Важливим є й те, що отримані знання мають бути певним чином сформульовані (формалізовані) та систематизовані самим суб'єктом пізнання. І, зрештою слід брати до уваги, що отримані людиною знання не можуть стати надбанням інших людей до тих пір, поки не будуть певним чином матеріалізовані, що здійснюється насамперед за допомогою мови, яка набуває форми слів, понять, суджень, умовиводів, теорій тощо. Тобто пізнання - це категоріальне відображення дійсності. А звідси стає очевидним, що пізнання - це процес активного, цілеспрямованого, категоріального відображення дійсності свідомістю людини [177, c. 669].

Відображення дійсності у свідомості людини виступає у складі емпіричного і теоретичного, діалектичний взаємозв'язок яких також проявляється в механізмі пізнання, і які також задають йому відповідну характеристику.

Емпіричне - це такий рівень пізнання, який досягається переважно за допомогою органів чуття, а тому і зміст його результатів в основному отримано з досвіду, тобто безпосередньої взаємодії органів чуття з об'єктивною дійсністю. На емпіричному рівні об'єкт пізнання відображається переважно з боку ознак, властивостей і відносин, доступних чуттєвому сприйняттю.

Теоретичний рівень пізнання - це вищий ступінь відображення дійсності. З даними досвіду він пов'язаний опосередковано. В його процесі предмет пізнання розкривається не тільки з боку зовнішніх ознак, а й з боку внутрішніх властивостей, зв'язків і відносин, які недоступні чуттєвому сприйняттю і які виявляються лише мисленням.

Незважаючи на те, що поділ пізнання на емпіричне і теоретичне має глибокий смисл, не можна погодитися з думкою, що безпосередня мета емпіричних знань - забезпечити діяльність людини в тій чи іншій предметній сфері, а мета теоретичних - у виробленні знань емпіричного рівня економнішим і надійнішим способом на основі тих чи інших формальних перетворень без звернення до безпосереднього предметного середовища. Іноді ця позиція обґрунтовується тим, що емпіричне пізнання має справу з предметами зовнішнього світу або їхніми безпосередніми знаковими аналогами, а теоретичне є діяльністю з упорядкування внутрішнього змісту самого мислення [177, c. 167]. Але ж очевидно, що тут більшою чи меншою мірою неправомірно протиставляються рівні пізнання, функціонування яких здійснюється в їхній діалектичній єдності, і може йтися лише про використання переважно емпіричних або переважно теоретичних способів отримання знань.

Тим більше неправі ті, хто протиставляє не тільки рівні пізнання, а й емпіричне і теоретичне знання. Адже будь-які знання є результатом відображення дійсності, і в цьому розумінні вони єдині. Саме тому щодо дійсності немає принципової відмінності між емпіричними і теоретичними знаннями, але вони відображають відносно різні її аспекти, різним чином і різною мірою. У філософській літературі в основу розмежування знань на цих два рівні покладено поділ дійсності на сутність і явище. Емпіричні знання в цьому випадку є відображенням дійсності на рівні явищ - з їхнього зовнішнього боку. Теоретичні ж знання відображають глибинну сутність речей і процесів та істотні зв'язки, що лежать в основі їхньої зміни і розвитку. А оскільки явище і сутність тісно взаємопов'язані, «сутність з'являється, явище суттєве», то емпіричні та теоретичні знання в процесі наукового пізнання нерозривно взаємопов'язані і не існують одні без одних. Має рацію М. Янков, який відзначає, що досить часто пізнавальний цикл розгортається, в межах обох або ж за домінуючої ролі одного з рівнів пізнання. «Емпіричні методи пізнання - спостереження, вимірювання, експеримент, - які використовуються в щоденній науковій практиці, завжди здійснюються в межах певних теоретичних уявлень, що детермінують мету експериментальних процедур, забезпечують теоретичну базу для створення необхідних приладів та інструментів, впливають на зміст тих понять, у яких висловлюються їхні результати. Водночас експериментальні дані, з яких складається наукове емпіричне знання, істотно впливають на формування і зміст наукових теорій, які хоча й можуть коригувати ці дані, але повністю без них обійтися не можуть ніколи, бо лише завдяки емпіричним пізнавальним процедурам наукова теорія стикується з дійсністю [64].

