У сучасному світі міжнародна безпека на універсальному міжнародному рівні забезпечується ООН і державами -- її членами згідно зі Статутом ООН та іншими укладеними на його основі міжнародними угодами або рішеннями ООН.

Статут ООН - це документ, який визначає головну мету безпеки -- «підтримка міжнародного миру і безпеки», а також її основи, умови і шляхи досягнення, провідні принципи, систему колективних заходів та інші складові гарантування колективної безпеки Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 268..

Преамбула Статуту ООН формулює п'ять основних засад міжнародного миру і колективної безпеки:

1) викорінення війни;

2) утвердження віри в основні права людини;

3) підвищення значення міжнародного права;

4) сприяння соціальному прогресові;

5) поліпшення умов життя за більшої свободи Статут ООН // Організація Об'єднаних Націй: основні документи. - К.: Велес, 1999. - С. 12..

Реалізувати ці засади, за Статутом ООН, можна шляхом забезпечення трьох взаємопов'язаних умов:

– проявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним як добрі сусіди;

– об'єднати сили для підтримки міжнародного миру і безпеки;

– домогтися на основі прийнятих принципів і вироблених методів, щоб збройні сили застосовувалися не інакше як у спільних інтересах Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 268..

Статут ООН установлює як свої основні цілі підтримку міжнародного миру і безпеки, залагоджування мирними засобами, у згоді з принципами справедливості і міжнародного права, міжнародних суперечок і ситуацій. Він визначає, що ООН засновано на принципі суверенної рівності всіх її членів, що всі члени сумлінно виконують зобов'язання за Статутом, щоб забезпечити їм усім у сукупності права і переваги, що випливають із членства в Організації, що всі члени повинні вирішувати конфлікти мирним шляхом і утримуватися від погрози силою або її застосування і що ООН має права на втручання в які, справи, власне кажучи входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави (ст.2) Левин Д. Б. Принцип мирного разрешения международ-ных споров / Д. Б. Левин. - М.: Юридическая литература, 1997. - С.93..

Статут ООН чітко підкреслює два основні шляхи утвердження універсальної колективної безпеки: через превентивну діяльність із запобігання загрозі миру і безпеці, врегулювання мирними засобами міжнародних спорів чи ситуацій, що можуть призвести до порушення миру; шляхом застосування колективних заходів, тобто через міжнародне співробітництво в утвердженні колективної безпеки і миру ("вживати ефективних колективних заходів для попередження й усунення загрози миру і придушення актів агресії чи інших порушень миру").

Статут ООН визначає провідні принципи універсальної колективної безпеки, обов'язкові для всіх держав, навіть тих, що не є членами ООН, але вживають заходів з підтримки міжнародного миру і безпеки: принцип мирного вирішення міжнародних спорів і принцип незастосування сили чи загрози силою. Вказані принципи разом із принципами невтручання у внутрішні справи, суверенної рівності й самовизначення, поваги прав людини і сумлінного виконання міжнародних зобов'язань складають каркас, імперативний правовий фундамент колективної безпеки Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 269..

На основі названих принципів можуть здійснюватися колективні заходи, спрямовані на утвердження міжнародного миру і безпеки. Статут ООН передбачає таку систему колективних заходів:

– заходи з дотримання заборони загрози силою або її застосування у відносинах між державами (п. 4 ст. 2);

– заходи мирного розв'язання міжнародних спорів (гл. VI);

– заходи щодо роззброєння (ст. 11, 26, 47);

– заходи щодо гарантування безпеки в перехідний період (гл. XVII);

– заходи із залучення регіональних організацій безпеки (гл. VIII);

– тимчасові заходи, спрямовані на припинення порушень миру (ст. 30);

– примусові заходи безпеки без використання збройних сил (ст. 41);

– примусові заходи безпеки з використанням збройних сил (ст. 42) Статут ООН // Організація Об'єднаних Націй: основні документи. - К.: Велес, 1999. - С. 13-33..

Примусові заходи безпеки є надзвичайними в системі колективних заходів, а тому для них передбачено додаткові умови щодо переліку, завдань, принципів застосування. До заходів, не пов'язаних із застосуванням збройних сил, належать: повне або часткове припинення економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо-, електронних сполучень та інших зв'язків, розрив дипломатичних відносин.

Згідно зі Статутом ООН обов'язок підтримки міжнародного миру і безпеки покладено на Генеральну Асамблею ООН і Раду Безпеки ООН.

До повноважень Генеральної Асамблеї належать: обговорення будь-якої справи чи питання, які мають відношення до підтримки міжнародного миру і безпеки, розгляд принципів співпраці в цій галузі, надання рекомендацій державам і Раді Безпеки з цих питань.

Рада Безпеки -- єдиний орган ООН, повноважний вживати заходів превентивного і примусового характеру ні і імені ООН задля забезпечення міжнародного миру і безпеки. Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акту агресії и дає рекомендації або вирішує питання про те, до яких заходів слід удатися у відповідності зі статтями 41 або 42 підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки Статут ООН // Організація Об'єднаних Націй: основні документи. - К.: Велес, 1999. - С. 39..

Статутом ООН у п. 6 ст. 25, ст. 2 на держави-члени покладено обов'язок підкоритися рішенню Ради Безпеки Там само. - С. 2, 25..

