5) в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, погоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що знаходяться на її території. Без права, законодавства держава не в змозі ефективно керувати суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень;

6) має єдину грошову систему;

7) встановлює офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;

8) має суверенітет (це означає, що держава володіє верховенством, повнотою, самостійністю і формальною незалежністю влади від будь-якого іншого суб'єкта суспільного життя або елемента політичної системи:

а) верховенство - державна влада є вищою владою у суспільстві;

б) повнота (неподільність) - державна влада охоплює всі сфери суспільно-політичних відносин;

в) самостійність - державна влада не залежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб або держав;

9) має формальні реквізити - офіційні символи: прапор, герб, гімн.

Слід врахувати, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу - світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (Монголія до 1921 p., сучасний Ватикан з 11.02.1929 р.).

Держава усіх часів і типів характеризується низкою стійких, загальноісторичних ознак і функцій.

До них відносяться:

- обов'язкове формування правлячих сил на тій чи іншій соціальній і класовій основі;

- наявність характерною політичної організації - політичної системи, структур центральної та периферійної влади і відносин між ними;

- обов'язкове розширення державної території у зв'язку із здійсненням його зовнішньополітичних функцій.

Ряд зобов'язань перед країною і народом:

- підтримувати внутрішній мир і порядок, захищати підвладну територію;

- регулювати класові, соціальні, національні, економічні відносини;

- переслідувати мету загального блага.

Ряд монопольних прав: монополія неекономічного примусу, виключне право видавати обов'язкові для всіх закони, виключне право емісії грошових знаків, право визначати і стягувати податки і збори, випускати позики та інше.

Держава є особливою політичною реальністю. Розкриваючи зміст поняття держави, слід підвести його під таке поняття, як політична організація. Якщо державу до середини XIX ст. можливо визначати як політичну організацію панівного класу, то пізніша, й особливо сучасна, держава - це політична організація всього суспільства. Держава стає не просто владою, що спирається на примус, а цілісною організацією суспільства, яка виражає і охороняє індивідуальні, групові і суспільні інтереси, забезпечує організованість у країні на основі економічних і духовних чинників, реалізує головне, що дає людям цивілізація, - народовладдя, економічну свободу, свободу автономної особи.

Разом з тим політична влада - одна з ознак держави. Тому недоцільно зводити до неї поняття держави. Із зовнішнього боку держава виступає як механізм здійснення влади і управління суспільством, як апарат влади.

4. Державна влада (її властивості, методи здійснення, механізм обмеження)

Говорячи про владу, як про соціальне явище, слід зазначити, що будь-яке людське суспільство на різних етапах його розвитку завжди передбачає владне керівництво ним, тому що воно є головною умовою функціонування, соціальної системи, а також регулятор суспільних відносин, що виникають у будь-якому організованому суспільстві.

У юридичній літературі родову громаду виділяють як історично першу форму організації до державного суспільства. Влада носила суспільний характер, її вищим органом було народне зібрання, рішення якого були обов'язковими і чинні для всіх дорослих членів роду, племені, союз племен. Крім того, суспільні відносини у первісному суспільстві регулювалися за допомогою звичаїв - історично сформовані правила поведінки, які увійшли в звичку в результаті багаторазового повторення і здійснення одних і тих же дій і вчинків.

Крім звичаїв, діяли такі суспільні норми, як традиції, моралі, ритуали, обряди, релігійні норми та інші. Особливістю первісного суспільства була відсутність у ньому соціальних органів влади (апарату примусу, що характерно лише для державно-організованого суспільства).

Таким чином, з розкладанням первіснообщинного ладу і виникненням держави, виникає зовсім інша організація - державна (політична) влада, яка характеризується майновими та соціальною нерівністю (поява імущих і незаможних класів), спирається на силу державного примусу, використовуючи при цьому спеціальний апарат і установи (суд, тюрми, правоохоронні органи та інші державні установи й організації).

Влада - це здатність і можливість однієї людини, групи, організації, держави в цілому впливати на свободу, поведінку, діяльність людей, нав'язувати свою волю іншій особі, групі та інше за допомогою різних засобів, у тому числі примусу, всупереч їх опору.

Влада присутня скрізь, де є стійкі об'єднання людей: у сім'ї, у виробничому колективі, в державі, тобто там, де існують реальні можливості і здатності впливати на поведінку людей, використовуючи різні засоби. Динаміка розвитку будь-якого організованого об'єднання людей становить боротьбу між владою і хаосом.

Соціальна влада - спосіб управління суспільством, що виражається в системі публічно-вольових відносин між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, створення спільних для них інтересів і цілей, які досягаються за допомогою різних засобів і методів, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний). Соціальна влада є публічною, тому що її відносини складаються у відкритому громадському колективі.