Чітку схему співвідношення емпіричного і теоретичного рівнів пізнання дав Л. Рубінштейн, який зазначав, що будь-яке теоретичне пізнання починається з констатації фактів, окремих випадків, з емпіричних даних, і ні з чого іншого воно починатися не може. Але якщо пізнання, не обмежуючись набором окремих випадків, заглиблюється в їхній аналіз, пов'язаний з абстракцією, і переходить до заснованого на них узагальнення, воно на відомому рівні аналізу з внутрішньою необхідністю переходить у пізнання теоретичне, яке дає нові знання про незалежну від неї реальну дійсність, що є недосяжною пізнанню, яке залишається на рівні емпіричних констатацій. У цій схемі простежується і якісна відмінність обох рівнів пізнання, і генетична зумовленість переходу від емпіричного до теоретичного рівня, і синтетичний характер знань, який досягається, однак, не через розширення сфери досвіду, а саме за рахунок установлення внутрішніх істотних відносин і зв'язків у багатошаровій структурі об'єктивної дійсності.

Якісна відмінність емпіричного і теоретичного рівнів пізнання у структурі пізнавального процесу дає змогу виділити два рівні формування нового знання, які відповідають двом формам пізнавальних дій, - емпіричний і теоретичний. Будучи двома якісно своєрідними рівнями пізнавального процесу, вони різняться глибиною і повнотою охоплення об'єктивної дійсності, аспектами спрямованості пізнавального процесу (пошуковий, дослідницький або оціночний), характером зв'язку з практикою, способом досягнення його результатів, а також ступенем узагальнення явищ, що визначає особливості пізнавальних функцій кожного із зазначених рівнів пізнання (констатація, опис, пояснення, передбачення).

Отже, емпіричний - це нижчий рівень пізнавального процесу. Він заснований безпосередньо на даних досвіду і спрямований на виявлення та опис фактів, накопичення первинної інформації про явище, яке пізнається. У ньому переважає пошуковий аспект, а отже, він реалізується переважно за допомогою емпіричних методів пізнання. Він менше впорядкований, не вимагає абстрагування. Оскільки емпіричному рівню пізнання доступні в основному зовнішні зв'язки і відносини, то він не здатний відображати об'єкт в усій його глибині.

Слід, однак, відзначити, що недостатня систематизація і впорядкованість емпіричного рівня пізнання береться до уваги винятково у межах його співвідношення з теоретичним, бо, наприклад, порівняно з побутовим він є науковою формою пізнання і являє собою відносно впорядковану систему пізнавальних дій емпіричного характеру.

Пізнавальними завданнями, що переважають на емпіричному рівні, є: 1) установлення реальності досліджуваних об'єктів; 2) виявлення, уточнення і класифікація фактів, які належать до предметної сфери об'єкта, що вивчається, їхніх якісних і кількісних характеристик; 3) виявлення емпірично спостережуваних залежностей; 4) вивчення конкретних умов і сфери дії залежностей, сформульованих у вигляді закону або принципу, а разом з ними і сфери дії тих теорій, у яких ці принципи та закони отримують узгодження і пояснення; 5) розробка і використання точних способів опису фактів і залежностей.

Теоретичний - це вищий рівень пізнавального процесу. Він являє собою процедуру виявлення, пояснення і узагальнення фактів, які на емпіричному рівні не сприймаються. З даними досвіду, практики він пов'язаний опосередковано. У ньому переважає дослідницький аспект. Він виходить за межі буденності і зовнішніх зв'язків. За допомогою системи спеціально розроблених теорій, методів, матеріальних засобів пізнання він дає можливість осягнути не тільки зовнішній прояв, а й сутність явища. Це вдається за рахунок того, що він підіймається над даними, отриманими безпосередньо в результаті досвіду, з допомогою емпіричних засобів і активно використовує засоби абстрактного мислення і дослідження, у процесі якого виділяються істотні властивості або сторони об'єкта і виявляються об'єктивні закономірності, зв'язки та тенденції їхнього розвитку, недоступні для чуттєвого пізнання.

