Фактично, єдиним видом юридичної відповідальності за подання скарг, що містять образи і наклеп у вітчизняному законодавстві, є цивільно-правова відповідальність. Згідно ст. 275 Цивільного кодексу України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Цивільно-правовому захисту підлягає особа, стосовно якої поширені відомості, що не відповідають дійсності, або викладені неправдиво, які порочать її честь, гідність чи ділову репутацію, або завдають шкоди її інтересам. Особи, відносно яких поширені такі відомості, вправі поряд із їх спростуванням вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням.

Цивільно-правова відповідальність передбачена також для суб'єктів звернення у вигляді відшкодування втрат, зроблених органом виконавчої влади у зв'язку із перевіркою скарг, що містять завідомо неправдиві відомості.

Крім суб'єктів звернення, як відмічалося вище, відповідальність за порушення законодавства, що регламентує порядок провадження за скаргою, несуть також суб'єкти вирішення справи. Закон України "Про звернення громадян" (ст. 24) встановлює, що посадові особи, винні у порушенні цього Закону несуть цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність, що передбачена законодавством України. Однак діюче цивільне і кримінальне законодавство не включають норм, які б прямо передбачали відповідальність за порушення вказаного закону. Таким чином, як відмічає В.І. Антипов, мова може йти тільки про норми, які передбачають відповідальність за дії чи бездіяльність, які певним чином пов'язані з розглядом звернень, зокрема скарг, громадян [319, c. 57].

У відповідності з Цивільним кодексом України, особа може звернутися з позовом про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органом державної влади або його посадовою чи службовою особою. Згідно ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними діями органу державної влади або його посадовою чи службовою особою при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу чи особи.

Потребує уточнення теоретична конструкція підстав настання цивільно-правової відповідальності органів виконавчої влади та їх посадових осіб, яка запропонована Д.М. Бахрахом. На його думку, така відповідальність настає при наявності таких умов: 1) здійснено протиправне діяння; 2) заподіяна майнова шкода; 3) існує причинний зв'язок між неправомірними діями та шкодою; 4) шкода заподіяна з вини органу, його посадової особи [320, c. 163].

Шкода, заподіяна громадянину внаслідок невиконання або неналежного виконання органом виконавчої влади (посадовою особою) покладених на нього обов'язків може виражатися як в матеріальній, так і в моральній формі. У зв'язку із цим, законодавець чітко закріплює правило про обов'язок організації відшкодування не тільки матеріальної, але і моральної шкоди громадянину. Право на відшкодування моральної шкоди передбачене ст. 23 Цивільного кодексу України (ЦКУ), а ст. 1167 даного закону визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду не залежно від вини особи чи органу які заподіяли шкоду передбачені ч. 2 ст. 1167 ЦКУ. Обов'язок відшкодування моральної шкоди, що закріплений у Цивільному кодексі України, дублюється і у Законі України "Про звернення громадян". Так, згідно ч. 2 ст. 25 вказаного закону, громадянину на його вимогу і в порядку встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі, визначається судом.

У разі задоволення скарги, законодавство зобов'язує орган (посадову особу), що прийняли неправомірне рішення, вчинили неправомірні дії чи допустили бездіяльність, які оскаржувалися, відшкодувати суб'єкту звернення завдані йому матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу і втрачений за цей час заробіток.

За вчинення, при виконанні посадовими (службовими) особами своїх обов'язків щодо розгляду і вирішення скарг, суспільно-небезпечного діяння, що містить ознаки злочину, законодавством передбачена кримінальна відповідальність. Злочини, вчинені посадовими (службовими) особами при виконанні покладених на них обов'язків щодо розгляду і вирішення скарг кваліфікуються як злочини у сфері службової діяльності. Окремими вченими криміналістами не безпідставно відмічається, що "по своїм об'єктивним можливостям заподіяти шкоду, або створити загрозу її заподіяння суспільним відносинам у галузі економіки і політики, власності, захисту політичних, трудових, майнових, інших прав і свобод громадян і правопорядку у цілому, злочини у сфері службової діяльності слід розглядати як такі, що становлять значну суспільну небезпеку" [321, c. 5].

