2) бухгалтери, касири і взагалі особи, що знаходилися при конторі позивача або відповідача;

3) посадові особи, уповноважені від казенних місць, кредитних установ міських спілок.

Присяжними стряпчими визнавалися тільки особи, занесені комерційним судом до особливого списку. Закон не встановлював вимог особливого цензу для таких осіб, але внесення їх до списку присяжних стряпчих, а також виключення з нього залежало від суду.

Місцева підсудність комерційного суду поширювалася на місто і повіт того міста, де було затверджено даний суд. Ця підсудність за загальним правилом визначалась місцем проживання відповідача (ст. 154 Уставу торгового судочинства), що надавало позивачу можливість використати тимчасове знаходження відповідача в судовому окрузі комерційного суду для позову до нього.

Як виняток, справа могла бути підсудною комерційному суду, якщо предмет спору - товар, судно тощо, знаходились у тому ж місці, де був комерційний суд, навіть. якщо відповідач і проживав у іншому місці.

Сторонам надавалось право, при укладанні торгової угоди, завчасно призначати для розгляду можливого спору місто, в якому функціонував комерційний суд.

До предметної підсудності комерційного суду були віднесені позови з торгових обігів, справи про торгову неспроможність, справи з скарг на купецьких приказчиків і на інших торгових осіб, спори між партнерами, справи з торгових зобов'язань, які укладались на біржі шляхом маклерських записок тощо.

З підсудності комерційному суду були виведені справи за позовами залізниць, справи з купівлі-продажу на готівкові гроші в рядах, крамницях, на ринках, торгах і ярмарках, справи ремісників між собою і з іншими особами з вимогами винагороди за особисту працю без якого-небудь постачання матеріалу і кредитування, а також, всі спори з торгівлі, які не перевищували 150 рублів

На комерційні суди покладалися і деякі охоронні функції; так, від них залежало отримання дозволу на продовження торгівлі у випадку смерті підприємця, або одного з його товаришів (т. X, ч. I, Законов гражданских, приложение к ст. 1238 )

На початку XX століття питання про доцільність збереження особливих комерційних судів продовжувало дискутуватись як в середовищі юристів, так і в середовищі підприємців. Зміст цих дискусій мало чим відрізнявся від тих, що ми вже розглянули. Противники їх існування знову ж таки зауважували, що історично комерційні суди були пов'язані з становою організацією суспільства, ліквідація якої робить непотрібним функціонування особливих судів. Вони стверджували, що демократизація суспільного ладу вимагала створення єдиного для всіх суду. Існування у суспільстві різних судів неминуче приводило до колізій у судочинстві, викликало нарікання про розмежування підсудності. Поєднанням юридичного і купецького елементів не забезпечувалася рівність всіх членів судової колегії: думка освіченого юриста завжди мала першочергове значення . Докази противників особливих комерційних судів зводилися до заперечення виключення торгового права з цивільного. Вони підкреслювали, що дух торгівлі настільки охопив усі майнові відносини, що поділ приватного права на цивільне і торгове не має ніякого сенсу.

Прибічники комерційних судів нічого оригінальнішого не вигадали і знову ж таки, як і раніше, відповідали, що в галузі торгових відносин багато чого регулюється не законом, а звичаєм, а отже, при швидкому розвитку торгового обігу виникають нові звичаї, за якими не може встигнути ніяка кодифікація. Виборні від купецького стану знають ці звичаї і, взагалі, можуть краще за професійних суддів орієнтуватися у справах, які мав розглядати комерційний суд. Як відзначав відомий юрист Д. Генкін: ,Торгові відносини, як і раніше продовжують відрізнятися своїм духом від загальноцивільних, торгове право зберігає свою відокремленість. Тому, - продовжував Д. Генкін, - комерційні суди мають бути збережені. Сучасне господарське життя надзвичайно ускладнилось, загальна юридична освіта недостатня, необхідні судді спеціально ознайомлені з даним ракурсом життя. У зв'язку з цим, питання про доцільність існування особливих комерційних судів включається до більш загального питання про необхідність організації поряд з загальними - судів спеціальних, [154].

Щоб покінчити з питанням про долю комерційних судів, слід вказати і на те, що за суттю вони не задовольняли навіть купецький стан тих міст, де ці суди все ще існували: купці виказували бажання мати свій особливий суд, вільний від присутності урядового елементу. Такий висновок можна зробити з намагання ряду міст Російської імперії створити у себе арбітражні суди. Так, в Одесі з 1888 року поряд з Одеським комерційним судом починає функціонувати арбітражний суд. Проте ця ініціатива не отримала схвалення ні в урядових структурах, ні в суспільстві. Прохання про надання висновкам арбітражного суду сили судових рішень, направлене Міністру юстиції, залишилося без задоволення, що призупинило прагнення інших міст до запровадження там арбітражних судів.

Зробимо висновки. Великі реформи другої половини ХІХ століття суттєво вплинули на відношення як законодавця так і суспільства до комерційних судів. Проголошені судовою реформою 1864 року демократичні принципи судоустрою і судочинства зробили непотрібним самостійне комерційне судочинство. Все це призвело до масової ліквідації комерційних судів на теренах Російської імперії.

Комерційні суди в Санкт-Петербурзі і Москві діяли до листопада 1917 року, коли радянська влада Декретом про суд № 1 їх повністю ліквідувала. Одеський комерційний суд був ліквідований постановою Народного секретаріату УНР 4 січня 1918 року. Але у зв'язку з частою зміною влади у ті часи, Одеський комерційний суд з перервами проіснував аж до лютого 1920 року.