Система діючих міжнародних актів про поводження із засудженими є частиною системи міжнародних актів щодо протидії злочинності, яка містить стандарти поведінки в цій галузі.

Стандарти поводження із засудженими класифікують за трьома критеріями: масштабами дії; спеціалізацією; обов'язками держав-учасниць.

За масштабами дії всі стандарти в цій сфері, можна поділити на дві групи: універсальні та регіональні. Універсальні — це стандарти, вироблені ООН, регіональні — Радою Європи або іншими регіональними об'єднаннями держав.

За спеціалізацією міжнародні акти поділяються на два класи: акти загального характеру (вони не призначені для регламентації поводження із засудженими, але містять окремі стандарти), акти спеціалізованого характеру (мають за мету викладення стандартів поводження із засудженими).

За обов'язковістю для держав-учасниць ці стандарти можна віднести до двох основних класів: обов'язкові норми (принципи і загальні положення) та конкретні стандарти (рекомендації, які не носять обов'язкового характеру). Потреба такої класифікації полягає в тому, щоб можна було відділити обов'язкові норми від рекомендованих.

Виходячи з названих класифікацій до системи діючих міжнародних актів про поводження з ув'язненими можна включити універсальні міжнародні акти, прийняті ООН:

1. Акти загального характеру:

— Загальна декларація прав людини (1948 р.);

— Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (1966 р.);

— Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.);

— Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1963 р.);

— Декларація прав дитини (1959 р.);

— Декларація про права розумово відсталих осіб (1971 р.);

— Декларація про права інвалідів (1975 р.).

2. Спеціалізовані акти:

— Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1955 Р.);

— Декларація про захист усіх осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських, або які принижують гідність видів поводження і покарання (1975 р.);

— Конвенція проти тортур та інших жорстоких, нелюдських, або які принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 р.);

— Кодекс поведінки посадових осіб при підтриманні правопорядку (1979 р.);

— Принципи медичної етики, які відносяться до працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, по захисту засуджених, або затриманих осіб, від тортур та інших жорстоких, нелюдських видів поводження і покарання (1982 р.);

— Мінімальні стандартні правила ООН, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила) (1985 р.);

— Звід принципів захисту всіх осіб, затриманих чи ув'язнених в будь-якій формі (1989 р.);

— Правила ООН, які стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990 р.).

Аналіз цих міжнародних актів показує, що їхню дію доцільно висвітлювати стосовно сфери поводження із засудженими до позбавлення волі. Справа в тому, що в цьому напрямку діє значна кількість специфічних принципів, загальних положень і конкретних норм. Головний зміст стандартів у цій сфері міститься в Мінімальних стандартних правилах поводження з ув'язненими і Правилах ООН, які стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі. Спинимося на їх основних положеннях, які можна поділити на п'ять груп:

— організація родової і видової класифікації осіб, позбавлених волі;

— організація мікросоціальних умов відбування покарання у вигляді позбавлення волі;

—- організація режиму в місцях позбавлення волі;

— організація праці і професійної підготовки осіб, які позбавлені

волі;

— організація виховного впливу на осіб, позбавлених волі.

Родова і видова класифікація являють собою поділ засуджених на групи за статтю, віком та іншими ознаками з метою здійснення диференційованого підходу в організації відбування покарання. Класифікація спрямована на створення умов для досягнення цілей кримінального покарання.

Основні стандарти цих класифікацій полягають у тому, що:

— різні категорії засуджених повинні утримуватися в різних установах або в різних секціях однієї установи;

— система класифікацій повинна бути досить гнучкою, щоб мати можливість розмістити кожну класифікаційну групу ув'язнених в найзручнішу для роботи з нею окрему установу;

— метою класифікації є відділення засуджених від тих, хто в силу свого злочинного минулого або негативних рис характеру може на них негативно впливати.

З аналізу наведених рекомендацій зрозуміло, що стандартами визначається загальний, не деталізований підхід до родової і видової класифікації засуджених. Створення мікросоціальних умов відбування покарання — об'єкт іншої групи стандартів. Під мікросоці-альними умовами відбування покарання у вигляді позбавлення волі розуміються умови утримання ув'язнених, задоволення їх потреб в їжі, одязі, медичному обслуговуванні, тобто умови, які забезпечують нормальне існування людини в пенітенціарній установі. Рівень цивілізованості цих умов повинен відповідати їх загальному рівню в країні.