1 Попов В. Л. Судебно-медицинская экспертиза: Справочник.- СПб., 1997; Судебная экспертиза // Руководство для следователей / Под ред. Н. А. Селиванова и В. Л. Спеткова.- М, 1998.

Варто згадати про можливості судово-медичної експертизи щодо ідентифікації людини за умов виявлення невпізнаного труна. Уже тривалий час використовують методику ідентифікації людини за останками кісток обличчя та черепом трупа, який розклався. Є судові спеціалісти - медики, які досліджуючи трупи, піддані значному розкладові, у змозі відновити капілярні узори на руках.

Як відомо, у практику запроваджено генотипоскопічну судово-медичну експертизу, за допомогою якої ідентифікують особу за ознаками крові, встановлюють походження (належність) частин тіла одній людині, її стать тощо.

Судово-медична експертиза речових доказів призначається як на початковому, так і на подальшому етапі провадження у справі. Проведенням такої експертизи встановлюється наявність, походження, конкретна чи групова належність виділень організму людини, виявлених на місці події, на знаряддях убивства, тілі та одязі потерпілого, підозрюваного, на інших об'єктах. Досліджують кров, потожирові виділення, сперму, слину, вміст кишечника, інші виділення, волосся тощо. Цитологічному дослідженню піддають частими шкіри, клітини внутрішніх органів і кісток.

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою речових доказів:

-    чи наявна на об'єктах дослідження кров людини;

-    до якої групи і тину належить вона;

-    який термін утворення плям крові; їх регіональне походження;

-    чи є на об'єктах сперма, її група;

-    волосся належить людині чи тварині;

• з якої частини тіла досліджувані волосини, вони вирвані чи випали;

-        чи відповідає волосся волоссю конкретної особи тощо. До питань, що вирішуються генотипоскопічною експертизою (молекулярно-генетичним методом), відносять:

-    чи належать кров, сперма, волосини підозрюваній особі;

-    чи належать частини тіла одній або різним людям;

• кому належали частини трупа (кров, волосся тощо) - особі жіночої чи чоловічої статі та ін.

Допити свідків. Допит очевидців та інших свідків також проводиться після огляду місця події та трупа. У справах про вбивства основними групами свідків виступають:

-    очевидці вбивства;

-    особи, які першими побачили (виявили) труп;

-    особи, що повідомили про подію в міліцію;

-    особи, що останніми бачили вбитого живим;

• особи, які незадовго до вбивства чи після нього бачили біля місця події громадян, що видалися підозрілими;

-     особи, що перебували поблизу (в районі) події;

-     водії транспорту;

-     родичі;

-     товариші;

-     колеги по роботі;

-     сусіди потерпілого;

-     інші особи, що знали загиблого.

Під час допиту осіб, що першими знайшли труп, з'ясовують, коли і як свідок опинився на цьому місці; хто ще був із ним; чи знає він загиблого; чи був на момент виявлення потерпілий ще живим; чи називав він злочинця; що було зроблено свідком для надання допомоги. Якою була поза потерпілого, стан його одягу, які зміни вніс свідок до прибуття слідчо-оперативної групи (чи змінювалася поза, витиралася кров, які предмети бралися в руки, перекладалися на інші місця тощо).

У ході допиту осіб, які останніми бачили вбитого живим, з'ясовують: коли, де, за яких обставин свідок бачив потерпілого, як він опинився на цьому місці, хто ще був із ним і з потерпілим; про що вони говорили, що робили, куди йшов потерпілий, куди йшли інші люди, які також були на цьому місці; кого свідок зустрічав до і після розставання з потерпілим.

Допитом свідків, що були поблизу місця події, з'ясовують: як і чого вони там опинились, кого там бачили, що чули, які особи видались їм підозрілими і чому, які прикмети цих осіб, що вони робили, куди йшли, до кого зверталися, про що розмовляли між собою.

Коли допитують очевидців, намагаються одержати інформацію про те, коли і як вони потрапили на місце події; за яких умов спостерігали подію; чи знають убитого чи вбивцю; у яких відносинах допитувані були з ними; прикмети кожної особи (зовнішність нападника і жертви, їхні взуття, одяг тощо), як ці особи прибули на місце, як називали один одного, їхня зброя (чим були озброєні), дії кожного (у які частини тіла вони завдавали удари, чим саме, їх послідовність), поведінка потерпілого, чи не провокував потерпілий напад; чи чинив опір; що казав, кричав; що злочинці взяли від жертви; що вони залишили на місці; яким шляхом пішли з місця нападу; чи не були вони поранені, чи не падали; яких змін зазнала обстановка місця події.

У ході допиту членів сім'ї, сусідів, співпрацівників потерпілого з'ясовуються обставини його залишення місця помешкання, роботи, обставини, що передували вбивству; його відносини з оточенням; поведінка перед убивством; його характеристика, зокрема емоційна стійкість; у якому одязі загиблий пішов із дому, які речі, гроші були в нього при собі; якими були його наміри; чи не було в нього останнім часом якихось відхилень від звичного способу життя; чи не казав він про наявні його життю, здоров'ю загрози або загрози іншим особам, про які йому було відомо; чи він комусь не погрожував; у якому стані були його комерційні та інші справи; чи були на цьому ґрунті певні конфлікти; кому була вигідною його смерть.

Допитувані цієї групи можуть надати слідчому щоденники, записники, фотографії, документи, зразки викрадених речей, розповісти про зв'язки потерпілого, скласти схему цих зв'язків. Це особливо важливо у справах про вбивства на замовлення комерсантів, які можуть перебувати у певній залежності від партнерів, прізвища яких не фігурують у вилучених матеріалах справи, документах. Про них знав тільки вбитий і, можливо, хтось із його близького оточення.