З об'єктивної сторони, злочини у сфері службової діяльності характеризуються наявністю таких ознак:

1. Порушення службовою особою обумовлених її посадовим становищем обов'язків.
2. У результаті таких дій службової особи була заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
3. Мав місце причинний зв'язок між злочинними діями службової особи та наслідками, що настали (за винятком злочинів з формальним складом - наприклад службове підроблення ст. 366 ККУ).

Порушення службовою особою обумовлених її службовим становищем обов'язків щодо розгляду скарг, що тягне за собою кримінальну відповідальність, може бути виражене у таких формах:

1. Службова недбалість.
2. Зловживання владою або службовим становищем.
3. Перевищення влади або службових повноважень.
4. Службове підроблення.

Службова недбалість у провадженні за скаргою характеризується невиконанням або неналежним виконанням службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до цих обов'язків, наслідком чого є заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремим громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Прийняття зі скарги завідомо неправомірного рішення, або умисне вчинення із корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, або в інтересах третіх осіб, інших дій з порушенням законодавства, що регламентує провадження за скаргою, якщо це спричинило істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремим громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, може бути кваліфіковане за ст. 364 ККУ - "Зловживання владою або службовим становищем".

Умисне вчинення службовою особою у провадженні за скаргою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремим громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, тягнуть за собою відповідальність передбачену ст. 365 ККУ - "Перевищення влади або службових повноважень".

Адміністративна відповідальність встановлюється для посадових осіб за порушення законодавства про розгляд скарг, які за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальну відповідальність. Фактично єдиним правопорушенням у сфері розгляду та вирішення скарг, за яке Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 2123) передбачена адміністративна відповідальність для посадових осіб у вигляді накладення штрафу, є неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до Законів України "Про інформацію" або "Про звернення громадян".

За порушення функціональних обов'язків (трудової дисципліни) пов'язаних з розглядом та вирішенням скарг посадові та службові особи органів виконавчої влади несуть дисциплінарну відповідальність. Дисциплінарна відповідальність державних службовців регламентується Кодексом законів про працю України (КЗпПУ) [322] та Законом України "Про державну службу" [323]. Крім того, дисциплінарна відповідальність окремих категорій працівників визначається статутами та положеннями про дисципліну. У літературі висловлюються досить вагомі аргументи проти регламентації дисциплінарної відповідальності у відомчих підзаконних актах. Наприклад, В.Л. Коваленко зауважує, що існуючий порядок застосування дисциплінарних стягнень не відповідає вимогам ст. 92 Конституції України, яка встановлює, що "організація і діяльність органів виконавчої влади та основи державної служби" та "діяння, які є... дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них" повинні визначатися виключно законами України. Крім того, на його думку, такий порядок "не враховує достатньою мірою особливості правового статусу державних службовців різних типів і видів державної служби" [324, c. 424].

На підставі норм Кодексу законів про працю України та Закону України "Про державну службу" можна визначити наступні види дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків пов'язаних із розглядом скарг: догана, звільнення (ст. 147 КЗпПУ); попередження про неповну службову відповідність, затримка до одного року присвоєння чергового рангу або призначення на вищу посаду державної служби (ст. 14 Законом України "Про державну службу").

Дисциплінарне стягнення накладається органом, якому надано право прийняття на роботу державного службовця або вищестоящим органом - для працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутом, положенням чи іншим нормативним актом про дисципліну. При застосуванні дисциплінарного стягнення вважається на ступінь тяжкості вчиненого правопорушення і заподіяну ним шкоду, обставини за яких було вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Значну роль у забезпеченні дотримання державними службовцями законодавства про розгляд скарг, відводиться заходам дисциплінарного впливу в Указі Президента України "Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянам конституційного права на звернення". У даному акті підкреслюється необхідність посилення персональної відповідальності посадових та службових осіб за забезпечення належної організації роботи зі зверненнями (у т.ч. зі скаргами) громадян та результатами вирішення порушених у них питань. При цьому відмічається, що рівень роботи посадових та службових осіб із зверненнями громадян має розглядатися як важливий критерій оцінки їх професійного рівня, відповідності займаній посаді, а також можливості просування таких осіб по службі.