Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу України, а також може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, який після його прийняття учасниками стає установчим документом. На відміну від юридичних осіб публічного права, які створюються державними органами або органами місцевого самоврядування, юридичні особи приватного права можуть створюватися а) фізичними особами або їхніми об'єднаннями (організаціями) як вияв їхньої ініціативи, волі й певного інтересу; б) державою або Автономною Республікою Крим. Правовою підставою для створення і діяльності юридичних осіб приватного права можуть виступати Цивільний і Господарський кодекси України, а також інші закони України. Основною особливістю юридичних осіб приватного права є те, що вони здійснюють свою діяльність під нормативно встановленим вирішальним впливом на неї фізичних осіб або їхніх об'єднань (організацій).

Водночас, як слушно підкреслює Л.В. Дорош, родовим об'єктом злочинів, відповідальність за які передбачена в розділі XV Особливої частини КК України 2001 р., є певна група суспільних відносин, що виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян і фізичними особами, у зв'язку із виконанням адміністративно-розпорядчих функцій з метою захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб [4, с. 49].

Підприємства, установи чи організації, навіть державні, не мають державно-владних повноважень, не є носіями державної влади, а управлінські функції здійснюються адміністрацією підприємств і установ виключно у сфері своєї діяльності, не виходячи за межі підприємства чи організації. Тобто, підприємства, установи чи організації не є суб'єктами управлінських відносин, пов'язаних із виконанням адміністративно-розпорядчих функцій, об'єктом яких є поведінка персонально невизначеного кола фізичних та юридичних осіб.

Проте саме ці відносини охороняються розділом XV Особливої частини КК України. Отже, можна дійти висновку, що підкуп працівника підприємства, установи чи організації на авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян як складову певного типу управлінських відносин не посягає.

Дуже показовою в цьому сенсі є класифікація злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування й об'єднань громадян, яка пропонується в сучасній літературі. Так, на думку авторів підручника «Кримінальне право. Особлива частина», залежно від безпосереднього об'єкту ці злочини можуть бути поділені на такі групи:

1) злочини у сфері використання державних символів (ст. ст. 338 і 339 КК України); злочин авторитет самоврядування підкуп

2) злочини, пов'язані із перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян (ст. ст. 340 і 341 КК України);

3) злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань (ст. ст. 342-353 КК України);

4) злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації (ст. ст. 357-360 КК України);

5) інші злочини проти авторитету держави й діяльності об'єднань громадян (ст. ст. 354-356 КК України) [4, с. 430].

Абсолютно незрозуміло, яка саме частина «авторитету» страждає під час учинення підкупу працівника державного підприємства, установи чи організації.

В. Навроцький справедливо зазначає, що «традиційно в теорії кримінального права і практиці правотворчості глава про злочини проти порядку управління розцінювалась як резервна. Тому, коли виникала потреба доповнити КК новою нормою, а адекватного місця новелі законодавець не знаходив, він поміщав таку норму в главі IX (КК 1960 р.)» [5, с. 572].

На нашу думку, саме така доля спіткала злочин, передбачений нині ст. 354 КК України. Нічим, по суті, не відрізняючись від отримання хабара шляхом вимагання, він був розташований серед злочинів проти порядку управління тільки тому, що вчинявся особою, яка не є посадовою. Такий підхід відповідав і чинним на той час доктринальним положенням, де родовий об'єкт посадових злочинів і злочинів проти порядку управління фактично ототожнювався, а розмежування проводилося на підставі ознак, що характеризують суб'єктний склад [7, с. 10]. Такий стан речей не є випадковим, оскільки й посадові злочини, і злочини проти порядку управління в кінцевому підсумку посягають на правильну діяльність державного апарату [9, с. 11], а термін «авторитет» досить часто використовується під час характеристики посадових злочинів. Так, наприклад, М. Мельник зазначає, що особлива суспільна небезпека хабарництва насамперед зумовлюється тим, що воно підриває авторитет держави, заподіює шкоду затвердженню демократичних основ управління суспільством, створенню та функціонуванню державного апарату [10, с. 28]. Разом із тим варто звернути увагу на те, що у сфері управління виникають два типи відносин: 1) посадових осіб із органами (у яких вони працюють) і 2) посадових осіб і пересічних громадян. Перший тип відносин порушується під час учинення злочинів у сфері службової діяльності, другий - під час учинення злочинів проти порядку управління.

Потрібно зазначити, що, на відміну від КК України, який відмовився від використання терміна «злочини проти порядку управління», законодавство інших пострадянських країн цю назву зберігає. Так, наприклад, самостійну главу, присвячену злочинам проти порядку управління (главу 30) передбачає чинний КК Республіки Вірменія. Окрема глава (глава 42) передбачає відповідальність за злочини та кримінальні проступки проти порядку управління й за КК Литовської Республіки. Як видається, такий підхід є більш удалим, оскільки, по-перше, як уже зазначалося, поняття авторитету є доволі абстрактним, а по-друге, воно часто використовується під час характеристики родового об'єкта злочинів у сфері службової діяльності, що в підсумку сприяє розмиванню граней родових об'єктів цих груп злочинів.

