Починаючи з другої половини XIX століття цей період в історії мусульманської правової системи ознаменувався активним запозиченням права європейських країн, насамперед романо-германського, яке в наш з вами час в деяких арабських країнах, таких як наприклад, Туреччина майже повністю витіснило правові норми мусульманських країн. А в деяких країнах, як наприклад Іран, Ірак, Афганістан - мусульманські правові норми є догматичними і мають широкий спектр впливу на життя мусульман.

У таких країнах спостерігається своєрідний ренесанс у поглядах, щодо ісламських традицій і цінностей, що беззаперечно тягне за собою розширення предмету регулювання мусульманського права.

1.2 Джерела мусульманської правової системи

Першим і найголовнішим джерелом мусульманської правової системи є священна для всіх мусульман книга Коран. Зовні цей витвір мистецтва і культурна спадщина мусульман нагадує книгу, написану у віршованій формі, яка складається з 114 сур (глав). У ній містяться більше ніж 4 тисяч коротких віршованих фрагментів, ніяк не зв'язаних суцільним конструктивним задумом або єдиним початком. Самі тексти у віршованій формі датуються періодом з 610 по 631р. і уособлюють собою вчинки і ораторські проповіді пророка Магомеда, які були ним виголошені з різних причин і обставин і зібрані згодом у одному великому творі. Лише невелика їх частина торкається питань правових взаємовідносин мусульман, з іншими віруючими. Всього прповідей в Корані близько 250, у тому числі 70 строф з питань цивільного права, 30 - з питань кримінального права, 15 - з питань кримінального процесу, 70 - з питань правового становища особин чоловічої статі. Більшість же віршованих творів присвячені релігії та ісламській моральності. Величезний вплив на це джерело релігійно-правової думки мусульман надали більш давні доктрини світу - християнство і іудаїзм - головним чином через П'ятикнижжя (Тору); Талмуд. Багатоплановість змісту і невеликий обсяг саме правових положень обумовили той факт, що Коран не став для мусульманського права юридичним документом правової системи подібно конституції або кодексу. Однак він був і залишається для мусульманських юристів найавторитетнішою основою усього ісламського права.

Основні положення Корану органічно і досить вірно доповнюються іншим правовим джерелом - Сунною, яка представляє собою зібрання розповідей (хадисів), переказів щодо життя пророка Магомеда і його поведінки, вчинків, способу мислення і дій, поглядів, яких він постійно дотримувався. Особливий інтерес серед цих переказів являють собою ті, які відносяться до життя і діяльністості пророка, тому що його просили розсудити суперечки або виправити правові казуси. У текстуальному значенні Сунна є набагато більш матеріальним джерелом права, ніж Коран, але вона також досить багато разів переписувалися, що зумовило багатоваріантність цього джерела і це викликає ще більше суперечок. Текст Корану було сформульовано і написано майже одразу після смерті пророка під час володарювання третього за рахунком каліфа Османа. Сунна не була зібрана і написана принаймні, протягом століття після письмової фіксації Корану. Існувала до того ж велика кількість різних збірок хадисів, що ставить під сумнів правову достовірність цього джерела. Деякі з них були створені і написані юристами як важливого правового джерела. Так як ісламські юристи були схильні фабрикувати історії на підтримку своїх особистих правових точок зору. Питання про кількість сфабрикованих хадисів аж до нашого часу викликає спори і протиріччя. У цьому правовому джерелі прийнято розділяти хадиси на - автентичні, хороші і слабкі. Тільки адати, що вважаються автентичними, можуть служити основою для вироблення правових норм. Неприйнятна певною частиною шиїтів, Іджма вважається третім джерелом мусульманського права. На однакову думку докторів мусульманського права, іджма використовується для легального тлумачення божественних джерел. Легітимізованим зв'язком з Кораном і Сунною, Іджіма набула чинності тільки після смерті пророка і за наявності ряду умов. Для того, щоб будь-яка норма права була заснована на Іджмі, необов'язково, щоб основна маса віруючих признала її або щоб ця норма відповідала єдиному почуттю всіх членів суспільства. Коран, Сунна і Іджма - 3 основних джерела мусульманського права, але ці джерела різнопланові і різноправні. Коран і Сунна - основні джерела. Сьогодні тільки деякі мусульманські і світові вчені звертаються безпосередньо до двох перших джерел. Третє джерело мусульманського права - Іджма - має безперечно велике практичне значення. Тільки будучи написаними в Іджму, норми права, незважаючи на їхнє походження, підлягають застосуванню.

