· Спеціальні (внутрішньогалузеві) - кодифіковані закони, нормативні приписи яких виражають систему норм певної підгалузі або інституту права (Виправно-трудовий кодекс, Житловий кодекс, Сімейний кодекс, Лісовий кодекс, Повітряний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс та ін.)

· Комплексні - кодифіковані закони, нормативні приписи яких виражають систему норм декількох галузей права, які регулюють різноманітні за видовим змістом відносини (Господарський кодекс)[9, 462-464].

Отже, нормативно-правовий акт - це офіційний акт-документ суб'єктів правотворчості, який встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Має юридичну силу, яка визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Найвища - належить закону.

РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ВІДОМЧИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ВСТУП ЇХ У ДІЮ

Державна реєстрація нормативно-правових актів -- правотворча процедура державного обліку і контролю за практикою видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади. Вона визначає єдиний механізм проведення правової експертизи поданих на реєстрацію нормативно-правових актів та включення до Єдиного державного реєстру тих нормативно-правових актів, що підлягають такому включенню.

Відомчий акт -- підзаконний нормативний акт (указ, інструкція, нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Реєстрація здійснюється на підставі Указу Президента України «Про держану реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 р. № 493 (з наступними змінами), Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (з наступними змінами), Порядку проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 листопада 2002 року № 102/5 та інших.

Реєстрацію здійснюють:

· Мін'юст -- нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю;

· Головне управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим -- нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим;

· обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції -- нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю;

· районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції -- нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів.

Якщо дія нормативно-правового акта, виданого місцевими органами, поширюється на території інших адміністративно-територіальних одиниць, він реєструється в управлінні юстиції за місцем перебування органу, що видав нормативно-правовий акт[28, 142].

Значна кількість нормативно-правових актів не узгоджується з положеннями Конституції і законами України, редакційно не опрацьовані і підготовлені без дотримання нормопроектної техніки [27].

2.1 Дія нормативно-правового акта в просторі

Дія нормативно-правового акта у просторі може бути територіальною і екстериторіальною.

Територіальна дія нормативно-правового акта окреслена територією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і визначається державним суверенітетом.

Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим -- на власну територію в межах повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією Автономної Республіки Крим від 21.10.1998 р Нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим з питань її видання повинні відповідати Конституції України, законам України (ст. 28 Конституції Автономної Республіки Крим)..

Під територією держави розуміється її:

* суходільний простір -- земна територія;

* водний простір -- внутрішні води усередині державних меж і територіальні води в межах 12 морських миль;

* повітряний простір над державними межами -- на висоті до 35 кілометрів;

* надра;

* військові і торговельні судна у відкритому морі;

* повітряні кораблі, що знаходяться в польоті за межами України;

* космічні об'єкти під прапором і гербом держави;

* трубопроводи;

* підводні кабелі і нафтові морські вишки;

* території дипломатичних представництв і консульств за кордоном.

Юрисдикція держави не обмежується її територією - закони держави у певних випадках мають екстериторіальну дію.

Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території.

Вона відома як право екстериторіальності держав -- порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків.

Право екстериторіальності завжди використовувалося для обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів -- особливих прав і привілеїв, якими наділяються дипломати і члени їх сімей Дипломатичні привілеї та імунітети становлять єдиний, загальновизнаний у міжнародному спілкуванні статус дипломатичних агентів, принципи і норми якого кодифіковані Віденською конвенцією про дипломатичні відносини (1961 р.).. Є чимало випадків, коли політичні і державні діячі, які переслідувалися за законом своєї країни, ховалися в посольствах і місіях інших держав, користуючись їх правом екстериторіальності (зокрема, правом недоторканності приміщення). Нині екстериторіальність такої функції не виконує, оскільки це може призвести до розширеного тлумачення дипломатичних привілеїв та імунітетів.

Слід пам'ятати, що територіальний принцип у чистому вигляді в законодавстві держав майже не зустрічається, оскільки він доповнений екстериторіальним принципом: 1) національним - чинність кримінальних законів країни поширюється на діяння, вчинені її громадянином за кордоном; 2) реальним - чинність кримінальних законів країни поширюється на діяння, вчинені за кордоном і спрямовані проти інтересів даної держави, незалежно від громадянства злочинця.

У разі входження держави в різні союзи (співдружності, співтовариства, конфедерації), норми цих союзів поширюються на дану державу. Міжнародні договори, укладені державою і ратифіковані парламентом, також мають обов'язкову дію на території цієї держави[14, 234-236].

2.2 Дія нормативно-правового акта за колом осіб

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований.

Всі особи - суб'єкти права:

· громадяни держави;

· іноземці;

· особи без громадянства (апатриди) Закон України «Про правовий статус іноземців» охоплює терміном «іноземець» як громадян іноземних держав, так і осіб без громадянства.;

· особи з подвійним громадянством (біпатриди);

· біженці;

· почесні громадяни;

· усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності.

Види нормативних актів у дії за колом осіб:

1. Загальні -- розраховані на все населення. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (за кордоном);

2. Спеціальні -- розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші -- лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо), їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.

Іноземні громадяни і особи без громадянства порівняні в правах і обов'язках із громадянами держави за деякими винятками, їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними до державних органів країни, бути суддями, перебувати на службі в збройних силах[18].

3. Виняткові -- роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що знаходяться на території невласної держави, наділені імунітетом -- дипломатичним, консульським та ін. Ці особи користуються особистою недоторканністю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов'язаних із їх службовою діяльністю.

Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод[12, 151-152].

2.3 Підзаконний нормативно-правовий акт: поняття, види та набування чинності

Підзаконний нормативно-правовий акт - нормативний акт, який видається на основі закону, відповідно до закону і спрямований на його виконання шляхом конкретизації законодавчих приписів або встановлення первинних норм.

Слово «підзаконний» не означає меншу юридичну обов'язковість нормативно-правового акта. Підзаконний акт володіє необхідною юридичною силою, але вона не має такої ж загальності і верховенства, як це властиво законам. Він забезпечує виконання законів шляхом конкретизованого, деталізованого, нормативного регулювання усього комплексу суспільних відносин.

Відмітні ознаки підзаконного акта: 1) приймається на основі закону, тобто відповідно до нього; 2) спрямований на його реалізацію, тобто має за мету розвиток приписів закону[9, 477-478].

Підзаконні нормативні акти різняться між собою і утворюють складну систему. Їх можна класифікувати за різними критеріями:

· За суб'єктами прийняття -- підзаконні нормативні акти Президента України, уряду, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та ін.;

· За зовнішньою формою акта -- укази, постанови, накази, розпорядження, рішення, статути, правила та ін.;

· За юридичною силою:

- загальні підзаконні нормативні акти, обов'язкові на всій території держави(нормативні акти Президента України або Кабінету Міністрів України);

- відомчі підзаконні нормативні акти, приписи яких поширюються на організації та осіб, що перебувають у системі службового підпорядкування відповідного міністерства, відомства (нормативні акти міністрів, керівників, інших центральних органів виконавчої влади, що мають внутрішнє значення);

- місцеві підзаконні нормативні акти, дія яких обмежується територією відповідної адміністративно-територіальної одиниці(нормативні акти голів місцевих державних адміністрацій);

- локальні підзаконні нормативні акти, які діють тільки в межах конкретного підприємства, установи, організації (нормативні акти керівників підприємств, установ, організацій);

· За часом дії -- постійні та тимчасові;