При цьому слід мати на увазі, що формування національних інтересів - є суперечливим і довготривалим процесом. І часто може постати реальна дилема: або створення кращих умов для збереження та подальшого розвитку нації, захисту її національних цінностей, але при цьому не виключається підрив міжнародної стабільності, або ж забезпечення міжнародної стабільності, але не рідко за рахунок втрати національних цінностей нації Ситник Г.П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): Подручник / Г. П. Ситник. - К.: НАДУ, 2011. - С. 101..

Як зазначає Г. П. Станик, на сучасному етапі дану дилему практично неможливо безконфліктно розв'язати у межах існуючих підходів у сфері міжнародного права. Проте варто на вказану дилему поглянути під іншим ракурсом, бо в основі зростання кількості збройних конфліктів (війн) лежать не тільки міжетнічні, міжнаціональні суперечності. Дослідники вважають, що фундаментальні особливості їх виникнення та урегулювання базуються на трьох підвалинах облаштування світового порядку, які антагоністичні:

- претензії, права і можливості національної (суверенної) держави;

- претензії, права і можливості національних груп, які намагаються здобути власну державу;

- претензії, права і можливості міжнародних та організацій й структур безпеки Там само. - С. 103..

Уособленням цих претензій є те, що конкуруючі сторони часто називають поняттями «національна безпека» та «міжнародна безпека». Але власне їх суть при цьому розуміється, як правило, по-своєму. Через це виникають суперечки, які стосуються насамперед тлумачення причин, засобів і способів, а також методів попередження та врегулювання конфліктів, які виникають у процесі зіткнення названих претензій як у межах певної суверенної держави, так і у у міжнародних відносинах між двома чи більше державами.

Вказане ілюструє аналіз конфліктів у Косово і Чечні, по яким учасники конфліктів і інші суб'єкти міжнародних відносин мають іноді навіть не відмінні, а цілком протилежні точки зору. Так, щодо Косово Російська Федерація переконана, що дії НАТО у Косові підривають існуючі механізми забезпечення міжнародної безпеки, що застосування сили, як засобу гуманітарного втручання без санкцій Ради Безпеки ООН, є порушенням загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. НАТО, в свою чергу, стверджує, що дії Альянсу були виправдані, бо мали за мету захист прав людини та запобігання гуманітарної катастрофи, яка, на їх думку, була б неминучою внаслідок політики, яку здійснювало тогочасне керівництво Федеративної Республіки Югославії.

Стосовно Чечні Російська Федерація, як суверенна держава, наполягає на своєму праві захищати свою територіальну цілісність і суверенні права у Чечні, а Захід стверджує, що Росія порушувала міжнародні норми стосовно прав цивільного населення Чечні.

Особливо гостро такі розбіжності постали після вводу РФ військ у Крим. Росія мотивує свої дії потребою захисту російськомовного населення яку вважає такою, що належить до сфери її національних інтересів. На те, що Крим є частиною суверенної України російська влада на зважає, оскільки не визнає легітимною нинішню українську владу. Спротив міжнародної спільноти також нею до уваги не береться, як до речі не брався він до уваги і США, коли вони вводили війська у Ірак з метою боротьби з тероризмом. Те, що порушується система міжнародної безпеки і завдається шкода національним інтересам України для Російської Федерації також важливим не є, вона навпаки заявляє, що забезпечує мир і стабільність.

Все вказане, на мою думку, підводить нас до декількох висновків. По-перше, сучасні міжнародно-правові механізми забезпечення міжнародної безпеки не працюють належним чином. Статут ООН не стає на перешкоді діям однієї держави, яка посягає на суверенітет іншої. Великі держави на практиці дозволяють собі використовувати систему подвійних стандартів, вважаючи що мають більше прав, ніж всі інші. Національні інтереси на практиці далеко не завжди можуть узгоджуватися із міжнародною безпекою. У сучасних умовах кожна держава має сама докладати максимум усильна забезпечення національної безпеки і національних інтересів. Оскільки міжнародно-правові засоби, як показує практика, не завжди спрацьовують.