Четвертим джерелом мусульманського права є кійяс, тобто способи тлумачення і застосування за аналогією норм мусульманського права, закріплених вищеназваним джерелами. Кійяс не є продовженням, частиною первісної норми або Крудуса, а тому і утворює окреме джерело права. До числа вторинних джерел права можна віднести закон, який сьогодні в більшості мусульманських країн відіграє дуже важливу роль в соціальному регулюванні. Малозначну роль у праві відіграє звичай, якщо, звичайно, він не має релігійних підстав. Мусульманські юристи не відносять його до права і не розглядають як джерело права. Однак коли відносини виявляються нерегламентованими правом або не забезпечуються у правовому значенні, звичай може вступати їх регулятором.

1.3 Структура мусульманського права

право мусульманський священний

Структура мусульманського права також має свої особливості, що випливають з природи його створення. Воно не розділяється на загальне і приватне право, як у романо-германської системі права, або на загальне і справедливосте право, як у країнах англосаксонської родини. Тут є інші принципи інтеграції, зв'язку правових норм, їх структурного поєднання. Так, можна виділити правові комплекси норм і принципів відповідно до основних мусульманських рит - сунітських (ханіфітського, малікітского, шафіїтського, ханбалітської) і несуннітских (шиїтським, вахбітскім, зейдутскім, абадітскім). Наявність різних направлень і гілок в ісламі обумовлює диференціацію в праві, поєднання юридичних норм навколо тих чи інших релігійних точок зору. Кожна рита «обростає» певним комплексом правових норм, прийнятих відповідно до обраних релігійних постулатів. Разом з тим, залишається і галузевий принцип диференціації правових норм, хоча і з певними особливостями. Насамперед, існує галузь «право особистого статусу», яка регулює сімейні, спадкові та деякі інші відносини між мусульманами, кримінальне право, засноване на відмінності між твердо встановленими Худудами і дискреційними тазірами - покараннями. До заходів засудження за вбивство, за перелюб, за крадіжку, за пограбування, за вживання спиртних напоїв та ін, Деліктне право мусульманської правової системи встановлює заходи кримінально-правової відповідальності, галузь так званих владних норм - сфера державного та адміністративного права, яке встановлює норми поведінки владного апарату країни.

Дискреційні покарання визначаються на розсуд судді (каді) за порушення закону. Покарання носять страхітливий характер, передбачені також фізичні покарання (відсікання рук, ніг, четвертування, побиття батогами, палицями і т.д.). Цивільне право (муамалат) регулює правові відносини власності: володіння, користування, розпорядження, в тому числі, відчуження. Важливе місце відводиться статусу державної власності і майна, вилученого з цивільного обороту, переданого на релігійні або благодійні цілі (вакф).

Усі вчинки в мусульманському праві поділяються на п'ять основних категорій: обов'язкові і заборонені. В основі даної класифікації лежать відповідні релігійно - моральні оцінки тих чи інших видів поведінки. Норми мусульманського права можуть бути також класифіковані на норми-принципи, сформульовані у вигляді теоретичних узагальнень, і казуальні норми, що виникали, як правило, емпіричним шляхом (такі, наприклад, норми Сунни).

