Зміст

• Вступ
• 1. Поняття, суть і основні принципи державного управління суспільством
• 2. Принципи державного управління
• 3. Система органів виконавчої влади та управління: суть, функції та призначення
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ Суть державної влади виражається не в її гаслах, програмах, практичній діяльності, а в її політиці, незважаючи на те, що слово - це також "діло", яке може виражатися в ідеології державної влади. Державна влада - це система політичних, моральних і правових відносин між суб'єктами державної влади і громадянами, або відносини між владою і підлеглими. Ці відносини регулюються системою права і законодавства, нормами моралі, релігійними нормами, звичаями і традиціями. Вони мають державно-владний характер. За цих відносин державна влада видає закони, укази, розпорядження, прохання щодо виконання, дотримання, використання або застосування правових норм. Державна влада, на думку Арістотеля, це така влада, з огляду на яку людина панує над людьми собі подібними і вільними. Правитель повинен навчитися реалізовувати цю владу, пройшовши сам школу підкорення і підлеглості. Суть державної влади полягає також у тому, щоб правильно управляти суспільством, вірно вирішувати потреби та інтереси всього суспільства, усіх класів, усього народу. Розподіл влади слід сприймати як загальний принцип здійснення державної влади. Практика реалізації принципу поділу влади на три гілки в останнє десятиліття в Україні повністю підтвердила висновки і позиції багатьох відомих юристів і філософів, які виступали проти цієї теорії та критикували її з різних позицій. Завдання роботи: розглянути особливості управління різними сферами суспільного життя, суть державної влади та тенденції розвитку розподілу влад, особливу увагу слід приділити органам державного управління. 1. Поняття, суть і основні принципи державного управління суспільством Державне управління суспільством є однією з головних і загальних функцій усіх органів державної влади, зокрема й виконавчих. Сам термін "управління" означає в буквальному розумінні діяльність із керівництва ким-небудь або чимось. Найчастіше управління розуміють як діяльність, що спрямовує та регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять у рух машини; діяльність підрозділу в системі установи тощо. Є декілька наук, які вивчають проблеми управління: кібернетика - наука про управління, де безпосереднім об'єктом вивчення є абстрактний процес управління, і адміністративне, або управлінське, право, яке в принципі вивчає теорію управління державними органами виконавчої влади. Спеціалісти розглядають такі загальні види управління: соціальне, технічне та біологічне. Соціальне управління зводиться до управління людьми та їх колективами. Біологічне - це управління головними організмами рослин і тварин. Технічне (технократичне) - це управління технікою, механізмами і різноманітними машинами. Соціальне управління, у свою чергу, може поділятися на державне управління, громадське управління, політичне управління партіями, державою і суспільством, економічне управління окремими підприємствами та організаціями, управління ринковою економікою, управління державними підприємствами, управління окремими галузями народного господарства, управління, яке належить до органів місцевого самоврядування або самоуправління. Будь-яке державне та інші види соціального управління мають свою систему, яка містить такі компоненти: 1) суб'єкти управління; 2) об'єкти управління; 3) форми, методи і засоби управління; 4) основні завдання і цілі управління; 5) результати й наслідки управління (ефективність і результативність); 6) прямі та зворотні зв'язки між суб'єктами управління; 7) організація і принципи управління об'єктами; 8) правові основи управління тощо. Суб'єктом державного управління може бути глава держави або найвищі представницькі органи державної влади і вищі органи виконавчої влади, які в республіці виступають і діють від імені народу. Відповідно до принципів єдності й неподільності державної влади, а також закону ієрархії і принципу розподілу державно-владних повноважень, які закріплені в Конституції України, найвищим органом виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів (Уряд) на чолі з Прем'єр-міністром, який призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається за поданням прем'єр-міністра. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів, спрямовує її на виконання програми діяльності уряду, схваленої Верховною Радою України (ст.114 Конституції). Відповідно до ст.113 Конституції Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85 і 87 Конституції України. Отже, суб'єктами державного управління є глава держави (Президент України) і парламент (Верховна Рада) - найвищі представницькі органи державної влади України. Кабінет Міністрів належить лише до вищих органів виконавчої влади України. У цій системі управління Президент і Верховна Рада України виступають як суб'єкти управління, а Кабінет Міністрів - як об'єкт управління. Одночасно Кабінет Міністрів виступає суб'єктом управління щодо інших об'єктів управління - міністерств, державних комітетів та інших органів центральної виконавчої влади, а також місцевих держадміністрацій (області, району, міста). Державне управління відрізняється від інших видів соціального управління такими ознаками: 1) має загальнодержавний характер, оскільки охоплює найбільш важливі аспекти життя держави і суспільства; 2) спрямоване на виконання і реалізацію Конституції та законів України і власних підзаконних нормативних актів (декрети, укази, постанови, накази, розпорядження тощо); 3) має державно-владний, організований і виконавчо-розпорядчий характер; 4) спрямоване на виконання програми діяльності Кабінету Міністрів, яка схвалена Верховною Радою України; 5) має організаційний зміст, за допомогою якого досягаються регулювання і координація спільної праці людей; 6) має активний і цілеспрямований характер впливу на галузі економічного, політичного, соціального та адміністративно-політичного будівництва; 7) має безперервний і постійний характер впливу на реалізацію основних завдань і функцій держави і суспільства. Інші автори підкреслюють, що державне управління має такі ознаки: виконавчо-розпорядчий характер; підзаконність адміністративного управління; масштабність і універсальність; ієрархічність; безпосередньо організуючий характер. 2. Принципи державного управління Принципів державного управління досить багато, і різні автори по-різному їх класифікують. Зокрема, деякі автори вирізняють три групи принципів: 1) соціально-політичні принципи: принцип демократизму, участь громадян в управлінській діяльності держави; рівноправність усіх громадян перед законом, стосовно один до одного і до держави; законність (правозаконність) формування і діяльності всіх органів державної влади і посадових осіб; гласність і врахування громадської думки; об'єктивність тощо; 2) організаційні принципи побудови апарату державного управління: галузевий, функціональний, територіальний; 3) організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління: нормативність діяльності, єдиноначальність, колегіальність, поділ управлінської діяльності, відповідальність за ухвалені рішення, оперативна самостійність. З-поміж цих принципів вирізняють також конституційні принципи державного управління: 1) визнання державою людини як найвищої соціальної цінності та гарантування її життя, здоров'я, честі й гідності, недоторканності та безпеки (ст. З Конституції України); 2) взаємовідповідальність і взаємоповага державної влади перед громадянами і громадян перед державою; 3) забезпечення і гарантії прав і свобод людини та громадянина; 4) принцип народовладдя (суверенітет народу, єдиним джерелом влади є народ) (ст.5 Конституції); широка і активна участь громадян в управлінні державою та органах самоврядування; 5) принцип верховенства права (або панування права) над законами і підзаконними нормативними актами; 6) принцип єдності й неподільності державної влади з розмежуванням її повноважень (функцій) на законодавчу, виконавчо-розпорядчу, судову і контрольно-наглядову, їх координація та консолідація (кооперація) в реалізації основних завдань і функцій держави;

