Загострення внутрішньої обстановки в Іраку примусило державного лідера Саддама Хусейна ще быльше посилити і без того досить сувору систему впливу на злочинність. Достатньо тільки навести приклад, що для залякування своїх опонентів, Хусейн наказував кидати супротивників режиму в басейн з сірчаною кислотою. Члени правлячої партії зобов'язані регулярно патрулювати вулиці Багдада по ночах та інших міст для припинення злочинів. Патруль був озброєний автоматами Калашникова. З особами, які не підкорилися патрулю, чи чинили опір намагаючись сховатися чи втекти, там не церемонилися, відповідні інструкції дозволяли знищувати їх на місці. Плануючи бомбардувати Ізраїль снарядами з отруйними речовинами, Саддам Хусейн заявив, що хімічна зброя дозволяє забезпечувати свою безпеку бідним країнам, яким не по кишені виготовлення ядерного або високоточного «гуманного озброєння». Таким же, ймовірно, був хід його думок, коли в Іраку були введені тілесні покарання: побиття палицями до смерті, відрубування рук злодіям, ніг дезертирам. Сам він неодноразово наголошував, що в бідній країні лише вкрай жорстка система впливу на злочинність може бути ефективною.

Таким чином, можна зробити висновок, що радикальні дії і суспільна мораль зводять на нівець навіть думку про правопорушення. Арабські країни за статистикою є одними з найбезпечніших для своїх громадян.

2.2 Пристосування мусульманського права до сучасного світу

У 19 столітті у становищі мусульманського права відбулися великі зміни. У найрозвиненіших країнах право поступилося позиціями законодавству мусульманських країн, заснованих на моделях буржуазних країн. На початку 20 століття лише у державах Аравійського півострова і Перської затоки мусульманське право зберегло свої чинні позиції і діяло як універсальний інструмент у своєму традиційному вигляді. Правові системи найрозвиненіших арабських країн, з певними відступами стали будуватися за двома основними зразками: романо-германським (французьким) - Єгипет, Сирія, Ліван; і англо-саксонським - Ірак, Судан. За мусульманським правом тут збереглася роль регулятора шлюбно-сімейных, спадкових та інших відносин серед мусульман, що пояснювалося збереженим пережитком феодалізму і сильним впливом на свідомість громадян. Нині мусульманське право перестало бути єдиним чинним правом. Але водночас в жодній мусульманській країні воно не втратило свої позиції, як системи діючих правових норм. Винятком стала тільки Туреччина, де у 20 роки мусульманське право в усіх галузях замінили законодавством буржуазного типу, складеним з урахуванням запозиченого з західно-європейських моделей. У кінцевому результаті, напрям та глибина впливу мусульманського права на сучасні правові системи тієї чи іншої країни, обумовлені досягнутим нею рівнем економічного розвитку і рівня охорони культури. Узявши за основу масштаби застосування норм мусульманського права та ступінь його впливу на діючі законодавства, можна запропонувати таку класифікацію сучасних правових систем країн Сходу.

До першої групи належать правові системи Саудівської Аравії та Ірану, де мусульманське право продовжує застосовуватися.

До другої групи належать системи Лівії, Пакистану, Судану. Хоча сфера дії мусульманського права тут не є настільки всеосяжною як у першій групі, проте залишається досить таки суттєвою, за останні десятиліття навіть є тенденції до розширення. У Лівії в 1977 році Коран оголосили "законом суспільства" , який заміняє звичайну конституцію. В усіх цих країнах другої групи, мусульманське право без будь-яких вилучень продовжує регулювати відносини особистого статусу, зберігаються мусульманські суди. Ще одну численну групу становлять правові системи більшості арабських країн: Єгипту, Сирії, Іраку, Лівану, і навіть ряду розвинених країн Африки (Сомалі, Мавританії) та Азії (Афганістан). Їх конституційне право закріплює, зазвичай, особливі становища ісламу і мусульманського права. Так, конституції багатьох з них передбачають, що глава держави може бути тільки мусульманином, а мусульманське право є джерелом законодавства. Але з іншого боку, в деяких країнах (Ірак, Сирія) спостерігається певна демократизація мусульманско-правових положень сімейного законодавства. Проведення розвитку правових систем ряду країн у останні роки вносить суттєві корективи і до структури чинного тут мусульманського права, окремі норми й інститути якого, раніше були використані законодавством, яке запозичує західні правові моделі, знову відроджуються і починають застосовуватися на практиці.Нині Іджма розглядається як джерело пристосування фикха для потреб сучасного суспільства. Нині йде період кодифікації мусульманського права у багатьох країнах, у тому числі Пакистані, Індонезії, а в Туреччині з 1926 р. взагалі від цього відмовилися.

3. Особливості мусульманської правової системи

Система мусульманського права в першу чергу відрізняється від інших правових систем неповторністю джерел, своєрідністю, структурою, термінологією, своєрідними конституціями та нормами права. Якщо юристи європейських країн під нормою права приділяють увагу приписам конкретного історичного законодавця, то ісламські правознавці під нею розуміють правило, адресоване мусульманському суспільству Аллахом. Це правило базується не на логіці висновків, а на ірраціональних, релігійних догмах, іншими більш простішими словами - на вірі. Тому його не можна переписати або змінити, скасувати, виправити, воно безперечно і абсолютно повинно, безумовно, виконуватися усіма суб'єктами правовідносин. Догматична природа мусульманських правових норм передбачає особливі способи адаптації до сучасних суспільних відносин. Мистецтво судді, часто полягає в тому, щоб, не порушуючи прямо окремі вимоги, встановлені норми, добитися за допомогою різних юридичних прийомів, фікцій, інших прийомів протилежного результату. Наука мусульманського права сформувалася і стабілізувалася в глибокому середньовіччі, пояснює деякі риси цього права: архаїчний характер ряду інститутів, його казуістичность і відсутність систематизації.