У разі ухвалення рішення про застосування примусових заходів безпеки з використанням збройних сил Статут ООН передбачає порядок надання членами ООН у розпорядження Ради Безпеки власних збройних сил, допомоги чи засобів обслуговування. Для цього, за рішенням Ради Безпеки, остання укладає з державами--членами ООН угоду або угоди, які підлягають ратифікації.

Фінансування операцій ООН з підтримки миру і безпеки здійснюється світовою спільнотою. Операціями командує Генеральний секретар на основі повноважень, передбачених Радою Безпеки. Застосування сил повинне обмежуватися рамками, передбаченими спеціальною угодою, бути неупередженим і зводитися до мінімально можливого використання збройних сил і озброєнь

Для здійснення операцій ООН необхідні також згода на них сторін конфлікту, припинення останніми вогню, гарантування ними безпеки миротворчих сил та ін. Як правило, операції ООН з підтримки миру обмежуються розслідуванням конфлікту і допомогою сторонам конфлікту в проведенні мирних переговорів, перевіркою дотримання домовленостей про припинення вогню, сприянням дотриманню порядку в зоні конфлікту, наданням гуманітарної допомоги населенню -- жертві конфлікту, розведенням сторін конфлікту (створення буферних зон), спостереженням і контролем за пересуванням чи виведенням із зони конфлікту збройних сил ворогуючих країн або за дотриманням недоторканності кордону чи демаркаційної лінії, розслідуванням збройних інцидентів тощо.

Практика ООН багата прикладами як застосування заходів, не пов'язаних з використанням збройних сил (ембарго на поставку зброї: Південна Родезія -- 1966-- 1972 рр.; ПАР - 1977 р.; Сомалі - 1992 р.; економічні й фінансові санкції: Ірак -- 1990 р.; Югославія -- 1991 -- 1996 рр.; економічні, фінансові санкції й ембарго на поставку зброї: Лівія -- 1992--1996 рр. та ін.; відрядження місій військових спостерігачів, що складаються з неозброєних офіцерів: у країнах Близького Сходу, Сальвадорі, Анголі, Грузії та ін.); так і з застосуванням збройних сил (в Албанії, Конго, на Кіпрі, в Сьєрра-Леоне, Югославії, на Близькому Сході, в Кампучії, Сомалі, Руанді, Таджикистані і т. д.) Міжнародне право: Основні галузі : підручн. / За ред.. В. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 270..

З 90-х років XX ст. активну участь у операціях з підтримки миру бере Україна. Її миротворчі сили направлялися в Югославію, Сьєрра-Леоне, Ірак та інші країни.

Необхідно додати, що Статутом ООН, главою VIII, передбачено і створення регіональних систем колективної безпеки. Він, зокрема, фіксує можливість укладення державами певних регіонів договорів безпеки і створення ними відповідних міждержавних об'єднань.

До примусових заходів із застосуванням збройних сил держави регіону і регіональні організації безпеки можуть удаватися лише для відсічі нападу. Така можливість передбачена ст. 51 Статуту ООН у порядку права на індивідуальну і колективну самооборону. Але при цьому вони зобов'язані негайно інформувати Раду Безпеки про вжиті заходи. Остання може використовувати регіональні організації для вжиття примусових заходів під її керівництвом Статут ООН // Організація Об'єднаних Націй: основні документи. - К.: Велес, 1999. - С. 53..

Отже, основним міжнародно-правовим документом, який визначає засадничі положення права міжнародної безпеки є Статут ООН.

На теперішній час більшість наукових і практичних підходів із забезпеченню національної безпеки ґрунтуються на визначенні національних інтересів та на їх реалізації на державному і на міжнародному рівні.

У преамбулі Закону України «Про основи національної безпеки України» національні інтереси визначено як життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 39. .

Власне реальною сферою, де знаходять прояв інтереси, є політика. У кожній окремій країні політика обумовлюється власними чинниками, зокрема: рівнем і основними особливостями суспільно-політичного, економічного і культурного розвитку, а також геополітичною обстановкою і внутрішніми ресурсами, які має держава. Одним з визначальних чинників виступають потреби забезпечення суверенітету і територіальної цілісності.

Всі вказані чинники відображуються в національних інтересах, а потреби забезпечення суверенітету і територіальної цілісності закріплюються на законодавчому рівні - у законах, концепціях, стратегіях, інших нормативних актах, як об'єктивні потреби розвитку суспільства.

Першоосновою національного інтересу вважають потреби розвитку та безпеки суспільства і держави. Тому за своєю суттю та спрямованістю вони зорієнтовані на забезпечення виживання та прогресивного розвитку й тією чи іншою мірою лідерства особи, суспільства, держави Ситник Г.П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): Підручник. - К.: НАДУ, 2011. - С. 100.. Тільки через призму їх реалізації та захисту можуть та повинні розглядатися всі проблеми пов'язані із забезпеченням національної безпеки.

На практиці перед державою може постати проблема співвідношення національних інтересів (відповідно забезпечення національної безпеки) і міжнародної безпеки. Тут постають такі важливі, але складні питання, як, наприклад, коли потреби набувають статусу національних, тобто коли і за яких конкретних умов стає можливим трактувати вказані потреби як національні інтереси, і у зв'язку з цим, що розуміти під поняттям - національні інтереси. Важливим є і питання чи є можливість узгодити національні інтереси різних суб'єктів міжнародних відносин.