Вступ

Мета роботи. Метою даної курсової роботи є комплексне та всебічне дослідження й аналіз правового статусу та правової компетенції Міністерства фінансів України (далі - Мінфін) як суб'єкта бюджетних відносин. Для цього будуть розглянуті:

- дійсні нормативно-правові акти, на підставі яких Мінфін безпосередньо здійснює покладені на нього повноваження, та реалізує поставлені перед ним завдання і здійснює функції у сфері фінансових відносин загалом та у сфері бюджетних відносин зокрема

- загальний обсяг завдань, функцій і зміст кінцевої мети діяльності Мінфіну, а також компетенції в сфері бюджетних відносин, як невід'ємної складової фінансових відносин

- роль, місце та конкретні повноваження Мінфіну у бюджетному процесі на всіх стадіях бюджетного процесу

- взаємодія і взаємовідносини Мінфіну з іншими безпосередніми учасниками (суб'єктами) бюджетних відносин і бюджетного процесу

- окремі особливості повноважень і правового статусу Мінфіну, саме як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну фінансову і бюджетну політику

Задля аналізу правового статусу та правової компетенції Мінфіну як суб'єкта бюджетних відносин нами буде проведено докладний аналіз джерел, а саме - дійсної нормативно-правової бази та наявної наукової літератури, що стосуються питання теми курсової роботи, і які є актуальними на даний момент. Актуальність джерел є важливим і необхідним аспектом в дослідженні проблеми, враховуючи, по-перше, регулярні зміни в національному законодавстві, а відтак - і регулярні зміни (тобто прийняття, зміни, як такі, або скасування) нормативно-правових актів, що регулюють бюджетну сферу, порядок здійснення бюджетного процесу та статус і повноваження суб'єктів бюджетних відносин, та, по-друге, застаріння наукової літератури, що тенденційно залежить від вищевказаних змін нормативно-правових актів, що стосуються питання теми роботи та зачіпають дану проблематику дослідження.

Актуальність проблеми. Питання правового статусу та правової компетенції Міністерства фінансів України як суб'єкта бюджетних відносин є важливим з огляду на те, що саме Мінфін посідає чільне місце в системі центральних органів виконавчої влади, та здійснює постійний поточний регулярний контроль, формування та забезпечення реалізації державної фінансової та бюджетної політики. Саме Мінфін здійснює загальну організацію та безпосереднє управління бюджетною сферою та організовує бюджетний процес за всіма етапами (окрім розгляду проекту та прийняття закону про Державний бюджет України), і по суті займається розподілом і перерозподілом матеріальних благ (фінансових ресурсів) у державі.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження в даній курсовій роботі виступає Міністерство фінансів України як суб'єкт бюджетних відносин.

Предмет дослідження. Предметом дослідження виступають правовий статус та правова компетенція Міністерства фінансів України як суб'єкта бюджетних відносин, як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової та бюджетної політики. Окрім того, до предмету дослідження віднесені:

- завдання та функції Мінфіну у фінансовій сфері загалом та в бюджетній сфері зокрема;

- повноваження Мінфіну у сфері бюджетних відносин разом з усіма загальними нюансами та особливостями участі Мінфіну у стадіях бюджетного процесу;

- відповідний порядок взаємодії Мінфіну з іншими учасниками бюджетних відносин.

1. Міністерство фінансів України як суб'єкт фінансових відносин

1.1 Загальна характеристика Міністерства фінансів України як центрального органу державної виконавчої влади

міністерство фінанси бюджетний влада

Міністерство фінансів України - це головний орган у системі органів державної виконавчої влади, що формує, забезпечує та контролює:

1) державну фінансову та бюджетну політику;

2) податкову та митну політику, за винятком адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики;

3) державний фінансовий контроль, казначейське обслуговування бюджетних коштів;

4) бухгалтерський облік і контроль;

5) випуск і проведення лотерей;

6) виготовлення цінних паперів та документів суворої звітності;

7) обіг та облік дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, а також їх видобуток, виробництво, використання та зберігання;

8) запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

9) іншу державну політику та державний контроль у сфері фінансових відносин, які передбачені законом [14].

Міністерство фінансів України та його діяльність спрямовується, координується та контролюється Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ), як вищим органом у системі органів виконавчої влади, до компетенції якого належить забезпечення проведення державної фінансової, бюджетної політики, а також податкової і митної політики, а також розробка проектів законів про Державний бюджет України, внесення змін до Державного бюджету України, виконання Державного бюджету України та звітування про його виконання [3].