Змістовно норми мусульманського права також істотно відрізняються від норм європейських. Вони, як правило, не надають права на здійснення окремих дій або забороняють ці дії. В основі їх лежить обов'язок, борг зробити ті чи інші вчинки і діяння, що теж обумовлено їх релігійною природою.

Для Шаріату, особливо у його первинному розвитку, характерною рисою є увага не до прав мусульманина, а до його обов'язків по відношенню до Аллаха. Норми, що містять такі обов'язки, досить широко представлені в Шаріаті, і в них повністю прописане все життя правовірного мусульманина (щоденна молитва, дотримання посту, правил поховання і т.д.). Не випадково особливістю норм є те, що вони застосовуються тільки до мусульман і у відносинах між мусульманами. Ранньому ісламу і шаріату були притаманні встановлення правових норм, які мали відношення ще до громадського ладу, що містять елементи колективізму, милосердя, турботи про калік і інших знедолених і бідних людей. Але в шаріаті знайшли своє відображення і представлення про безсилля людини перед богом, про що випливає звідси споглядальності і покірності. Таким же чином в шаріаті закріплювався обов'язок мусульманина підкорятися володарю - халіфу і державній владі: "Коріться Аллаху і коріться посланнику і власникам влади серед Вас".

Мусульманське право, на відміну від інших правових систем, не є самостійною галуззю науки. Воно лише одна зі сторін релігії ісламу. Ця релігія містить, по-перше, теологію, що встановлює догми й уточнює, у що мусульманин повинен вірити, по-друге, шаріат наказує віруючим, що вони повинні робити і чого не повинні. Шаріат означає в перекладі «шлях проходження» і складає те, що називають мусульманським правом. Це право вказує мусульманину, як він повинен відповідно до релігії вести себе, не розрізняючи, однак, його зобов'язань по відношенню до себе (цивільні зобов'язання, подаяння бідним) подібним по відношенню до бога (молитва, піст і т.д.). Тим не менше, мусульманські правознавці чітко розрізняють права бога і права індивіда.

Не дивлячись на те, що шаріат заснований на ідеї обов'язків людини, в ньому відведено місце і для поняття права. Це досягається, з одного боку, визнанням певних меж обов'язків, а з іншого - уточненням обсягу прав, визнаних за індивідами. Неповага до цих прав тягне санкції, що накладаються мусульманським суддею. Основи мусульманського права стосуються не тільки божественного змісту (Коран і Сунна). Теологами-правознавцями протягом століть створена велика доктрина. Це право застосовується, в принципі, тільки у відносинах між мусульманами; релігійний принцип, на якому це право грунтується, відпадає, коли одна із сторін не є мусульманином.

Ісламу притаманна концепція теократичного суспільства, в якому держава має значення лише як служитель встановленої релігії. Замість того, щоб просто проголосити моральні принципи або догми, з якими суспільство має погоджувати свої правові системи, мусульманські юристи і теологи розробили, виходячи з божественних одкровень, цілу систему дуже деталізованого права, права ідеального суспільства, яке встановиться в один прекрасний день у всьому світі і буде повністю підпорядковане релігії ісламу. Тісно пов'язане з релігією і з цивілізацією ісламу, мусульманське право може бути по-справжньому зрозуміле лише тим, хто має хоча б мінімальне загальне уявлення про цю релігію і про цю цивілізацію. З іншого боку, жоден ісламіст не може ігнорувати мусульманське право. Іслам за своєю сутністю, як і іудаїзм, - це релігія закону.

Найхарактернішою, на мою думку, рисою середньовічного мусульманського права (особливо в перші століття) була його відносна цілісність. Разом з уявленнями про єдиного бога - Аллаха - затвердилася ідея єдиного правового порядку, що має універсальний характер. Мусульманське право в міру розширення кордонів Халіфату поширило свою дію на нові території.

Структура мусульманського права також має суттєві особливості, що випливають з його природи. Воно не поділяється на загальне і приватне право, як у романо-германській системі, або на загальне право і право справедливості, як у країнах англосаксонської родини. Тут існують інші принципи інтеграції, зв'язку норм, їх структурного об'єднання. Так, можна виділити правові комплекси норм та принципів згіідно з основними мусульманськими толками (ритами) - сунітськими (ханіфітським, малікітським, шафіїтським, ханбалітським) і несуннітскими (шиїтським, вахбітським, зейдутським, абадітським). Наявність різних гілок в ісламі обумовлює аналогічну диференціацію в праві, об'єднання юридичних норм навколо тих чи інших релігійних течій. Кожен толк, як правило, «обростає» певним комплексом норм, прийнятих відповідно з обраними релігійними постулатами. Разом з тим, зберігається і галузевий принцип диференціації правових норм, хоча і з деякими особливостями. Зокрема, існує галузь «право особистого статусу», регулююче сімейні, спадкові та деякі інші відносини; деліктне право, що встановлює заходи кримінально-правової відповідальності; муамалат, що закріплює цивільно-правові відносини; галузь так званих владних норм - сфера державного та адміністративного права; міжнародне право (сійар).