орган державне управління влада

7) юридичне і фактичне визнання рівності й рівноправності, усіх форм власності та їх державний захист;

8) принцип плюралістичної демократії, багатоманітність ідей,, позицій, світогляду, думок і відсутність цензури; водночас - офіційне визнання єдиної державно-правової ідеології, яка виражається в єдиній системі права і законодавства;

9) громадянам дозволено робити все, що не заборонено законом, а державним органам влади - лише те, що дозволяє правовий закон;

10) презумпція невинності - ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину і притягнутий до відповідальності інакше як за вироком суду і на підставі демократичного правового закону;

11) державний примус і юридична відповідальність можуть здійснюватись лише на підставі правових законів і в межах закону;

12) ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні накази, розпорядження і закони;

13) усі державні органи влади та управління діють на підставі принципу правозаконності (законності) із дотриманням основних прав і свобод людини, громадянина та юридичних осіб;

14) усі державні органи влади та управління діють, підзвітні й підконтрольні народові відповідно до принципів народовладдя (поєднання представницьких та безпосередніх форм демократії");

15) принцип пріоритету загальнонародних потреб та інтересів над приватними потребами та інтересами, державний захист загальнонаціональних потреб та інтересів, суверенітету і територіальної цілісності України (ст.17 Конституції).

Крім того, політологи вирізняють цілий ряд принципів, які мають загальнополітичний і соціальний характер. До них належать, на думку В.В. Ільїна, такі.

1) Принцип збереження державною владою державно-владних повноважень. Цей принцип відповідає космічному законові збереження енергії. Уся державна влада, окремі її гілки повинні мати необхідну енергію, правоздатність і дієздатність відповідно до свого соціального призначення, свої повноваження на підставі закону (правові основи діяльності органів державної влади та управління). Цей принцип тісно пов'язаний із вимогами стабільності, відтворення, пролонгації державної влади, її відносної незалежності та автономності, стійкості до будь-якого незадоволення, змін, перебудови. Основне завдання полягає в утриманні та примноженні влади законними і легітимними методами, а не будь-яким чином.