Отже, не всі американські держави ратифікували Кодекс Бустаманте, деякі держави віддали перевагу Договорам Монтевідео, а США зробили спробу зберегти власну систему колізійних норм.

Тому згодом, протягом 50-тих років уже під егідою Організації американських держав (існує від 1948 р.) після вивчення можливості гармонізації положень Кодексу Бустаманте із Договорами Монтевідео та Зведенням правил із колізійного права США Міжамериканським юридичним комітетом було розроблено проект нового кодексу, який так і не було прийнято. Це помітно збільшило кількість прибічників ідеї переходу від глобальної до прогресивної та секторальної уніфікації.

У 1971 р. Генеральна Асамблея ОАД прийняла рішення скликати першу спеціалізовану міжамериканську конференцію із міжнародного приватного права (CIDIP-I). Рішення Генеральної Асамблеї ОАД знаменувало принципові зміни у методології подальшої уніфікації МПрП. Країни Латинської Америки відмовилися нарешті від амбітного прагнення включити до одного уніфікаційного акту всі норми, що мають відношення до МПрП.

На другому етапі уніфікації міжнародного приватного права у Латинській Америці, який ще називають етапом прагматизму, уніфікація здійснюється поступово та прогресивно. Розробляються документи з окремих питань МПрП, у котрих держави-члени ОАД є найбільше зацікавленими.

Ключова роль в цьому процесі належить Міжамериканському юридичному комітету ОАД, який організовує проведення Спеціалізованих міжамериканських конференцій із міжнародного приватного права (CIDIP). Дотепер було проведено вже шість таких конференцій (у Панамі (1975), Монтевідео (1979), Ла Пасі (1984), Монтевідео (1989), Мехіко (1994), Вашингтоні (2002)). У підсумку було прийнято 21 конвенцію та 2 додаткових протоколи із різних питань МПрП.

Від самого початку роботи конференцій було визначено дві найголовніші теми: міжнародне торговельне право та міжнародний цивільний процес.

Першій темі було присвячено конвенції про векселі (1975), чеки (1975-79), міжнародний комерційний арбітраж (1975), торгові товариства (1979), договір міжнародного дорожнього перевезення товарів (1989) і право, що застосовується до міжнародних контрактів (1994).

У межах проблематики розроблення міжнародного цивільного процесу країни-учасниці приділяють основну увагу судовому співробітництву. Серед конвенцій цієї групи можна виокремити конвенції про виконання судових доручень (1975) та додатковий протокол до неї (1979), про отримання доказів за кордоном (1975) та додатковий протокол до неї (1984), про юридичний статус довіреностей, виданих за кордоном (1975), про екстериторіальну дійсність іноземних судових і арбітражних рішень (1979), про виконання запобіжних заходів (1979), про доказування іноземного права та інформацію про нього (1979) і конвенція про юрисдикцію стосовно екстериторіальної дії іноземних судових рішень (1984).

Ряд конвенцій присвячуються міжнародному цивільному праву, зокрема: про доміцилій фізичних осіб у міжнародному приватному праві (1979), особистий статут і правоздатність юридичних осіб (1984), усиновлення неповнолітніх (1984), аліментні зобов'язання (1989), про повернення викрадених дітей (1989) і про міжнародну торгівлю неповнолітніми (1994) [19].

Окремо слід звернути увагу на конвенцію про загальні положення міжнародного приватного права (1979). Вона є унікальною, оскільки, на думку деяких дослідників, створює справжню міжамериканську систему МПрП.

Найближчим часом правознавці американських держав планують обговорити проблематику визначення застосовуваного права та юрисдикції щодо позадоговірної цивільної відповідальності, а також картелів у сфері конкуренційного права Америки.

Важливим є те, що до більшості американських конвенцій може приєднатися будь-яка країна світу. Лише дві останні конвенції передбачають певні обмеження: країни, що не є членами ОАД, можуть приєднуватися тільки після набуття конвенцією чинності. Причина такого обмеження є цілком зрозумілою, оскільки у такий спосіб набуття конвенцією чинності буде залежати тільки від країн даного регіону.

З усіх прийнятих на СIDIPs конвенцій найбільш важливими, на думку багатьох дослідників, є Конвенція про загальні положення міжнародного приватного права та Конвенція про право, що застосовується до міжнародних контрактів. В обох конвенціях, як і у деяких інших, простежується збільшення ролі гнучкого регулювання, що відповідає загальним тенденціям розвитку міжнародного приватного права.

Сьогодні визнається необхідність перегляду методології МПрП із метою примирення адекватну юридичної техніки (формальна справедливість) із розумним та справедливим результатом кожної конкретної справи (матеріальна справедливість). Міжнародне приватне право поступово відходить від застосування жорстких колізійних прив'язок, а ставить на перше місце досягнення більш розумного й справедливого результату, що, у свою чергу, збільшує роль судді, оскільки йому надаються широкі дискреційні повноваження. Ця тенденція є наслідком процесу конвергенції підходів романо-германської й англо-американської правових сімей [19].

