Курсова робота

на тему

Нормативно-правові акти та їх систематизація

ВСТУП

нормативний правовий акт закон

Актуальність теми. Норма права закріплюється в нормативно-правовому акті, що є основним джерелом права в Україні, Росії, Туреччині і країнах континентальної правової сім'ї.

Нормативно-правовий акт можна визначити як офіційний письмовий акт-документ компетентного органу, в якому закріплене забезпечуване державою формально-обов'язкове правило поведінки загального характеру.

Ознаками нормативно-правового акта є те, що він:

* видається компетентним органом держави або приймається безпосередньо на референдумі. Наприклад, нормативно-правові акти в Україні приймаються Верховною Радою України (ці акти називаються законами), Кабінетом Міністрів України (постанови), Президентом України (укази) тощо. Щодо прийняття нормативно-правових актів на референдумі, то найхарактернішим прикладом є такий порядок прийняття конституцій. Таким чином були прийняті конституції Франції у 1958 році, Чилі у 1980 році чи Російської Федерації у 1993 році;

* містить норми права, установлює, скасовує або змінює їх. В нормативно-правових актах містяться норми права, тобто ті правила поведінки, що встановлюють, змінюють чи скасовують певні права і обов'язки;

* має юридичну чинність, що охороняється і забезпечується державою, примусовою силою її органів;

* має вигляд письмового документа з визначеною структурою (розділи, глави, статті, параграфи, пункти) і необхідними атрибутами. До необхідних атрибутів належать назва виду нормативно-правового акту (закон, постанова тощо), назва самого нормативно-правового акту (Закон про вибори Президента), дата набрання ним чинності тощо. Основним елементом структури є стаття.

Нормативно-правові акти видаються різними органами, мають неоднакову юридичну силу, не співпадають за часовим виміром, поширюються на різних суб'єктів і територіальний простір. Тому природно, що з часом між ними виникають суперечності, а збільшення кількості нормативних матеріалів ускладнює їх використання. Крім того, акти, видані в різні періоди часу, неоднаково регулюють суспільні відносини. Але законодавство не може функціонувати належним чином, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов'язані та узгоджені, взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою.

Упорядкування законодавства - одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації нормативно-правових актів є досить актуальною на сьогоднішній день.

Систематизація законодавства -- це діяльність, спрямована на впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему.

Систематизація законодавства -- це діяльність, спрямована на впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему. Систематизація забезпечує доступність законодавства для суспільства (для фізичних і юридичних осіб), поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів; вона повинна використовуватись насамперед для забезпечення суб'єкта права необхідною нормативно-правовою документацією. Важливість цього процесу не викликає сумніву.

Завдяки систематизації долаються суперечності між нормами права, скасовуються чи змінюються старі нормативно-правові акти, замінюються новими відповідно до потреб суспільного життя; акти групуються за певними системними ознаками, зводяться в кодекси, зібрання законодавства та інші нормативно-правові документи.

Отже, проблема систематизації нормативно-правових актів була і залишається актуальною. Вона об'єктивно з'являється у зв'язку із необхідністю впорядкування зростаючої маси нормативно-правових актів, які врегульовують нові відносини, що виникають внаслідок суспільного розвитку. Сама ж консолідація починає використовуватися, як прийом, в процесі створення окремого нормативного акту ще до появи свідомого застосування технічних процедур систематизації нормативно-правового матеріалу.

Об'єктом дослідження є процес правового регулювання суспільних відносин, оформлений значним законодавчим масивом, який безперервно упорядковується і систематизується з метою його ефективного використання в умовах перехідного періоду розвитку сучасного українського суспільства.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти та їх систематизація. Методологічною основою дослідження стала сукупність загальнонаукових та спеціально-галузевих методів та принципів.

Метою є дослідження загальної характеристики нормативно-правових актів,розкриття поняття, змісту та значення систематизації нормативно-правових актів, з'ясування традиційного суб'єкта здійснення систематизації та її види.

Завданням є:

· з'ясувати ознаки нормативно-правових актів;

· висвітлити поділ їх на види за різними критеріями;

· обґрунтувати юридичну силу нормативних актів (закону);

· розкрити зміст та значення систематизуючої форми законодавчого процесу;

· охарактеризувати види систематизації нормативно-правових актів, її логіко-гносеологічну природу.