Ознаки соціальної влади:

1) є властивістю (атрибутом) суспільства, способом його управління, виконання спільних управлінських завдань;

2) утворюється природно-історичним шляхом, починаючи з первісного ладу; народжується в процесі відносин між людьми з приводу будь-якого соціального блага;

3) здійснюється у вигляді владовідносин (публічно-владних відносин), тобто системи двосторонніх взаємин, в яких одна сторона є владною (керуючою, правлячою), друга - підвладна, підкоряється першій відповідно з її вимогами;

4) виробляє загальні для суспільства інтерес та цілі, загальні напрями громадської діяльності;

5) передбачає верховенство, монопольне право владного суб'єкта приймати рішення, обов'язкові і значущі для підвладного суб'єкта, і здатність забезпечити виконання прийнятих зобов'язань, контролювати підвладного суб'єкта;

6) здійснює владарювання за допомогою різних методів, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний); примус не обов'язково означає насильство, однак означає вольову залежність підвладного від суб'єкта владарювання і діяльність усупереч своїм власним інтересам;

7) потребує свідомої добровільної готовності підкорятися з боку більшості підвладних.

Структура влади: суб'єкт, об'єкт, зміст, способи і методи здійснення (владарювання), що приводить у рух усі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).

Влада - завжди двостороння взаємодія суб'єкта та об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого - підкорення їй. Інакше - це владовідносини між суб'єктом і об'єктом.

Для виникнення владних відносин необхідно, щоб суб'єкт мав такі якості:

- волю до влади, тобто бажання панувати і готовність брати на себе пов'язану з цим відповідальність;

- компетентність, тобто знання сутності справи, стану і настрою підвладних, уміння використовувати ресурси, мати авторитет.

Готовність до підкорення об'єкта владарювання залежить від низки чинників:

- від його якостей;

- від пропонованих до нього вимог;

- від ситуації та засобів впливу, які має суб'єкт;

- від сприйняття суб'єкта об'єктом залежно від наявності (або відсутності) у нього авторитету.

Основні види соціальної влади: політична і державна.

Політична влада - публічні, вольові (керівництво - підпорядкування) відносини, які утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політичних і правових норм.

Державна влада - публічно-політичні, вольові (керівництво - підпорядкування) відносини, які утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на основі правових норм, з опорою, у разі необхідності, на державний примус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату.

Державна влада - фундаментальна категорія державознавства і самий важкодосяжний феномен суспільної життєдіяльності людей. У поняттях «державна влада», «владовідношения» переломлюються найважливіші сторони буття людської цивілізації, відбивається сувора логіка боротьби класів, соціальних груп, націй, політичних партій і рухів. Не випадково проблеми влади хвилювали в минулому, і хвилюють нині вчених, богословів, політиків, письменників.

Будучи різновидом соціальної влади, державна влада має всі ознаки останньої. Разом з тим вона має чимало якісних особливостей. Найважливіша особливість державної влади криється у її політичной і класовой природі. У науковій та навчальній літературі терміни «державна влада » і «політична влада» зазвичай ототожнюються. Таке ототожнення, хоча і не безперечно, припустимо. У всякому разі, державна влада завжди є політичною і містить елемент класовості.

Між тим функціонуюча на науковій основі справді народна влада - велика творча сила, яка володіє реальною можливістю керувати діями і поведінкою людей, вирішувати соціальні протиріччя, погоджувати індивідуальні або групові інтереси, підкоряти їх єдиної владної волі методами переконання, стимулювання, примусу.

Ознаки (риси) державної влади:

1) публічна влада - виступає від імені всього суспільства (народу), має «публічну» основу своєї діяльності (казенне майно, власні доходи, податки);

2) апаратна влада - концентрується в апараті, системі органів держави і через ці органи здійснюється;

3) верховна влада - юридично уособлює загальнообов'язкову волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні монопольне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як на один із засобів дотримання законів та інших правових актів;

4) універсальна влада - поширює владні рішення на усе суспільство: вони є загальнообов'язковими для всіх колективних і індивідуальних суб'єктів;

5) суверенна влада - відділена від інших видів влади усередині країни (від партійної, церковної та інших, від влади інших держав). Вона незалежна від них і має виключне монопольне становище у сфері державних справ;

6) легітимна влада - юридично (конституційно) обгрунтована і визнана народом країни, а також світовою спільнотою. Наприклад, представницькі органи набувають легітимності в результаті проведення виборів, передбачених і регламентованих законом.