До пізнавальних завдань, що переважають на теоретичному рівні, належать: 1) виявлення і вивчення конкретних причин, зв'язків, залежностей, взаємодій, процесів, які дають змогу пояснити факти; 2) абстрагування, вихід за межі безпосередньо спостережуваних характеристик, висування і обґрунтування гіпотез про ті причини, процеси або механізми, які дають можливість пояснити встановлені факти; 3) формулювання теоретичних висновків, які дають змогу проводити їхню емпіричну перевірку. «Поряд із цим слід брати до уваги, що теоретичне пізнання, базуючись на емпіричних даних у процесі осягнення їхньої сутності, та абстрагуючись від них, змушено повертатися на емпіричний рівень, оскільки саме він дає змогу зробити висновок про істинність або помилковість отриманих знань. Не випадково у філософській літературі констатується: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики такий діалектичний шлях пізнання істини, пізнання об'єктивної реальності [178, c. 152-153]. Правда, тут слід застерегти, що теоретичне пізнання як вищий його рівень хоча й базується на емпіричному, але можливе й без нього.

Методологічні вимоги, що пред'являються до розв'язання теоретичних пізнавальних завдань, такі: 1) теоретичне пізнання хоча й може бути спрямованим і на абстрактні об'єкти, але вони мають бути реальними, тобто не може бути «безпредметного» пізнання; 2) пізнавальний процес може бути успішним тільки за належного поєднання емпіричного і теоретичного рівнів пізнання, оскільки об'єктивна істина є відносною на кожному його етапі, і в той же час вона містить у собі момент абсолютного, абсолютна ж істина складається з безкінечної суми істин відносних; 3) у формулюванні та розв'язанні теоретичних пізнавальних завдань слід виходити з детерміністської концепції, тобто, оскільки у світі існують залежності та взаємозалежності одних об'єктів та їхніх характеристик від інших, то завдання теоретичного пізнання, в остаточному підсумку, полягає в тому, щоб знайти і пояснити ці залежності. Пізнавальна роль цієї концепції в теоретичному дослідженні полягає в тому, що вона орієнтує на пошук, вивчення і формулювання таких залежностей, які можна перевіряти за допомогою емпіричних методів пізнання; 4) теоретичні пізнавальні завдання мають узгоджуватися з емпіричними, допускати контрольований перехід від теоретичних методів пізнання до емпіричних і навпаки; 5) у теоретичному пізнанні слід виходити з раніше отриманих знань, які існують у вигляді сформульованих понять, описів фактів, висновків, гіпотез, теорій, законів тощо.

Поряд з чуттєвим і раціональним слід розрізняти безпосереднє та опосередковане пізнання. В основі їхнього розмежування лежить характер взаємодії суб'єкта пізнання з об'єктивною дійсністю. Так, при емпіричному, яким є чуттєве сприйняття, йдеться про пізнання безпосереднє. На відміну від чуттєвої форми пізнання мислення є його опосередкованою формою, яка полягає в тому, що людина пізнає дійсність не тільки з результатів свого особистого досвіду, а й непрямим шляхом, використовуючи при цьому знання інших людей. Але до істини людина може приходити і шляхом логічного розмірковування, за допомогою умовиводів. Це має принципове значення для доказування, оскільки ще Гегель зазначав, що доказування є опосередкованим пізнанням. А оскільки у сфері судочинства обставини злочину пізнаються не безпосередньо, то в юридичній літературі поширена думка, що слідчо-судове пізнання є тільки опосередкованим, з чим погодитися не можна, як не можна погодитись і з тим, що слідчий і суд можуть безпосередньо пізнавати подію злочину загалом