Курсова робота

Мусульманська правова система

Вступ

На сьогоднішній день релігія «ісламу» є третьою після таких поширених релігійних течій, як «буддизм» і «християнство». Значний відсоток людей, які сповідують «іслам», проживають в країнах, де «іслам» є державною релігійною течією. Велика кількість мусульман також проживають на території країн, де зовсім інші філософські погляди і державні релігії, що, у свою чергу, має величезний вплив на мирний і благополучний розвиток конфесійних взаємовідносин. Релігійні звичаї і право мають спільні джерела, котрі, в кінцевому рахунку, регулюють як побутову, так і обрядову сторону життя мусульман, регламентуючи майже всі сфери суспільних взаємовідносин. Основними джерелами права для мусульман є священна книга - «Коран», «збори хадисів» - перекази про діяння і слова пророка Магомеда, його найближчих родичів, учнів і послідовників, «Іджма» - думки мусульманських богословів, а також думки і роздуми відомих і авторитетних релігійних діячів. Мусульманське право - це не тільки одна з найпоширеніших і старовинних правових систем світу, а й беззаперечна частка правової культури і правової думки. Саме тому вивчення проблем мусульманського права є досить актуальним і одним з найбільш цікавих питань науки порівняльного правознавства, яка вимагає різнобічного підходу до вивчення його скарбів. Повною мірою це відноситься і до країн ісламського світу. У наш з вами час відбуваються процеси взаємодії і інтеграції між країнами, а це, у свою чергу, означає, що інтерес до вивчення правових систем різних країн не згасає, а навпаки ще більше поширюється.

Характерними ознаками цієї правової системи є архаїчність, відсутність писаних систематизованих норм права, які багато в чому злагоджені прийняттям у наш час законів і кодексів, які виступають продуктами життєдіяльності мусульманських держав. Мусульманське право є неповторним. У мусульманській правовій системі, на відміну від європейських правових систем, релігійний аспект є основним у формуванні права мусульманських країн, у той час як в європейських країнах цей аспект виступає другорядним і не має особливого впливу на право.

Такі відомі автори, як Л. Петров та Л.Р. Сюкіяйнен та інші, висвітлювали і аналізувал дану тему у своїх дослідженнях. Слід також особливо відзначити дослідження С.Г. Буянського - одного з відомих дослідників, що займався вивченням саме мусульманської правової системи і її особливостей, а також дослідження французьких дослідників К. Жоффре-Спінози, Р. Давида, які у своїй спільній книзі «Основні правові системи сучасності» дали точну характеристику джерелам, структурі і системі мусульманського права в цілому.

Внаслідок поширюваних процесів глобалізації майже в усіх сферах життєдіяльності, у тому числі і в мусульманському праві, взаємодія між європейськими і мусульманськими правовими системами стає все більш інтенсивною. Таким чином, слід сказати про поступове збільшення ролі ісламського права і відповідно варто уділяти ще більшу увагу вивченню цієї правової системи.

Об'єктом дослідження в моїй курсовій роботі є мусульманська правова система, як система що врегульовує і керує правовими відносинами людей на території сучасних мусульманських держав.

Предметом моєї курсової роботи є діяльність і система керування цієї правової системи. Протягом усієї своєї курсової роботи я буду намагатися щонайкраще проілюструвати діяльність цієї світової правової системи.

Мета моєї курсової роботи полягає в тому, щоб показати усю багатогранність, специфічність, у деяких моментах колоритність і безумовно складність такого явища, як мусульманська правова система. У цій світовій правовій системі закріплені положення і норми, які є, в деяких випадках, незрозумілими і чужими православному світосприйняттю і розумінню речей. Найбільш характерною особливістю є те, що така мусульманська релігійна святиня, як «Коран», виступає одним із джерел усієї правової мусульманської системи, що для християн є неспецифічним явищем, адже Біблія джерелом правової системи християнського світу не являється.

Виходячи з даної теми можна поставити такі завдання:

1. Дослідити історію становлення та розвитку права мусульманських країн;

2. Дослідити джерела і визначити структуру права;

3. Дослідити функціонування даного права не тільки в країнах ісламського світу, але і в деяких країнах Європи;

4. Дослідити концепцію «священної війни» для мусульман;

5. Розглунити варіант мирного співіснування мусульманської правової системи з іншими правовими системами світу.

У даній роботі я спробую дати відповідь і обґрунтування на всі поставлені завдання.

1. Основи мусульманського права

право мусульманський

Основою всього мусульманського права, як і всієї мусульманської цивілізації і культури є священна книга для всіх віруючих мусульман - «Коран». «Коран» складається з висловлювань і настанов для останнього з пророків і посланців єдиного Бога Аллаха - Магомета. Як зазначалося раніше, «Коран» є не тільки культурною спадщиною усієї мусульманської цивілізації, але і першим з джерел права мусульманської правової системи.

Усі віруючі повинні дотримуватися життєвого шляху і поведінки Магомеда, про це йдеться у «Сунні». «Сунна» являє собою збірку адатів, традиційних заповітів, що стосувалися норм поведінки, дій і висловлювань пророка, відтвореною цілою низкою посередників. «Адат» - загальна назва звичаєвого права у мусульманських народів. «Адати» за своєю значимістю поділяються на автентичні, хороші і слабкі. Тільки ті адати, що вважаються автентичними, можуть бути основою у мусульманській правовій системі для вироблення правових норм. Сунна, як джерело другорядне щодо Корану, послужила для вироблення звичаєвих норм правової системи мусульманських країн і передувала утворенню ісламу, що також є досить значущим.

