Основними нормативно-правовими актами є закони. Закон-це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради України) або всього народу (під час проведення референдуму), який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю і інтереси більшості населення і має найвищу або вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів. В зарубіжних країнах закони приймаються Парламентом, Конгресом, Сеймом, Національними Зборами, Верховною Радою тощо [18, 42].

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:

- закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

- усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають "під" законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні - Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум) [20, 316].

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права).

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж - норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян.

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з Конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження.

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом.

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного "рангу"; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити.

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом [20, 317].

Законодавча діяльність, як і правотворення в цілому, ґрунтується на принципах верховенства права, демократизму, гласності, врахування громадської думки, плановості, системності, наукової обґрунтованості законодавчих рішень, визнання людини найвищою соціальною цінністю.

Законодавчий процес складається з самостійних стадій- логічно завершених етапів щодо прийняття законопроекту.

Такими стадіями є:

1. Законодавча ініціатива [23, 302].

2. Підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України.

3. Розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України.

4. Прийняття закону Верховною Радою України.

5. Введення закону в дію [23, 303].

Для докладного вивчення законодавчої процедури в Україні необхідно звернутися до Конституції і Регламенту Верховної Ради України (нормативного акта, що містить систему правил, які визначають процедуру діяльності українського парламенту).

I. Види законів за значенням і місцем у системі законодавства:

1. Конституція - акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція - нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом - Конституційним Судом України [3, 321].

Конституція буває двох видів:

- писана Конституція - може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). Їх ще називають моноконституційними актами.

- неписана Конституція - сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, проте є не проголошеними формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль.

Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенної влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави.

Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.

2. Конституційні закони органічно поєднані з Основним Законом нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції [5, 301].

Конституційний закон відрізняється від інших законів такими ознаками:

а) юридичною чинністю;

б) предметом регулювання - особлива сфера;

в) порядком ухвалення - особлива процедура.

Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікованою більшістю голосів (в Україні - 2/3, у Росії - 3/4). Закон, яким вносяться зміни до Конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною Конституції [3, 322].

На жаль, у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших.

3. Звичайні закони- нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері [5, 301]. Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

а) загальні закони - закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх.

б) спеціальні закони - закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).

4. Забезпечуючі закони- нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. "Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом". Забезпечуючі закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації [3, 323].

II. Види законів за строком дії:

1) постійні - закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові - закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, закони "Про оподатковування", "Про бюджет на 2011 рік");

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) - ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю [3,324].

III. Види законів за структурною формою:

-кодифіковані (нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства);

- некодифіковані.

IV. Види законів за галузевою ознакою:

1. Конституційно-правові;

2. Цивільно-правові;

3. Адміністративно-правові тощо.

4. Міжгалузеві (комплексні) - про охорону здоров'я, освіту та ін. [3, 325].

Не зайве нагадати, що законами визначаються найважливіші цінності:

- права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

- порядок застосування мов;

- засади використання природних ресурсів

- засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

- статус столиці України;

- одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

- порядок використання і захисту державних символів;

- державні свята;

Законом України оголошується амністія[17, 27]. Іншим видом нормативно-правових актів є підзаконні нормативно-правові акти.

Підзаконні нормативно-правові акти - це такі акти, які прийняті компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб'єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його виконання. Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов'язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише "під законом", а й "під" нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів [3, 336].

Підзаконних нормативно-правових актів надзвичайно багато, але згідно з Конституцією і законами України їх можна класифікувати на п'ять великих груп[18, 43]:

1. Акти державних органів України

а) нормативні правові акти Президента України: указ.

б) нормативні правові акти Кабінету Міністрів України: постанови.

в) нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади: накази, постанови, інструкції, положення, та ін.

г) нормативні правові акти місцевих державних адміністрацій: розпорядження, накази.

д) нормативні правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування: рішення, розпорядження.