Структурно робота складається з трьох розділів, десяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Загальний обсяг роботи тридцять три сторінки.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Нормативно-правовий акт - офіційний акт-документ уповноважених суб'єктів правотворчості, який встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового акта:

1) приймається чи санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (референдум);

2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) діючі, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

3) відповідає Конституції, міжнародним договорам держави, не суперечить актам вищої юридичної сили;

4) приймається у формах, встановлених для кожного із суб'єктів правотворчості Конституцією, а також законами про нормативно-правові акти;

5) складається з додержання правил нормотворчої техніки - має форму письмового акта-документа і суворо визначені реквізити;

6) приймається з додержанням визначеної процедури;

7) доводиться до відома населення у встановленому законом порядку - публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка. В Україні закони і постанови парламенту містяться на сайті Верховної Ради України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України»; постанови Кабінету Міністрів - у «Зібраннях постанов уряду України» і газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти - у журналі «Офіційний вісник України». Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно обнародувані через телебачення і радіо.

У юридичній субординації з нормативно-правовим актом знаходяться під нормативні акти:

· інтерпретаційні (акти тлумачення норм права) - мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти;

· індивідуальні (акти застосування норм права) - породжують права і обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, по конкретному випадку.

Поєднує їх те, що вони усі - взаємозалежні акти правового змісту.

Відмінність нормативного від піднормативного акта (акта застосування норм права та акта тлумачення норм права) полягає в такому:

1. Нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, установлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх, тому його називають правовстановлюючим актом. Акт застосування права та акт тлумачення права не встановлюють норм права. Акт застосування права лише застосовує діючі норми, а акт тлумачення права дає роз'яснення цим нормам. Вони - піднормативні.

2. Нормативно-правовий акт містить норми права загального або локального характеру, тоді як акт застосування норм права має індивідуальну спрямованість.

3. Нормативно-правовий акт застосовується неодноразово, а правозастосовний акт - винятково при вирішенні певної юридичної справи, тобто в конкретному випадку.

4. Нормативно-правовий акт «дає життя» інтерпретаційному та індивідуальному актам - скасування нормативно-правового акта приводить до неможливості дії на його підставі правозастосовного акта й автоматичному скасуванню інтерпретаційного акта.

5. Нормативно-правовий акт має іншу процедуру прийняття, ніж акт застосування та акт тлумачення норм прва.

Слід мати на увазі, що, окрім зазначених класичних актів - нормативних, інтерпретаційних, правозастосовних, - є акти змішаного нормативно(загально)-конкретного змісту, тобто такі, що складаються з нормативних і правозастосовних норм. Вони характерні для ряду правових систем романо-германського типу, використовуються в Україні. Якщо в тексті правового акта містяться правові норми й індивідуально-конкретні розпорядження, він вважається нормативним. Широке поширення серед нормативних актів одержали договірні (контрактні) акти.

Існують також нетипові (спеціалізовані) акти - акти, що затверджують положення, правила статутів або акти, які складаються з декларацій, закликів, звернень[13, 368-370].

1.1 Юридична сила нормативно-правового акта. Ієрархія та види нормативно-правових актів

Юридична сила нормативно-правового акта - специфічна властивість мати суворо позначене місце в системі правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від рівня та обсягу повноважень органу, який видає (приймає) цей акт, тобто від того, хто є суб'єктом нормотворчості. Юридична сила нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти.

У правових системах романо-германського типу (включаючи її східноєвропейську групу - Росія, Білорусь, Україна) вища юридична сила належить закону:

1) всі акти видаються на основі і з метою виконання закону і тому є способом його конкретизації;

2) ніякі акти не можуть вступати в суперечність із законом, а за змістом повинні йому відповідати;

3) закон може бути змінений лише законом, інші акти не можуть змінити закон, як і вносити зміни в його зміст;

4) всі інші акти контролюються різними органами (прокуратурою та ін.), а закон - лише Конституційним Судом, покликаним виявляти суперечності між законом і Конституцією.

Суб'єкти правотворчості (мають право приймати нормативні акти, вносити до них зміни):

1. Громадяни України за допомогою участі в референдумах - конституційних (проводяться з метою внесення змін до Конституції України) і законодавчих (прийняття законів України).

2. Вищі органи влади і посадові особи - Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; Прем'єр-міністр України у випадках, передбачених Конституцією України; Конституційний Суд України.

3. Центральні органи виконавчої влади: міністерства, комітети, інші відомства.

4. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим.

5. Органи місцевого самоврядування: місцеві ради і їх виконавчі органи, голови - сільський, селищний, міський; голови районного в місті (у разі створення), районної, обласної ради.

6. Голови обласних і районних державних адміністрацій.