2. Мусульманське право в світі

Хоча іслам є наймолодшою із трьох релігій світу, він має досить широке поширення. Через сто років після смерті Магомеда (632р.), в епоху правління династії Омейядів, іслам, у результаті завоювання арабськими арміями народів інхиш країн, був поширений на північне побережжя Африки та Іспанію, а на Сході - на територію Ірану та Індії. Друга хвиля арабських завоювань у ХV ст. (підкорення Візантії, захоплення у 1453р. Константинополя), поширила іслам до Південної Європи (до сьогодні на території колишньої Югославії, в Албанії та Болгарії існують великі мусульманські общини).

Після другої світової війни деякі арабські держави мають офіційні ісламські назви (наприклад, Ісламська Республіка Іран).

В наш з вами час мусульманське право діє у багатьох країнах від Марокко у північно-західній Африці до Фіджі в Океанії (наприклад, правові системи держав як Марокко, Сирія, Алжир, Єгипет, Пакистан, Індонезія, Судан, Північна Нігерія, Сомалі, Танзанія, Кенія, Іран, Ірак та ін.).

Певний вплив мусульманського права відбувається і стосовно колишніх радянських республік Середньої Азії: Казахстану, Туркменистану, Узбекистану. Поряд з цим, просторова дія мусульманського права не ідентична географічним кордонам у світі.

2.1 Функціонування мусульманської правової системи в ісламському світі

В Ірані є доволі жорстока система соціального контролю, заснована на ісламських традиціях. Закони Шаріату (мусульманські імперативи, які замінять кримінальний і цивільний кодекси) суворі, а релігійна нетерпимість і турбота про чистоту душі одновірців дозволяють компенсувати відсутність телекамер, про всі злочини і проступки мусульман мулла дізнається від громади (сусідів, товаришів по службі і членів сім'ї). Традиційний метод профілактичних соціальних відхилень в Ірані - репресії за переконання. На основі ісламу може сформуватися дуже жорстка і ефективна система контролю за особою, і, як результат - дуже низький рівень злочинності у всій країні. У Афганістані, на території, яка керується релігійним рухом «Талібан», скасовано до кореня цивільне судочинство. У цій частині Афганістану діють середньовічні правові норми - догми, які є релігійними (все той же закон шаріату). Таліби практикують суворі заходи покарання злочинців. За крадіжку відтинають руку, за грабіж - руку і ногу, зрадивши свого чоловіка жінку родичі чоловіка закидають каменями або підривають на очах всієї громади. Екзекуції проходять на центральних площах, де злочинець, позбавлений тієї чи іншої частини тіла, залишається стікати кров'ю. Злочинець таким чином часто помирає від втрати крові, до нього не підходять навіть родичі, боячись тієї ж долі. Нерідко рішення такого суду викликають до виконання родичів потерпілих, які з радістю приводять вирок до завершення.

Закони шаріату застосовуються і в такій країні, як Саудівська Аравія, але значно гуманніше. Наприклад, якщо злодієві відрубують руку, то лікар обробляє рану і надає злочинцю медичну допомогу, аж до остаточного загоєння рани. Злодіїв, затриманих за дрібну крадіжку, звичайно карають різками перед громадою, але якщо спіймали вдруге, то тут вже не обходиться без відрубання руки. Вбивство і розповсюдження наркотиків карається відсіканням голови. У Саудівській Аравії діє сухий закон. Осіб, помічених у вживанні спиртного, публічно карають різками. Покарання різками значно м'якше відсікання частин тіла, але не так вже необразливо: нерідкі випадки, коли ця екзекуція закінчується серйозними каліцтвами, і навіть зі смертельним результатом. Досить поширене в Аравії короткострокове позбавлення волі (на термін від 6 до 20 днів). Наприклад, затриманого за управління автомобілем в нетверезому стані, піддають короткочасному тюремному ув'язненню. Цікаво, що якщо в автомобілі нетверезого водія були пасажири - їх також карають (піддають штрафу). Так у цій країні стимулюють активність громадян у профілактиці правопорушень.