2.3 Міжнародні організації та підготовка міжнародних договорів у сфері міжнародного приватного права

В уніфікації на міждержавному рівні норм, що стосуються колізійного регулювання, матеріально-правового регулювання питань МПрП, а також проблем міжнародного цивільного процесу, ключова роль належить профільним міжнародним організаціям, які забезпечують обґрунтування, підготовку, обговорення та прийняття основних міжнародних договорів, присвячених цим питанням. Серед таких міжнародних організацій чільне місце посідають: Гаазька конференція з міжнародного приватного права, (б) Міжнародний інститут з уніфікації приватного права (УНІДРУА), (в) Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), (г) Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), (д) Міжнародна морська організація та (е) Міжнародна організація цивільної авіації.

Гаазька конференція з міжнародного приватного права, незважаючи на наявність у її назві слова «конференція», насправді є не тимчасовими міжнародними зборами, а постійнодіючою, універсальною міжнародною організацією, яка має свій Статут і, згідно зі ст. 1 Статуту, «здійснює роботу з прогресивної уніфікації норм міжнародного приватного права». Це одна з найдавніших міжнародних організацій (створена у 1893 р.), діяльність якої спрямована на уніфікацію колізійних норм у галузі сімейних, спадкових, комерційних, транспортних правовідносин та норм міжнародного цивільного процесу. Конвенції, прийняті Гаазькою конференцією, мають доволі широку територіальну сферу застосування. Найбільш відомими з них є. Конвенція з питань цивільного процесу (1954), Конвенція про право, що застосовується до аліментних зобов'язань стосовно дітей (1956), Конвенція про визнання та виконання рішень у справах про аліментні зобов'язання стосовно дітей (1958), Конвенція про компетенцію та право, що застосовується стосовно захисту неповнолітніх (1961), Конвенція про конфлікт законів стосовно форми заповіту (1961), Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961), Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (1965), Конвенція про визнання розлучення та судової сепарації подружжя (1970), Конвенція про право, що застосовується до транспортних пригод (1971), Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах (1970), Конвенція про право, що застосовується до відповідальності за недоброякісну продукцію (1973), Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання (1973), Конвенція про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей (1980), Конвенція про міжнародний доступ до правосуддя (1980), Конвенція про захист дітей та співробітництво з питань міжнародного усиновлення дітей (1995) [12].

Міжнародний інститут з уніфікації приватного права (УНІДРУА), створений 1924 р. під егідою Ліги Націй і реорганізований шляхом відокремлення від Ліги Націй у 1940 р., є міжнародною урядовою організацією, що займається вивченням питань і методів узгодження та гармонізації приватного (цивільного, торговельного тощо) права й підготовкою проектів уніфікованих норм приватного права з метою їх подальшого подання на розгляд урядів. Діяльність Інституту зосереджена переважно на роботі з нормами приватного права, хоча подекуди виникає необхідність звернення й до публічно-правових норм регуляторного характеру, які мають тісний зв'язок із приватноправовими нормами. Членами УНІДРУА є понад 60 країн. Правила, що розробляються в рамках Інституту, мають переважно матеріально-правовий характер і дуже рідко містять норми, придатні для вирішення колізій. Зокрема, у рамках УНІДРУА були підготовлені такі документи, як Женевська конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (1956), Женевська конвенція про договір міжнародного перевезення пасажирів та вантажів внутрішніми водними шляхами (1973), Женевська конвенція про представництво при міжнародній купівлі-продажу товарів (1983), Оттавська конвенція про міжнародний факторинг (1988), Оттавська конвенція про міжнародний лізинг (1988), Конвенція про викрадення і незаконне вивезення культурних цінностей (1995) [12].

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРЛЛ) є спеціальним органом Генеральної Асамблеї ООН, що створений 1966 р. з метою сприяння прогресивному узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі. Відповідно до своїх цілей та завдань, Комісія координує роботу організацій, що діють у сфері міжнародної торгівлі, заохочує більш широке застосування типових та уніфікованих законів, що існують на сьогоднішній день. Комісія здійснює підготовку та заохочує прийняття нових міжнародних конвенцій, типових та уніфікованих законів, а також сприяє кодифікації та більш широкому застосуванню міжнародних комерційних термінів, положень, звичаїв і практики. Проекти конвенцій, розроблені в рамках ЮНСІТРАЛ, було свого часу покладено в основу Нью-Йоркської конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974), Конвенції про морські перевезення вантажів (1978), Віденської конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980), Конвенції ООН про міжнародні переказні та міжнародні прості векселі (1988), Конвенції ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (1991), Конвенції ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви (1995), Конвенції ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах (2005) та ін. [12].

Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) була створена 1964 р. за рекомендацією відповідної конференції ООН як допоміжний орган Генеральної Асамблеї ООН, завданням якого є заохочення міжнародної торгівлі з метою прискорення економічного розвитку, встановлення політики і принципів міжнародної торгівлі, вжиття заходів щодо проведення переговорів та затвердження правових актів у сфері торгівлі.

Серед документів з уніфікації правил міжнародної торгівлі, розроблених за сприяння ЮНКТАД: Конвенція про Кодекс поведінки лінійних конференцій (1974), яка стосується міжнародних лінійних перевезень вантажів; Конвенція про транзитну торгівлю внутрішньоконтинентальних держав (1965); Хартія економічних прав і обов'язків держав (1974); Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів (1980); Міжнародний кодекс поведінки у сфері передачі технологій (1987) [12].