерційних судів було цілком виправданим. Але з середини ХІХ століття, коли спостерігався бурхливий розвиток юридичної освіти і науки, у всіх юридичних навчальних закладах стали викладати торгове право і ця потреба відпала.

Ще одним аргументом, який висовували на підтримку комерційних судів їх прихильники була необхідність оперативного розгляду торгових справ. Дійсно, судова тяганина, яка була характерною для судової системи Російської імперії не могла задовольняти потреби динамічного розвитку промисловості і торгівлі. Але більш правомірним на той час було ставити питання про удосконалення роботи загальних судів. Тим більше, аналіз судової практики показував, що і в комерційних судах були випадки, коли справи розглядалися роками.

Отже, приведені аргументи прихильників збереження комерційних судів у судовій системі Російської імперії після проведення судової реформи 1864 року не є незаперечними.

Крапку у цій дискусії дасть змогу поставити відповідь на питання: а чи відповідали комерційні суди вимогам, які ставилися перед судовими установами на той час? Частина суддів комерційного суду не мала юридичної освіти, тобто, не були професійними юристами. Порушувався також принцип всестановості, проголошений Судовими уставами 1864 року - ці судді представляли купецький стан і безумовно захищали інтереси цього стану.