Закон встановлює поняття електронного документообігу (ст. 9), який представляє собою "сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів".

Цілями державного регулювання у сфері електронного документообігу, відповідно до цього Закону (ст. 4), є:

• реалізація єдиної державної політики електронного документообігу;
• забезпечення прав і законних інтересів суб'єктів електронного документообігу;
• нормативно-правове забезпечення технології оброблення, створення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів.

Одним з реквізитів електронного документа є електронний підпис. Його використання регулюється Законом "Про електронний цифровий підпис" (вступає в силу з 1 січня 2004 р.). Цей Закон визначає цифровий підпис, як "дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних" (ст. 1). Застосування цифрового підпису можна розглядати як один із засобів криптографічного захисту інформації.

Іншим напрямом діяльності держави в сфері Інтернет є створення засад так званого електронного уряду - e-government, тенденції яка швидко розвивається в багатьох розвинутих країнах світу. Якщо головна її мета - забезпечення за допомогою Інтернет прямого інтерактивного контакту між громадянами та урядовими установами є поки що перспективою, то перший її етап - інформативний, вже отримав практичне втілення. В Україні вже діють електронні сторінки більшості органів державної влади та цілого ряду органів місцевого самоврядування. Було також створено і правову базу, яка регулює порядок розміщення таких сторінок в Інтернеті та їх наповнення.

Так, Розпорядженням Голови Верховної Ради було затверджено положення про веб-сайт Верховної Ради. Згідно з цим нормативно-правовим актом, веб-сайт Верховної Ради України є офіційним джерелом інформації Верховної Ради України, який утворюється для висвітлення діяльності Верховної Ради України, її органів та Апарату, взаємного обміну інформацією з органами державної влади України та органами місцевого самоврядування з питань, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України, інформаційної взаємодії з урядовими і неурядовими організаціями країн світового співтовариства, громадськістю [282].

Відразу необхідно зазначити, що вперше в Україні інформацію розміщену в мережі Інтернет було названо офіційним джерелом інформації. Тобто логічно було б припустити, що розміщення на офіційному веб-сайті будь-яких відомостей вважається офіційною публікацією. Правда, що стосується нормативно-правових актів, то такий спосіб офіційної публікації не передбачено ані Регламентом Верховної Ради [277], ані відповідним Указом Президента [335].

Щодо веб-сайту Верховної Ради, то згідно з нормами вищезазначеного Положення, забороняється використовувати веб-сайт Верховної Ради України в цілях, не пов'язаних з діяльністю Верховної Ради України та її органів, з метою отримання прибутку, а також на порушення законодавства України. Також визначаються основні рубрики інформаційного наповнення сайту, які включають бази законодавства та законопроектів, інформацію про діяльність Верховної Ради, депутатський корпус, структуру та апарат Верховної Ради, посилання на сайти парламентів інших країн. Передбачена можливість розміщення за принципом рівності веб-сторінок депутатських груп і фракцій, структурних підрозділів Верховної Ради.

Також передбачено (п. 9 Розпорядження), що за розпорядженням Голови  Верховної Ради доступ до відповідної веб-сторінки на веб-сайті Верховної Ради України може бути обмежено:

• за поданням Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України - до веб-сторінки депутатської фракції (групи), комітету та тимчасової комісії Верховної Ради України;
• за поданням керівника Апарату Верховної Ради України - до веб-сторінки структурного підрозділу Апарату Верховної Ради України.

Правова основа розміщення в мережі Інтернет інформації органів виконавчої влади була створена з прийняттям на початку 2002 р. Постанови Кабінету Міністрів "Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади"[259]. Головною метою оприлюднення інформації органів виконавчої влади в Інтернет (п. 1) є підвищення ефективності та прозорості діяльності цих органів шляхом впровадження та використання сучасних інформаційних технологій для надання інформаційних та інших послуг громадськості, забезпечення її впливу на процеси, що відбуваються у державі.

Шляхами оприлюднення відповідної інформації є:

• розміщення і періодичного оновлення органами виконавчої влади інформації на власних веб-сайтах;
• створення Єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України, призначеного для інтеграції веб-сайтів органів виконавчої влади та розміщення інформаційних ресурсів відповідно до потреб громадян.

Необхідно відмітити також норми, якими визначається порядок захисту інформації, розміщеної в мережі Інтернет. Зокрема, передбачено, що інформація, яка розміщується на веб-сайтах органів виконавчої влади та Веб-порталі, повинна мати захист від несанкціонованої модифікації. Інформаційне наповнення, захист інформації від несанкціонованої модифікації та технічне забезпечення функціонування веб-сайтів міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади як складових частин веб-порталу зазначені органи здійснюють самостійно. Контроль за дотриманням вимог щодо захисту інформації, доступної через веб-портал, здійснюється Департаментом спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБУ.