Третьою основою мусульманського права є «іджма». На думку деяких шиїтів, «іджма», такою не являється, але на думку багатьох вчених, які дійшли у свою чергу однієї і тієї ж думки, саме «іджма» використовується для поглиблення і розвитку легального тлумачення божественних джерел. Для того, щоб правова норма була заснована на «іджмі», не є обов'язковим, щоб цю норму визнала більша частина віруючих або щоб ця норма відповідала переконанням більшості віруючих. «Іджма», як основа мусульманської системи, не має нічого спільного зі звичаєвим правом.

«Коран», «Іджма», «Сунна» - ось 3 основи мусульманської правової системи, але у мусульманському світі для правової діяльності

використовуються тільки два з них - «Коран» і «Сунна». «Іджма» має більш практичне значення, норми права підлягають застосуванню тільки якщо вони були записані в «Іджму». Усі три основи також є і культурною спадщиною мусульман. Більш детальніше про кожну з основ я буду розповідати в пункті 1.2.

1.1 Історія розвитку і походження мусульманської правової системи

Мусульманське право - шаріат (араб. шаріа - правильний шлях, прямий, приписи, закон, встановлені в якості обов'язкових) являє собою загальнообов'язкове вчення про ісламський спосіб життя усіх віруючих, комплекс приписів, обов'язкових для виконання мусульманином і закріплених переважно в основних джерелах «Корані» і «Сунні». У даних приписах, перш за все, порушуються питання щодо догматики і етики, що визначають переконання і релігійну совість і відповідальність мусульманина, обов'язки віруючого по відношенню до Бога, уряду країни, в якій він проживає, членів своєї сім'ї, інших осіб, які також є віруючими і порядними мусульманами, у тому числі і соціально незахищених людей, насамперед бідних. Мусульманське право - це не тільки одна з найстаріших і найбільш поширених в світі релігійно-правових систем, а й значна частина світової правової культури. Воно є архаїчним правом, яке остаточно склалося в Х ст. і не зазнало великих радикальних змін аж до нашого часу. Витоки мусульманського права пов'язані з пророком Магомедом (571-632 рр. Нашої ери), який у своїх проповідях до простого люду виклав загальну систему релігійних і правових норм та поглядів, отриманих ним, нібито, на пряму через Бога Аллаха. Інша частина юридично значущих норм склалася в результаті життєвих поглядів, дій і вчинків, Магомеда, яким він був вірним аж до своєї смерті. Пізніше всі ці норми віднайшли своє відображення у первинних джерелах мусульманської релігії та права. Проте їх було, на жаль, недостатньо для повного регулювання всієї сукупності правових відносин мусульманської громади, а тому після кончини Магомеда його нормотворчу діяльність продовжили найближчі сподвижники, «праведні» халіфи Абу-Бакр, Омар, Осман і Алі. Спираючись на Коран і Сунну, вони формулювали нові правила поведінки, відповідні на їх погляд, волі Бога Аллаха Магомеда. У випадках, коли норми не могли регулюватися Кораном і Суннами, норми встановлювалися спільним розсудом або одноосібно кожним халіфом.

У другій половині VIII ст. зявилася група богословів-законознавців, що взяли на себе відповідальність по створенню системи права. На ранньому етапі становлення мусульманської юриспруденції виділилися 2 школи, першою була - Мекканська - одержала найменування від міста Мекки в якій знаходилася, друга ж, що знаходилася на території Ірану, називалася «прихильники самостійного судження» (асхаб ар-рай). Прихильники першої школи робили наголос на священні оповіді «аскабаль-хадис», так як вона базувалася на нормах Корану і Сунни. Прихильники другої школи винайшли метод, який був анаголічним дедукції - «Кійяс» - зрівняння, порівняння, який у свою чергу дав змогу проаналізувати правові норми і виокремити найправильніші за канонами ісламу.

У X ст. мусульманська правова система остаточно склалося як стала самостійна дисципліна, що відноситься до релігійних наук. Предмет мусульманської правової системи включає в себе вивчення 2 категорій норм: 1) «ібадат» - норми права, що визначають ставлення віруючих з Аллахом (правила культу і виконання релігійних обов'язків) і 2) муамалят - норми, що регулюють взаємини між людьми, державою і підданими. Еволюція мусульманського права в сунітському середовищі стала відправною точкою для народження 4 шкіл сунітського законознавства - мазхабів. Мусульманська правова система, на відміну від інших правових систем, ніколи не була самостійною наукою. Вона лише складова релігії ісламу. Якийсь автор вправі був сказати: «там, де перестали застосовувати мусульманське право, іслам більше не існує». До XIII ст. мусульманська правова система практично перестала існувати як єдине ціле і стала розділеною на різні гілки. Обов'язок до дотримання певної конкретної юридичної школи для правовірного мусульманина забезпечувався державою, правовою політикою даної держави. Як результат, мусульманське право виявилося роздробленим і розлученим і отримало «прописку» на кожній окремій території. Іншими словами, кожна ісламська держава сама обирала напрямок свого правового існування і забезпечення. Подібно романо-німецькому праву, періоду що повязують зі словом «кодифікація», право стало національним скарбом кожної держави. Подальша еволюція і розвиток мусульманської правової системи і доктрини йшла тернистим шляхом поступового знищення внутрішніх протиріч, неузгодженостей, що існують у рамках того чи іншого спрямування права, а також створення взаємних положень і норм права, принципів, які є єдиними для всіх мусульманських правових шкіл і напрямків. Ці принципи додали праву мусульман логічну об'єднаність, цілісну структуру і значно збільшили його керуючий потенціал.