Свідки в усіх подробицях допитуються про особу підозрюваного: його психологічну і соціальну характеристику, відносини із загиблим, його уподобання, смаки, дії та місця перебування па день убивства; про причетність до факту вбивства, інтерес у позбавленні життя потерпілого тощо.

Питання, що їх необхідно з'ясувати у ході допиту потерпілого (якщо було вчинено замах на вбивство):

-    про місце, час, мотиви, мету замаху;

-    чи не могли дії потерпілого спровокувати напад;

-   у яких відносинах перебував потерпілий із підозрюваним і хто знав про їхні стосунки;

-  що передувало злочину;

-   чи не було з боку підозрюваного погроз убивством і хто про це знає.

Під час допиту потерпілого необхідно застосувати звукозапис. Окрім цього, слід вилучити і долучити до справи:

-    записники потерпілого, фотознімки, документи;

-    зображення або зразки викрадених предметів;

-    зразки почерку потерпілого;

-   медичні документи, облікові матеріали військкоматів тощо. Однією з основних початкових слідчих дій виступає допит

підозрюваного. Тактичні прийоми його проведення вибираються залежно від обсягу і характеру інформації про обставини вбивства, його учасників, підстав для затримання підозрюваного, особливостей його особи й поведінки тощо.

На момент першого допиту підозрюваного слідство, здебільшого, ще не має повної інформації про обставини вбивства та його учасників. Через це у ході допиту підозрюваного не варто поспішати з використанням цих даних. Частіше за все допит починається із запитання підозрюваному про те, що він може пояснити з приводу виниклої щодо нього підозри.

У випадках, коли підозрюваний визнає себе винним і дає правдиві показання про обставини вбивства, свою участь у ньому, повинні застосовуватись тактичні прийоми щодо деталізації його показань. Рекомендується з'ясувати, як давно він знайомий з потерпілим, які були між ними відносини, за яких умов, коли і де вони зустрічались у день убивства, як проводили час, чи виникала між ними сварка, її причини, які ушкодження і з використанням якого знаряддя вони спричинялися загиблому, в якій позі перебував потерпілий в момент заподіяння йому смертельного поранення, як щодо нього розташовувався підозрюваний. Бажано одержати якомога детальніші показання про обстановку та обставини злочину, деталі, які можуть бути відомі тільки особі, що вчинила злочин.

У підозрюваного з'ясовують також шлях, яким він рухався, покидаючи місце вбивства; кого зустрічав; чи чистив свій одяг і взуття; де зараз цей одяг і взуття, знаряддя вбивства; які дії щодо приховання вбивства він виконував; кому розповідав про злочин тощо.

Показання підозрюваного для їх перевірки та оцінювання, для виявлення та усунення суперечностей порівнюються з даними, що наявні в інших матеріалах кримінальної справи.

У випадках, коли підозрюваний не повністю визнає або зовсім не визнає своєї вини, а в слідчого бракує достатньої викривальної інформації, також використовують тактичний засіб деталізації показань. За умов висування неправдивого алібі підозрюваний із максимальною ретельністю допитується про те, як, коли і з ким проводив час, що збігається з часом убивства. У подальшому показання підозрюваного перевіряються, і на наступних допитах йому пред'являється викривальна щодо його вини інформація (наприклад, про наявність слідів крові на його одязі, тілесних ушкоджень; виявлення в нього знаряддя вбивства та речей потерпілого тощо; пред'явлення доказів перебування підозрюваного на місці вбивства - свідоцьких показань про це, протоколу огляду, в якому зафіксовано виявлення на місці вбивства речей, що належать підозрюваному; висновку експерта про виявлення на місці події різноманітних слідів підозрюваного і т. ін.).

Доволі складні ситуації виникають, коли підозрюваний визнає факт зустрічі з потерпілим незадовго до його смерті, заявляючи при цьому, що залишив потерпілого у колі не знайомих йому людей. У таких ситуаціях також використовують деталізацію показань, конструюють "допущення легенди" чи "викриття неправди", а також зміну темпу допиту, застосування чинника раптовості. Встановленню (перевірці та оцінюванню) підлягають не лише такі показання, що видаються слідчому необ'єктивними, а й ті, що па перший погляд є достатньо достовірними.

Наступний (подальший) етап розслідування повинен забезпечити подальшу реалізацію загального розгорнутого плану. Першочергово слід уточнити окремі його пункти з урахуванням особливостей наявної слідчої ситуації: долучити нові слідчі версії, додаткові слідчі та інші дії.

Основними завданнями подальшого етапу розслідування вбивств є встановлення:

-    чи цей злочин учинено виявленим підозрюваним;

-    чи були співучасники і хто вони;

-    за яких обставин вчинено вбивство;

-    які причини і умови могли цьому сприяти.

Залежно від виду, способу вбивства, застосованого знаряддя тощо, па цьому етапі з'ясуванню підлягають й інші обставини, що входять у предмет доказування, якщо їх не було встановлено раніше виконаними слідчими діями або стосовно них не зібрано достатніх доказів.

Так чи інакше на цьому етапі коло свідків, зазвичай, стає більшим. У нього вже входять суб'єкти, на яких посилається підозрюваний, свідки, які можуть охарактеризувати його особу та особу потерпілого.

Подальший етап розслідування починається після пред'явлення підозрюваному чи особі, яка не визнавалася такою, обвинувачення та їх допиту.