Діяльність органів державної влади в мережі Інтернет має і більш глобальні цілі. Так, на основі викладених у цитованій постанові завдань, Кабінетом Міністрів проробляється концепція "електронного органу виконавчої влади", для чого і створюється веб-портал, на якому кожен громадянин України, який має доступ до Інтернет, знайде необхідну інформацію про діяльність центральних та місцевих органів влади в Україні або отримає необхідні довідки і поради з приводу оформлення документів. Також в майбутньому планується використовувати Інтернет для відкритого діалогу з населенням [144].

Все вищесказане стосувалося, передусім, регулювання організаційних питань функціонування Інтернет. Іншим аспектом інформаційної безпеки є захист інформації в різного роду комунікаційних системах, в тому числі і Інтернет. В цьому аспекті в Україні вже створено цілу низку нормативно-правових актів.

Так, певні правові засади захисту інформаційної інфраструктури встановлюються нормами Закону України "Про телекомунікації"[104]. Зокрема, даний Закон передбачає запровадження державного управління та регулювання в сфері телекомунікацій. Серед основних завдань регулювання в сфері телекомунікацій (ст. 16) називається "розвиток та модернізація телекомунікаційних мереж з урахуванням інтересів національної безпеки".

Також, цим Законом передбачено застосування погодження засобів телекомунікацій та їх стандартизації. Одним з критеріїв для прийняття рішення про погодження засобів телекомунікацій, які можуть застосовуватися в телекомунікаційних мережах є забезпечення надійності та безпеки мереж телекомунікацій (ч.5 ст. 24).

На операторів і провайдерів телекомунікацій покладено ряд обов'язків, які повинні забезпечити урахування інтересів національної та інформаційної безпеки в їх роботі.

Це стосується обов'язку першочергового надання телекомунікаційних послуг правоохоронним органам та військовим підрозділам (ч. 1. ст. 39), заборони їх відключення від телекомунікаційних мереж (ч. 2. ст. 38).

Оператори та провайдери телекомунікацій, згідно ст. 39 даного Закону також зобов'язані:

• забезпечувати готовність своїх телекомунікаційних мереж до роботи в умовах надзвичайних ситуацій;
• вживати заходів для недопущення несанкціонованого доступу до телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами;
• за власні кошти встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби, необхідні для здійснення уповноваженими органами оперативно-розшукових заходів тощо .

А їх персонал несе відповідальність за порушення вимог законодавства щодо збереження таємниці інформації, що передаються засобами зв'язку, а також інформації з обмеженим доступом щодо організації та функціонування телекомунікаційних мереж в інтересах національної безпеки, оборони та охорони правопорядку.

Ряд гарантій інформаційної безпеки встановлено Законом України "Про особливості приватизації відкритого акціонерного товариства "Укртелеком"[91], ст. 19 якого забороняє ВАТ Укртелеком передавати свої телекомунікаційні мережі загального користування у власність або управління іншим особам, а у разі банкрутства "Укртелекому" надає державі переважне право на придбання цих мереж. Таким чином забезпечуються стабільність та цілісність основних елементів інформаційної інфраструктури України.

Важливим інструментом захисту інтересів і безпеки держави в сфері комунікацій і її інформаційної складової є ліцензування підприємницької діяльності і сертифікація товарів і послуг в цій сфері. Це дає змогу забезпечити необхідні умови функціонування об'єктів інформаційної інфраструктури та здійснення інформаційних процесів тим самим захистивши інтереси і держави та фізичних і юридичних осіб, що користуються відповідними інформаційними послугами.

Згідно Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"[80] (ст. 9) ліцензуванню, зокрема, підлягають:

• пересилання  поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів;
• розроблення, виробництво, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг в галузі технічного захисту інформації;
• розроблення, виробництво, використання, експлуатація,сертифікаційні  випробування, тематичні дослідження експертиза, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптографічного захисту інформації, надання послуг в галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації;
• розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інформації;

Частина 3 ст. 42 Закону України "Про телекомунікації"[104] встановлює ліцензування таких видів діяльності у сфері телекомунікацій:

• надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мережі надання в користування каналів місцевого, міжміського та міжнародного електрозв'язку;
• надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку;
• технічне обслуговування і експлуатація мереж ефірного теле- та радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж, надання в користування каналів електрозв'язку.

І, нарешті, згідно норм ст. 14 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"[103] встановлено ліцензування каналів мовлення, для теле- та радіоорганізацій, що працюють на території України.