Зміна і припинення спадкового договору можливі на загальних або на спеціальних підставах.

За загальним правилом це допускається лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або припинення договору вчиняється в такій самій формі, у якій був вчинений договір. Проте угодою сторін може бути передбачений спрощений порядок зміни або припинення спадкового договору за погодженням сторін[140].

Винятки із загального правила щодо добровільності зміни або припинення договору можуть бути передбачені договором або безпосередньо законом.

Оскільки спадковий договір є підставою виникнення зобов'язань, то при вирішенні питань його зміни, розірвання, припинення тощо, мають враховуватися відповідні загальні вимоги щодо зобов'язань.

Загальним принципом зміни зобов'язань є згода на це всіх учасників зобов'язання. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом (ст. 525 ЦК України).

До числа найбільш поширених випадків зміни зобов'язання, спеціально передбачених у ЦК України, є заміна його суб'єктів. Це може бути заміна кредитора (відступлення права вимоги) або заміна боржника (делегація).

Оскільки спадковий договір за своєю природою є двостороннє зобов'язуючим (або взаємним), тобто, таким, у якому кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, то на практиці виділити щодо нього окремо відступлення права або переведення боргу не завжди можливо. Тому в таких випадках виникає певний гібрид - суміш двох цих інститутів, який в літературі пропонується позначати узагальнюючим терміном "заміна сторони у договорі (зобов'язанні)". При цьому заміна сторони взаємного зобов'язання має відбуватися на основі застосування тієї норми, яка передбачає більш жорсткі правила заміни. Наприклад, якщо заміна кредитора в зобов'язанні, за загальним правилом, не потребує згоди боржника (ст. 516 ЦК України), а боржник може бути заміненим іншою особою лише за згодою кредитора (ст. 520 ЦК України), то заміна сторони у двосторонньому зобов'язанні, що виникає з договору спадкування, можлива тільки зі згоди іншої сторони договору.

Разом з тим, сказане не означає, що сторони у спадковому договорі, взагалі позбавлені можливості окремо передати права вимоги і окремо переведення боргу. Наприклад, набувач може поступитися іншій особі своїм правом вимагати передачі майна після смерті відчужувача, залишивши при цьому за собою виконання обов'язку щодо виконання розпоряджень відчужувача). Тобто у цьому випадку має місце лише відступлення права вимоги, яке не супроводжується переданням боргу набувачем.

Що стосується заміни кредитора, яким до моменту своєї смерті виступає відчужувач, а після смерті останнього - набувач, то тут слід звернути увагу на таке. Заміна кредитора можлива у випадках, коли це не заборонено договором або законом. Так, ст. 515 ЦК України не допускає заміну кредитора в зобов'язанні, яке нерозривно пов'язано із особою кредитора. Це означає, що у випадках, коли сторони спадкового договору пов'язують його вимоги з особистістю одне одного, заміна сторін в ньому неможлива, особливо, коли йдеться про заміну відчужувача.

Підставами заміни кредитора (у випадках, коли вона не суперечить умовам спадкового договору), можуть бути: 1) цесія (відступлення права вимоги) - передання ним своїх прав іншій особі; 2) правонаступництво (спадкування після смерті фізичної особи - набувача, який не встиг вступити у володіння майном відчужувача або після реорганізації юридичної особи - набувача);        3) суброгація - виконання зобов'язання за боржника третьою особою із вступом зазначеної особи у права кредитора; 4) інші підстави, встановлені законом (частина 1 та 2 ст. 512 ЦК України).

При цьому слід взяти до уваги, що, хоча заміна кредитора можлива з різних підстав, але практично найбільш важливою з них залишається цесія - відступлення права вимоги, тобто, передання кредитором своїх прав у зобов'язанні іншій особі, що здійснюється за допомогою спеціального правочину, який у спадковому договорі має вчинятися у такій самій формі, що й сам спадковий договір, тобто, з нотаріальним посвідченням.

В результаті цесії - перший кредитор (цедент) перестає бути учасником зобов'язання і замість нього в зобов'язання вступає нова особа - цесіонарій. При цьому міняється суб'єктний склад зобов'язання, але зміст його залишається тим, що був.

Оскільки цесія відбувається у повному обсягу, до цесіонарія переходить не тільки саме право вимоги, але і можливість використати засоби його забезпечення, передбачені колишніми суб'єктами зобов'язань (стягнення неустойки тощо).

Іншим випадком заміни осіб в зобов'язанні є перевід боргу (делегація). На відміну від цесії, тут має місце заміна не уповноваженої, а зобов'язаної сторони, якою до моменту виконання розпоряджень відчужувача є набувач, а після цього - відчужувач або призначена ним для виконання спадкового договору особа.

Як і у випадку цесії, відбувається зміна суб'єктного складу зобов'язання при збереженні змісту останнього. При цьому, оскільки здатність боржника (набувача) виконати зобов'язання, відіграє істотну роль, перевід боргу можливий тільки за згодою кредитора (ст. 520 ЦК Україна).