Міністр фінансів України очолює Мінфін та здійснює безпосереднє керівництво діяльністю Мінфіну, затверджує плани роботи Мінфіну та звіти про їх виконання, а також затверджує структуру апарату Мінфіну [3]. Потрібно виділити окремо бюджетні повноваження Міністра фінансів України:

· приймає рішення про включення бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд до КМУ

· приймає рішення про розподіл бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Мінфін України, та бюджетних коштів, передбачених для утримання центрального апарату Мінфіну України

· затверджує розпис Державного бюджету України у місячний строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України

· вносить зміни до розпису Державного бюджету України за загальним фондом з метою забезпечення збалансованості надходжень та витрат державного бюджету з дотриманням граничного обсягу річного дефіциту (профіциту) державного бюджету

· приймає рішення про зменшення бюджетних асигнувань головному розпоряднику бюджетних коштів

· приймає рішення про зупинення операцій з бюджетними коштами

· приймає рішення про зупинення бюджетних асигнувань [3]

Через Міністра фінансів України КМУ спрямовує та координує діяльність:

1) Державної казначейської служби України

2) Державної пробірної служби України

3) Державної служби фінансового моніторингу України

4) Державної фінансової інспекції України [3]

Хоча вищенаведені центральні органи виконавчої влади діють самостійно і формально не належать до Мінфіну, не являють собою інтегральної складової та не функціонують як структурні підрозділи Міністерства фінансів України, вони суворо підконтрольні Міністру фінансів України і взаємодіють в безумовній координації з Мінфіном в плані здійснення своїх першочергових завдань (ДКСУ здійснює реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів [7]; Державна пробірна служба України здійснює реалізацію державної політики у сфері державного пробірного контролю[10]; ДСФМУ забезпечує реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму[9]; ДФІУ забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю[8]) [5].

Як член КМУ, Міністр фінансів України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністр фінансів України може бути звільнений з посади тільки за рішенням Верховної Ради, яка приймає відповідне рішення у формі постанови[4].

Міністерство фінансів України діє на підставі та керується

- Конституцією України

- Законами України, такими, як Бюджетний кодекс України, Законом України «Про Державний бюджет», Законом України «Про Кабінет Міністрів України» та ін.

- Актами Президента України (наприклад, таким, як Указ Президента України «Про положення про Міністерство фінансів України»), актами КМУ та актами Міністерства фінансів України

- а також міжнародними, міжурядовими та міжвідомчими угодами та договорами

Серед вищенаведених нормативно-правових актів необхідно виділити саме Указ Президента «Про Положення про Міністерство фінансів України» №446/2011 від 8 квітня 2011 року (далі - Положення). Це Положення являє собою фундаментальну законодавчо-правову підвалину Мінфіну як центрального органу виконавчої влади, що здійснює державну фінансову та бюджетну політику, яке визначає вичерпний перелік напрямків його діяльності та порядок роботи, його завдань, функцій у фінансових відносинах загалом та у бюджетних відносинах зокрема, сферу компетенції Мінфіну, обсяг повноважень Міністра фінансів України тощо.

Унікальним є те, що саме у Положенні про Міністерство фінансів України центральним орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної фінансової та бюджетної політики, визначається саме Мінфін. Ані в Конституції України, ані в Бюджетному Кодексі, ані в Законі України «Про Кабінет Міністрів України» чи інших Законах України Міністерство фінансів України ніколи прямо не згадується, а лише визначається як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової та бюджетної політики.

1.2 Завдання та функції Міністерства фінансів України у сфері фінансових відносин

При розгляді завдань і функцій Мінфіну у сфері фінансових відносин, необхідно одразу визначити, що являють собою, власне, фінансові відносини.

Фінансові правовідносини - це такі відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів [11, ст. 70].

Як відомо, фінансові правовідносини є юридичною (правовою) формою вираження та закріплення фінансових-економічних відносин у суспільстві, що можуть існувати лише в правовій формі. Це обумовлено тим, що фінансова діяльність, як така, є нездійсненною поза правовідносинами загалом, оскільки реалізація державного регулювання та державного контролю у сфері створення фондів грошових коштів, розподілу та використання фінансових ресурсів може бути виключно при чіткому закріпленні, взаємозалежності та визначеності суб'єктивних прав і обов'язків у суб'єктів фінансових правовідносинах [11, ст. 70].

Для фінансових правовідносин характерним є імперативний метод (тобто метод підпорядкування), що обумовлено такими рисами як:

- виникнення фінансових правовідносин в процесі фінансової діяльності держави або її органів та

- обов'язкова участь у фінансових правовідносинах уповноваженого органу держави, що виступає одним з суб'єктів фінансових правовідносин [11, ст. 72]