В умовах демократії державна влада обмежена в застосуванні державного примусу законами і правовою системою. Державний примус може застосовуватися лише за кримінальні злочини і різноманітні правопорушення, якщо вони передбачені в чинному законодавстві, що має правовий характер. В усіх інших випадках державна влада не має права застосовувати державного примусу, за винятком надзвичайного стану у зв'язку зі стихійними лихами, оголошеннями стану війни, національних конфліктів, які можуть бути не передбачені в чинному законодавстві. В усіх незаконних випадках за застосування сили і державного примусу державна влада несе юридичну відповідальність.

Водночас державна влада зобов'язана спершу застосувати всі форми і методи переконання для розв'язання тих чи інших завдань, цілей і функцій. У сучасну епоху державна влада зобов'язана діяти лише в рамках правового закону, із дотриманням прав і свобод людини та громадянина. Нині головною цінністю суспільства є свобода вільного розвитку людини, суспільства, влади, держави, тому застосовувати насильницькі методи в економіці та політиці недопустимо. Ненасильницький шлях розвитку всіх суб'єктів держави і суспільства має великі переваги перед застосуванням сили, насильства і примусу. Закон свободи волі, свободи вибору забороняє застосовувати силу і насильство до людей, юридичних осіб і влади. Втім, у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом та іншими аналогічними явищами державна влада не може обійтися без державного примусу.

У сучасних державах юридичне закріплено презумпцію невинності: ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину і притягнутий до відповідальності інакше, як за вироком суду і на підставі закону.

11) Принцип культурності. Державна влада може бути культурною та безкультурною, особливо її носії. Безкультурність та безграмотність правителів, державних і політичних діячів веде до безкультурності в реалізації державної політики, до деспотичних, тиранічних та інших антидемократичних режимів. Безграмотна та безкультурна влада ухвалює державні рішення, які науково не обгрунтовані та завдають великої шкоди державі й суспільству тощо. Така влада дуже дорого коштує народові та суспільству. Ця влада може морально і політичне деградувати, вести народ і суспільство в історично минулі та пройдені етапи розвитку (нижчого або негативного рівня).

Правляча еліта або представники влади зобов'язані мати високий рівень політичної, моральної, правової, економічної, а в деяких випадках і релігійної культури. У стародавні часи до управління державою і суспільством зазвичай допускалися лише мудрі, чесні й порядні, висококультурні громадяни (старійшини, патріархи, рада старійшин, вождів тощо). Рівень культурності влади визначає рівень культури народу і суспільства. Якщо пастирі держави - безкультурні та безграмотні, то вони перетворюються на чорнокнижників і фарисеїв (за Біблією). Представники влади зобов'язані бути прикладом, взірцем, еталоном чесності, порядності, моральності, культури. Занепад культури у владних структурах призводить до занепаду культури в суспільстві, що закономірно веде до деградації, кризових явищ в економіці, політиці, моралі, фінансах тощо. Тоді на відновлення культури суспільства і влади доведеться затрачати багато часу, великі матеріальні та фінансові ресурси.

12) Принцип міри (помірний, поміркований, стриманий) був запроваджений і широко розповсюджений філософами і мудрецями у Стародавній Греції як спосіб життя та мислення, який полягав у тому, що людина і влада повинні дотримуватися певної міри і поміркованості в роботі, у відпочинку, у харчуванні, у багатстві, розкоші та у всіх інших справах. Принцип міри був науково обґрунтований і перевірений на практиці, оскільки все, що було понад міру, спричиняло шкоду людині, державі і суспільству. З цього приводу виникло багато народних афоризмів: "Що занадто - то не здраво", тобто не добре, певною мірою - це моральний принцип, який пов'язаний із добром і злом. Поміркованість і помірність - міра в усьому - веде до нормального життя в державі та суспільстві. Наприклад, якщо закони держави дуже жорстокі, то вони деспотичні й не виконуються; якщо законів дуже багато в державі, то їх ніхто не може знати, а тим більше виконувати.

Цей принцип стосується всієї діяльності державної влади. Якщо влада кидається (діє) з однієї крайності в іншу, то вона ненормальна, якщо зовсім не діє або проявляє занадто велику активність у тій чи іншій сфері, то явно порушує закон міри і поміркованість. Скажімо, державна влада демонополізувала (приватизувала) всю економіку країни, отже, вона вчинила не в міру і не мудро, і це ненормально. Розумна і поміркована влада добре дбає не лише про нинішній день, а й про майбутнє з позицій міри. Наприклад, приватизувати можна, без великих збитків для держави, приблизно 50% підприємств та організацій, за винятком стратегічних об'єктів, які мають загальнодержавне значення. Аналогічно і з іншими явищами й питаннями:

якщо влада взяла багато кредитів за кордоном і не може вчасно їх повернути - це ненормально;

якщо влада збільшила державний апарат у два-три рази - це також недобре для суспільства і держави, і таких прикладів можна привести десятки, сотні.

Законом міри обумовлено потребу сформувати середній клас, який стабілізував би суспільство і не дав би можливості загострювати класову боротьбу між багатими людьми (мільйонерами) і найбіднішими верствами населення, яка веде до соціальної революції.

Відповідно до цього принципу влада повинна бути поміркована в усьому, зокрема і в служінні суспільству. Влада повинна мірою необхідності дбати про права і здоров'я своїх громадян, оскільки це - найбільше багатство держави, про матеріальні й культурні цінності, навчити своїх громадян жити помірковано і нормально, не завдавати шкоди іншим громадянам, державі й суспільству. Надмірне опікування громадян з боку держави і влади призводить до повної їх залежності від держави, до втрати самостійності й автономності особи тощо. Держава і суспільство повинні дбати про соціальний захист усіх громадян, особливо про дітей, пенсіонерів, інвалідів, учасників війни тощо. Народна мудрість каже: "Хто знає міру, у того не буде невдач"; "Знай всьому міру і відповідно - всьому свій час" (Лао Цзи).

13) Принцип позитивності означає, що державна влада повинна творити лише добро для суспільства і громадян і не творити зла. Влада зобов'язана дбати про загальне благо (добро) народу, а не лише про свої егоїстичні потреби та інтереси. Найбільш повно і точно цей принцип висловив Бог Ною та його сім'ї:

"Твори добро, і не твори зла, не твори добра, яке веде до зла" (Біблія). Будь-яка влада і кожна людина могли б узяти цей принцип як керівництво до дії. Звичайно, що при цьому ми повинні розібратися: де й коли буває "добро" і коли буває "зло".

14) Принцип твердості. Влада повинна бути твердою, послідовною, логічною та міцною в реалізації державної політики. Сильна влада буває тоді, коли вона має міцну опору (фундамент) у народі, а не якого-небудь класу чи монополії, оскільки в кінцевому підсумку народ вирішує всі питання про владу способом державних переворотів, революцій тощо. Для твердості влади необхідні також моральність, сила права і законодавства, правильність обраного шляху розвитку, правильно обрані форми і методи реалізації своєї програми тощо.