З одного боку, це обмежує можливості переводу боргу, але з іншого - дозволяє проводити заміну боржника навіть у цих зобов'язаннях, пов'язаних з особою їх учасників: виявляючи свою згоду на переведення боргу, кредитор оцінює і перспективи виконання зобов'язання новою особою, фактично має місце досягнення нової угоди. Тому делегація можлива і в спадковому договорі, де особа виконавця є визначальною.

У зв'язку з цим переведення боргу можна вважати багатостороннім договором, в силу якого первісний боржник по зобов'язанню за згодою кредитора переводить свій обов'язок на нового боржника (вибуваючи, таким чином, з цього зобов'язання).

Переведення боргу також має оформлятися письмово з нотаріальним посвідченням.

Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником. При цьому висування заперечень проти вимог кредитора - це право, а не обов'язок нового боржника. Тому він може беззастережно (наприклад, з морально-етичних міркувань) виконати зобов'язання першого боржника в межах боргу, який до нього перейшов.

Доля засобів забезпечення, що існували до переводу боргу, вирішується диференційовано.

Так, порука і встановлена іншою особою застава з переводом боргу, як правило, припиняються. При цьому поручитель або заставодавець можуть виступити гарантами виконання зобов'язання і новим боржником, але для цього необхідна їхня заново виявлена згода.

Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 523 ЦК України)[141]. При цьому первісний боржник у зобов'язанні займає місце майнового поручителя (ст. 583 ЦК України). У випадку наступної заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому такою заставою, остання припиняється.

Що ж до неустойки, завдатку, притримання, банківської гарантії, то вони при делегації зберігаються автоматично, оскільки збереження їхнього існування не порушує права та інтереси інших осіб.

Часткова заміна осіб у зобов'язанні можлива на підставі ст. 525 ЦК України, за змістом якої допускається можливість будь-якої зміни умов зобов'язання за згодою його сторін. Отже, можна зробити висновок, що суб'єкти зобов'язання можуть укласти договір про часткове переведення боргу (так само як і про часткову цесію).

Припиненням зобов'язання називається ліквідація з передбачених законом або договором підстав існування суб'єктивних прав і обов'язків, які складають його зміст.

Припинення зобов'язань настає внаслідок виникнення правоприпиняючих юридичних фактів, котрі можуть бути тільки правомірними юридичними діями або подіями. Правопорушення не припиняють зобов'язання, а тягнуть перетворення договірних правовідносин у правовідносини відповідальності.

Ст. 598 ЦК України не визначає вичерпно підстави припинення зобов'язання, встановлюючи, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, передбачених договором або законом.

При цьому припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Необхідною умовою тут є визначеність у договорі або в законі підстав для однобічного припинення зобов'язання. Так, згідно зі ст. 615 ЦК України в разі порушення зобов'язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі, відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється. Право сторін стосовно до припинення повністю або частково договірних зобов'язань виражається в принципі "свободи договору" (ст. 627 ЦК) Однак це не виключає можливості встановлення в законі заборони припиняти визначені зобов'язання за згодою сторін

Ідеальною підставою припинення зобов'язання є його виконання. Дії, спрямовані на виконання зобов'язання, можна вважати односторонніми правочинами. При цьому  припинення зобов'язання тягне лише належне його виконання (ст. 599, 526 ЦК України).

Зобов'язання припиняється також шляхом передання відступного, але за умови, що на те є згода сторін договору. Відступне - це певне майно, що передається замість виконання зобов'язання боржником кредиторові за згодою останнього і тягне припинення зобов'язання. Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК України).

Новація (оновлення зобов'язання) - має місце у тому випадку, коли зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (ст. 604 ЦК України).

Нове зобов'язання може відрізнятися від попереднього своїм змістом (характером прав і обов'язків, їх об'ємом, порядком виконання тощо). Для того, щоб новація відбулася, сторони мають домовитися про припинення зобов'язання, що існувало раніше, і заміну його новим зобов'язанням.

Оскільки нове зобов'язання скасовує старе, то новація припиняє всі додаткові зобов'язання, що забезпечують виконання колишнього зобов'язання, якщо сторони не домовилися, що ті продовжують свою дію. Однак, якщо має місце не новація, а проста зміна якоїсь умови договору, то додаткові зобов'язання свою дію зберігають.

Припинення зобов'язання, що ґрунтується на спадковому договорі, можливе також шляхом прощення боргу, тобто звільнення кредитором боржника від його обов'язків (ст. 605 ЦК України).

Боржник (наприклад, набувач) має право заперечувати проти зняття з нього боргу, але тільки доти, доки не настав строк виконання зобов'язання. Якщо строк виконання зобов'язання настав, то боржник або має виконати зобов'язання, або зобов'язаний прийняти звільнення від боргу.

Неможливість виконання припиняє зобов'язання, якщо вона викликана обставинами, за які жодна із сторін не відповідає.

Якщо ж неможливість виконання виникла внаслідок порушення зобов'язання, то воно не припиняється, а трансформується в додаткові обов'язки (відшкодувати заподіяні збитки, сплатити штраф тощо). Наприклад, якщо неможливість виконання зобов'язання виникла навіть за обставинами, що не залежать від боржника, але після прострочення з його сторони, то він, як сторона, що порушила зобов'язання, несе відповідальність згідно з правилами частини 2 ст. 612 ЦК.