Управлінські відносини виникають і існують у зв'язку зі здійсненням адміністративно-розпорядчих функцій органів влади та управління й забезпечують їхню нормальну діяльність у сфері державного управління. Виходячи з цього, злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян можна визначити як суспільно небезпечні, винні діяння, спрямовані на заподіяння шкоди суспільним відносинам, що виникають між органами державної влади, місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян і фізичними особами у зв'язку зі здійсненням адміністративно-розпорядчих функцій з метою захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. На нашу думку, злочин, передбачений ст. 354 КК України, до цієї групи злочинів зарахувати не можна, оскільки під час його вчинення шкода заподіюється відносинам працівник - державне підприємство, установа чи організація.

Низка законодавчих змін, які відбулися останнім часом і торкнулися, з одного боку, розширення сфери застосування статей розділу XVII Особливої частини КК України (розділ отримав назву «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг»), а з іншого - фактично поставили дії, передбачені ст. 354 КК України, в один ряд із цими злочинами (що випливає як із примітки до ст. 354 КК України, де уніфіковано підходи щодо поняття пропозиції, обіцянки, повторності й вимагання неправомірної вигоди у злочинах, передбачених ст. ст. 354, 368, 3683, 3684-370, так і з примітки до ст. 45 КК України, де підкуп працівника підприємства, установи чи організації розглядається як корупційний злочин поряд зі злочинами у сфері службової діяльності), створює на перший погляд достатню базу для позитивного вирішення питання про розташування підкупу працівника державного підприємства, установи чи організації в розділі XVII Особливої частини КК України. До речі, кримінальне законодавство деяких пострадянських республік саме так вирішує це питання. Так, наприклад, за КК Республіки Молдова ст. 330 (отримання службовцем незаконної винагороди) розташована у главі XV «Злочини, що вчиняються посадовими особами».

Вище вже зазначалося, що ст. 354 КК України спрямована на охорону нормальної діяльності державного підприємства, установи чи організації від посягань з боку власних працівників. У свою чергу, такий механізм заподіяння шкоди є характерним для злочинів у сфері службової діяльності.

Справді, немає принципової різниці між тим, ким саме - службовою особою або працівником, котрий не є службовою особою, заподіюється шкода нормальній діяльності підприємства, установи чи організації. А це, у свою чергу, робить можливим трактовку злочину, передбаченого ст. 354 КК України, як злочину у сфері службової діяльності. До того ж, як уже зазначалося, родовий об'єкт останніх не зводиться до нормальної діяльності виключно публічного апарату управління, а розуміється доволі широко - як суспільні відносини, що забезпечують нормальну, тобто таку, що відповідає вимогам законодавства, діяльність державного апарату, апарату управління органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності й організаційно-правові форми, а також суспільні відносини, що забезпечують здійснення регламентованої законодавством професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг. Безпосереднім об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, які забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках апарату управління органів державної влади, місцевого самоврядування, в окремих юридичних особах публічного чи приватного права, а також суспільні відносини, що забезпечують нормальне здійснення тих конкретних видів професійної діяльності, пов'язаних із наданням публічних послуг [11, с. 783].

На користь визнання юридичної природи діяння, передбаченого ст. 354 КК України, як злочину у сфері службової діяльності й професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, начебто свідчать і останні зміни, які були внесені до цієї статті 13.05.2014 р. Зокрема, у найменуванні статті вказівка саме на державне підприємство була вилучена.

Проте зазначені обставини, на нашу думку, ще не дають підстав для визнання родовим об'єктом підкупу працівника підприємства, установи чи організації певних відносин у сфері службової діяльності. З метою більш ретельного аналізу цього питання доцільно звернутися до еволюції поняття «посадові злочини».

Питання про родовий об'єкт посадових злочинів традиційно викликало полеміку. Так, А. Естрін об'єктом посадового злочину вважав якість державного апарату або апарату масової організації трудящих [12, с. 38]. Такий підхід згодом було розвинуто в роботі О. Сахарова [17]. Б. Утевський таким називав «керування соціалістичною державою й соціалістичним господарством» [18, с. 307]. На думку

І.Ямпольської, родовим об'єктом посадових злочинів є державна дисципліна, під якою вона розуміла встановлений державою порядок діяльності державних і громадських організацій, що забезпечує їхню злагоджену й плідну роботу [19, с. 13-14]. Оскільки єдиного поняття державної дисципліни як об'єкта посадових злочинів теорія кримінального права так і не виробила, А. Трайнін запропонував у цій якості розглядати правильну роботу державного та громадського апарату [13, с. 302]. Таку позицію з тими або іншими застереженнями згодом підтримали Б. Здра- вомислов [14, с. 9]. О. Свєтлов [25, с. 28], В. Мельникова [15, с. 8] і низка інших авторів. В остаточному підсумку це поняття стало загальноприйнятим у науці кримінального права радянського періоду.